Tag Archives: місця пам’яті

Мабуть земля і дійсно кругла…

Posted on

«Видимо, земля воистину кругла, раз ты приходишь туда, где нету ничего, помимо воспоминаний» – (Бродський).
Генуя площа Ді ФерраріКоли ми приїхали в Геную і я побачила місто, яке любила так багато років, то в моїй голові звучали саме ці слова. Тоді я ще не знала що це цитата Бродського і навіть не знала з якого вона вірша. На іронію долі, у цитованому вірші теж йдеться про місто з маяком.
Геную я відвідала вперше знову ж таки 6,5 років у рамках тієї ж екскурсії, яку згадувала раніше.
І поки марила повернутись у Cinque Terre, то і Генуєю марила. Однак, якщо туристичні місця краєвидів з плином років не зазнають значних змін (пейзажі практично не міняються), то з містами ситуація геть інша і от повернувшись у місто, яке я так любила, я зрозуміла що… всі ці роки мене тягнуло туди насамперед через спогади юності. Read the rest of this entry

Місця, що пам’ятають мою юність

Posted on

MonterossoТяжко серед виру роботи знаходити час, щоб писати про відпустку. Але ж хочеться 🙂
Словом, завершила я на Пізі, звідки потягом зранку ми поїхали у Ла Спеція.
Що за містечко Ла Спеція ви навряд чи знаєте, воно відоме з двох причин: звідси відправляється багато круїзів і це містечко найкращий пункт, щоб відвідувати «5 земель».
Коли мене питають яке місце Італії я люблю найбільше, то я всім одразу відповідаю «Cinque terre» [чінкве терре] – і хоч вони не надто відомі українському туристу, то унікальні місця в області Лігурії, таких райських куточків на світі більше нема. Це 5 хуторів на скелях Лігурійського моря неймовірного пейзажу, від якого перехоплює подих… Read the rest of this entry

Роман без відчуття прогулянки

Posted on

Так вже склалось, що про всі книги із цієї серії ретророманів я писала, то ж не варто робити винятку і тепер.
«Різник із Городоцької» – це продовження вже відомої саги про пригоди адвоката Клима у Львові. Перш, ніж почала читати книгу, бачила море відгуків мовляв це найособливіша книга з усієї серії, що саме тут ми будемо шоковані розвитком подій і поглянемо на головного героя по-іншому.
Ну як вам сказати. Як завжди – динамічний сюжет, несподівана розв’язка, впродовж читання задаєшся питанням «а чи часом не він?», зустрічаються нові персонажі і відкриваються подробиці вже відомих героїв… все захопливо, але… на четвірочку.
Великий і жирний мінус цій книзі від мене – відсутність відчуття перебування у Львові. Read the rest of this entry

Перлина біля моря

Posted on

Принаймні так кажеться про Одесу у відомій пісні. Я дуже давно хотіла навідатись в це місто, і вже понад півроку знала, що вельми вдало курсують потяги зі Львова: можна в п’ятницю ввечері поїхати, а в понеділок зранесенька повернутись. Причому хотіла поїхати в «не сезон», коли нема натовпу із туристів, а коли місто спорожніле і спокійне. Та все чомусь відтерміновувала цю мандрівку, а на ці вихідні таки вирвалась, ну просто як у Бродського: «Когда так много позади всего, в особенности – горя, поддержки чьей-нибудь не жди, сядь в поезд, высадись у моря»
Направду кажучи, цей обласний центр я відвідувала не вперше, бо ще у віці 5-ти років відпочивала там з батьками. Не пам’ятала майже нічого, окрім того, як ми в останній день стояли на пірсі і кидали монети в море аби ще туди повернутись.
З батьками повернутись не судилось, однак ось – через довгі 17 років я повернулась в Одесу.
Суботній ранок зустрічав сонечком і йдучи по перону я ніяк не могла збагнути, що дійсно це відбувається зі мною. Read the rest of this entry

Підкорення Грузії «порожняком»

Posted on

Я не знаю звідкіля у мені ця любов. І як так, що вона жила у мені останні кілька років. Коли я полюбила Грузію? Коли почала цікавитись їхньою кухнею? Чи коли заслуховувалась чарівним голосом Ніно Катамадзе? Чи коли споглядала сотні зображень з тих міст? Чи коли слухала захопливі розповіді приятеля Олексія? Не знаю…
з Лілею, недовго до вильоту Факт того, що у мене була мрія останні кілька років – відвідати Грузію, від чого я крадькома переглядала різні авіарейси і тури, аж допоки в січні не постановила собі план – в 2015 відвідати!
І хоча спочатку я думала, що не матиму компанії – ні, таки несподівано знайшлись супутниці – дві знайомі, хороші, милі, а головне розумні дівчини, з якими я колись пересікалась в одній компанії теж планували відвідати цю країну. Тож об’єднавши зусилля ми реалізували задум.
Відтак, 31-го серпня всього-навсього три дівчини – я, Юля та Ліля, самотужки організувавши власну відпустку, вирушили в неабияку авантюру – підкоряти Грузію. Read the rest of this entry

Місце абсолютної тиші.

Posted on

Цвинтар. Біля цвинтаря поле. За полем дитячий стадіон.
Я сиділа на цьому кладовищі і слухала тишу, коли раптом зі стадіону долинув дитячий крик. То було так дивно – щоб у цьому місці лунали якісь звуки… тож я почала до криків прислухатись.
То був крик наповнений життям, сповнений радості і безтурботності. Діти веселились, кричали і жили.
А я була наче в протилежному світі, хоч і зовсім поруч до того стадіону, так близько до тих криків – в місці цілковитої тиші.
Пастернак писав: «життя прожити – не поле перейти». А мені в ту мить здалось навпаки, що саме так воно і є: той стадіон де безтурботність… поле… тиша.
Ми живемо з криком, ентузіазмом та без клопотів і навіть не помічаємо наскільки близько і завжди поруч з нами те місце абсолютної тиші.

07.08.2015

В пів голосу,
Ольга Врублевська

Репортаж про тиждень з раю.

Posted on

Ну от продовжую. Часу в останні дні було обмаль, але я отримала чимало листів і навіть дзвінків з проханням переповісти подальші мандри, тому ось – пишу:

Дзензелівські вечори класичної музики 2015Мої мандри Черкащиною звісно що продовжились до мальовничої Дзензелівки, де я вже побувала минулого року і де знову проходив унікальний фестиваль «Дзензелівські вечори класичної музики». (детальніше що то таке – у Вікіпедії)
Ввечері мене зустріли на пероні і забрали … додому. На диво, поки я їхала в авто від залізничної станції до села Дзензелівка я раптом відчула наче повертаюсь додому, наче я їду у рідне мені місце, де просто давно не була.
В перший же вечір мене очікувала тепла зустріч з сім’єю Лисих, знайомими музикантами і започаткування нових знайомств.
На другий день я виставила свою кандидатуру в якості волонтера і добровільно приступила до приготування відер їжі (я не жартую, дійсно пропорції відра) на благо музикантів. Read the rest of this entry

Міста як люди і почуття до них

Posted on

Я немислимо легковажна. Я дуже легко закохуюсь. Я обожнюю подорожі. Я люблю міста. Я в них закохуюсь наче в людей, вдивляюсь у них, спостерігаю за ними, виокремлюю якісь їхні риси і як наслідок у думках формується якесь місто, що сприймається наче особа. Байдуже, яким є це місто в очах інших чи яка у нього історія. Кожне місто сприймається як особа, про яку складається перше власне враження і формується індивідуальне ставлення. Міста перетворюються в асоціації. Ось лише короткий випадковий перелік тих, в які я закохана і якими «людьми» я їх уявляю.
Вінниця. Тендітна панночка. Прекрасна, але скромна і якщо пильно поглянути, то можна угледіти яка красива вона в своїх деталях.
Київ. Безперечно красивий, однак водночас суворий та стриманий. Вічно заклопотаний бізнесмен, такий що постійно в бігах, і розмовляє по кількох телефонах одночасно.
Неаполь. Хлопчисько розбишака. Такий, що і хвацько щось поцупить, і поглузує. Водночас смішний настільки, що живота від реготу біля нього увірвеш.
Венеція. Гордовита пані. Надзвичайно пихата. З манерами, зверхня і в своєму стилі вельми вишукана. Read the rest of this entry

Почуття з минулого

Posted on

zpKmeI0NWg (1)Вчора був неперевершений день – вчора я дещо втомилась від роботи. Втома від виконання чогось – це у мене завжди солодке відчуття, одне з моїх найулюбленіших, бо чудово втомлюватись, але знати, що ти робиш щось корисне.
Після роботи я мала аж два заняття, тож робочий день протривав майже 11 годин. Але суть в тому, що заняття були розташовані так, що хоч-не-хоч мені треба було пройтись вулицями, якими я колись чимчикувала на колишню роботу. То був ковток ностальгії.
Ні, я не скучаю за тим, що було півроку тому. У мене тепер спокійне і стабільне життя, я не залежу від їзди маршруток і мені не доводиться щодня бігати, щоб встигати на усі заняття. Мій графік вже не такий щільний, а врівноважений і поміркований. Я спокійна і умиротворена. Та все ж, вчора ввечері я відчула ностальгію. Read the rest of this entry

Про життєві вибори і колишні «я»

Posted on

В один із днів мого перебування в Італії я пішла в мій коледж. На підході до нього довелось зупинитись, бо серце шалено калатало, це ж наче просто «Кальві», таке звичне мені місце, а чомусь почувалась вкрай незвично знову прийшовши туди.
З першого погляду – все так само. Ті самі ворота, машини і написи на стінах про чиюсь «вічну» любов.
Щойно я переступила поріг до мене підбіг один із прибиральників з вигуком «Бонджорно сеньйорина Ольга! А що ж ви тут робите? Ви ж наче повернулись в Україну?», а для мене то було таким здивуванням – як він мене пам’ятає?! Я ж всього-на-всього просто з ним віталась і один раз пригостила українськими цукерками. А тут прийшла і мене одразу впізнали…
Наступна моя гордість: мій коледж «Кальві» збирає допомогу – теплий одяг бійцям АТО. За це окреме визнання студентці українці Олені П’єх, яка зуміла все організувати – пишаюсь тобою, Олено!
Викладачі розпитували про ситуацію в Україні і розповідали як вони долучилися з допомогою. «Ти ж мабуть теж би не лишалась осторонь якби була тут, а так бач Олена все організувала». Read the rest of this entry

Незмінні місця зміненої людини

Posted on

Періодичні поїздки в Італію мені корисні тим, що у селищі де я жила, та в містечку де навчалась не відбувається ніколи ніяких змін. Там все завжди так само стабільно. І от  коли я повертаюсь у таке незмінне місце, то відчуваю наскільки змінилась я сама.
Це місця переусвідомлень і бути там знову дуже незвично – я колись була емігранткою і понад усе прагнула звідти втекти, а тепер приїжджаю туди, наче я зробила якусь маленьку перемогу – я таки зуміла звідти поїхати, і вже радше тут є туристкою.
Ця моя поїздка, до прикладу, дала мені усвідомлення, що в моєму житті, на шляху до моїх незначних, але досягнень були два визначальні фактори, що спонукали мене до дій: любов до однієї людини, та щось схоже на ненависть (хоч і не зовсім нею є) до іншої.
Я не можу передати як це дивно! Знову крокувати тими вулицями, які свого часу обійшла вздовж і впоперек з важким рюкзаком на плечах (бо зразкова дівчинка-відмінниця завжди носила всі підручники), а зараз дивитись на них і занурюватись у спогади. У Беллуно і в Агордо до мене все спогадами кричить… Read the rest of this entry

Поїздка в самісіньку казку

Posted on

Відпустка закінчилась і пора повертатись у будні…
Почалась вона у мене не надто добре – через погодні умови скасували авіарейс і довелось перенести виліт на кілька днів.
Тож зі зусиллями, 4-го січня я прилетіла в рідну мені Італію (про це потім). Але затрималась там недовго і вже вранці 5-го січня взяла курс на Німеччину.

вулицями Фрідрісхгафена

По дорозі зупинилась на прогулянку і обід в Австрійському місті Брегенц, що на березі Боденського озера, а тоді ще поїхавши вздовж озера, після обіду дістались до кінцевої мети – міста Фрідрісхгафен.
В такий спосіб впродовж 24-х годин я побувала у 4 країнах.
Озеро цікаве не лише своїми розмірами, а й тим, що знаходиться на кордоні трьох країн.
Місто Фрідрісхгафен дуже миле у своїй суті, аж надто сподобалась красива набережна вздовж озера, однак у цю пору воно практично пустує, оскільки туди з’їжджаються здебільшого у туристичний сезон. Read the rest of this entry

Українське сучасне та минуле і про світло душевне

Posted on

Про фільм «Поводир» не чув мабуть що глухий. Я начиталась і наслухалась стільки про нього, що не подивитись не могла.
Хотіла написати сюди відгук про фільм, але не буду. Бо обдумуючи різні епітети не знаходжу доречних – краще один раз поглянути, аніж сто раз про нього почути. Тому просто підіть та погляньте. Це все. Без гучних закликів, просто погляньте, ви мусите.
Єдине, що скажу – кіно українське, вартісне, сильне. Можливо його не оцінять інші, але перегляд таких фільмів дає знати, що в нашого кінематографу є майбутнє. Read the rest of this entry

Про квартири, переоцінені речі та сім’ю

Posted on

Цього року, саме восени, виповнилось 10 років як моя сім’я заселилась у цю квартиру. Подумати лиш – десять років! Така дата… мої батьки так хотіли цього житла – виїхати з гуртожитку, здобути щось своє… Вони вклали стільки терпіння, очікування і життєвих сил в цю купівлю! І от вже минуло десятиліття. Хоч насправді, в житті жодного із нас не назбирається 10 років проживання у цьому помешканні. Та і ми разом узяті як сім’я – не те що року, ми й місяця не прожили усі разом по-людськи в цій квартирі.
Я запитую себе – куди ділось те життя? Заради чого було стільки сил, якщо нам не судилось бути тут разом? В результаті ця квартира стала лише пустим втіленням незавершених мрій, а сім’я здобуваючи щось примарне перетворила себе у спогад. Read the rest of this entry

Візит на історичну Батьківщину

Posted on

дорога через поле, шлях до Гірняків

“Історична Батьківщина” – саме так подумки я зву місця куди навідалась у ці вихідні.
Моя бабця – представниця роду давнього роду Сумиків (якщо комусь відомий викладач політехніки факультету радіотехніки Сумик Маркіян Миколайович – це її брат, а викладачка математики в ун.Франка Сумик Оксана Марківна – бабусина племінниця, моя улюблена тітка). Поколіннями наш рід жив на землях Олеська (ті краї Буського району, де славетний замок), чи якщо точніше не в самому Олеську, а на його околицях – на хуторі, що серед людей прозвався Гірняки.

піднімаємось вгору, замок залишається позаду

Востаннє я була у цих місцях ще зовсім крихітною – у трирічному віці ми туди приїздили з татом і братом. Не пам’ятаю майже нічого, лиш те, що в мене тоді народився маленький троюрідний братик, що того року була тепла золота осінь і величезний урожай яблук. Read the rest of this entry

Є місце на світі

Posted on

Є місце на світі, за десятки кілометрів від мого дому, зовсім невелике, де цвітуть квіти, літають кольорові метелики і сидячи на лавочці в якому можна дивитись на небо різноманітних барв.
Є місце на світі дуже тихе, спокійне, де майже ніколи не порушується тиша, де чути лише щебетання пташок.
Є місце на світі, де навіть випадкові прохожі не звертають на тебе уваги.
Є місце на світі, яке наче відокремлене від буденного світу, де немов зупинився час, де з роками майже нічого не змінюється.
Є місце на світі, куди я приходжу сумна, з болем, ваганнями і душевними тягарями. Де я можу довго сидіти, думати, плакати, говорити, мовчати і в результаті відчуваю, що мені хоч трішки стало легше.
Є місце на світі, куди я приходжу коли відчуваю, що мені ні з ким поговорити, нікому вилити мою душу, що ніхто мене не зрозуміє, де я сиджу сам-на-сам з моїм відчаєм. Read the rest of this entry

Сторінки життя, прощання і піти з дощем

Posted on

Я виходила з дверей, коли на вулиці саме починався дощ. Я заткнула вуха навушниками аби не чути гаміру львівських вулиць і пішла у дощ. На плеєрі лунала ця пісня, яка зуміла дуже буквально описати душевний стан, бо на душі було дивне відчуття… Я поставила пісню на повтор, щоб перейнятись лише нею і собою.
А пісня співала: “Надворі дощ іде, Прощаючись не плач Ніколи і ніде.” Та й чи хотіла я плакати? Ні, бо все було свідомо, от тільки на душі було таке дивне відчуття, а думки запитували мене саму що я пам’ятаю. Скільки ж раз я ходила по цій вулиці, скільки раз я по ній бігала! “А пам’ятаєш як тоді, коли той страшний снігопад, а ти з температурою ішла сюди крізь кучугури?” Звісно пам’ятаю… “А пам’ятаєш як ти тоді так сильно промокла під дощем, коли ішла сюди?” Звісно пам’ятаю… “А пам’ятаєш як тієї ночі в грудні ти йшла тут така красива і святково нарядна?” Звісно пам’ятаю…
Замолено гріхи, Замовлено таксі, Розходяться шляхи, Прощайся, як усі” – “А пам’ятаєш як однієї ночі ти їхала звідси на таксі?” Звісно пам’ятаю… А прощатись з приміщенням навіть важче, ніж з людьми. Я йшла під дощем, а в очах ще мелькали ті картинки, що я бачила за кілька хвилин до. Як я дивилась на те приміщення і думала скільки ж часу я провела в тих кімнатах! Read the rest of this entry

Миті для вимірювання життя

Posted on

КолочаваЯ давненько не писала, бо відбувається чимало подій – часу в притик.
Проте нещодавно я побувала у чудовій місцині, про яку і хочу переповісти.
Мої друзі-родичі з Черкащини зібрались великою компанією (20 чоловік) в похід в Карпати і вирішили запросити зі собою ще двох львівських, а ми, звісно що, пристали на цю заманливу пропозицію. Вони з походом пішли, щоправда, аж на тиждень, а мене на стільки робота не відпускає, та на два дні я вирвалась (один із днів причому робочий).
Компанія була різноманітна: мало того, що це така собі збірка областей України: Черкащина, Київщина, Рівненищина, Львівщина, Івано-Франківщина, там були не лише молоді хлопці і дівчата, а й сім’я і одна хороша людина – Микола Михайлович, старший чоловік, людина надзвичайної енергетики і просто-таки духовний лідер. Ним я воістину захоплююсь!
У неділю ця компанія прибула у Львів, а вже звідси ми подались електричкою у Воловець. Зазвичай я терпіти не можу електричок, однак це була моя найкраща поїздка в цьому транспорті – 4 години пролетіли із жартами та сміхом.
Але і прибуттям у Воловець ми не обмежились, бо звідти подались іще вище – у село Колочава. В такий спосіб до переліку відвіданих мною областей додається Закарпатська. Read the rest of this entry

Якщо б існував рай на Землі…

Posted on

Дзензелівка

…то знаходився б він на Черкащині! Серйозно! Лише тепер, побувавши у Черкаських краях я по-справжньому можу зрозуміти поезію Шевченка і Симоненка, де вони описували свою любов до рідного краю. Аж надто ті місця справили на мене враження…
Але по порядку. Оповідь буде довгою, кому не цікаво – можете перестрибнути до чотирьох останніх абзаців.
В неділю, майже о 13-й я виїхала Черкаським потягом зі Львова, їхав він довгенько – аж 12 годин, тож я мала нагоду полюбуватись краєвидами за вікном (вперше їхала вдень потягом на такі далекі відстані), почитати або подрімати. До місця призначення я прибула доволі пізно, а сім’я Лисих зустрічала мене на станції майже повним складом.
Далі я потрапила до їхнього дому, познайомилась з тіткою Оксаною і отримала надзвичайно величезну порцію вечері, після якої майже одразу й заснула.
На другий день почались звичні клопоти – допомога у приготуванні сніданку, зустріч зі усіма іншими приїхавшими музикантами, а тоді спільне приготування ну просто таки відра борщу  🙂 Чому? Та бо в сім’ї Лисих тоді гостювало десь так 15 осіб, немало, еге ж? Read the rest of this entry

Та, що повернулась

Posted on

Я сьогодні вийшла з потягу, човгала по бруківці кросівками, тягнула за собою валізу, вдивлялась на шпилі «Ліжбети», що завжди першими по виході з вокзалу нагадають мені, що я вдома. Отак ішла і раптом… засміялась!
Не знаю чому, але я ідучи по вулиці настільки голосно залилась сміхом, бо відчувала, що у цю мить я хочу саме СМІЯТИСЬ! А прохожі позирали на ту дивачку, що іде собі сама і регоче…
Нехай простить мені хтось інший, але Львів – то найбільше кохання в моєму житті. Лише моєму Львову я здатна присягати на довічну відданість.
Та все ж, мушу віддати належне: за минулі кілька днів мальовнича Черкащина настільки запала мені в душу, що частку серця я залишила там…
Воно й не дивно: адже як казала моя китайська подруга: «Людина, що повернулась з мандрівки, вже не та, що туди їхала» – от і я вже не та, що їхала, бо повернулась трішки іншою і мабуть щасливішою.

Подробиці мандрівки, традиційно, незабаром на блозі.

10.07.2014

Сміюсь!
Ольга Врублевська

Якщо раптом Ви закохані у Львів…

Posted on

то просто мусите прочитати цю книгу! Вона зветься «Танґо смерті», а її автор знаний львів’янин Юрій Винничук.
Книга відкриває читачу Львів у двох епохах: довоєнній (де події плавно переходять у 2-гу світову війну) та сьогодення. Ви зможете відкрити собі не лише львівські таємниці, а й дізнатись про це місто цікавинки про які досі не мали гадки, зрозуміти патріотизм галичан, які виходили боронити своє місто. Ви довідаєтесь якими насправді людьми з витонченими манерами були галичани із їхньою особливою говіркою, прочитаєте про побут і звичаї.
А окрім цього всього, Ви ще й повторите (або вивчите, кому як) історію Львова у 2-й світовій війні, дізнаєтесь про його окупантів, про те, як тут було і за червоної армії, і за нацистів (і що загалом сюди принесли, чи то ба тут зруйнували ці дві касти). Також у книзі згадуються жахливі історичні події та жертви тюрми на Лонцького, яка зараз є музеєм і про яку  я колись писала.
Більше того Вам скажу! У книги захоплююча сюжетна лінія, де інтрига просто таки не дає спокою та заставляє читати цю книгу в намаганні довідатись як же воно все вирішиться, оскільки дві часові епохи таки пересікаються і об’єднує їх саме загадкове «Танґо смерті», яке Ви збагнете лише прочитавши книгу. Read the rest of this entry

Ритуал прибирання та особисте відродження

Posted on

З усмішкою спостерігаю за «передвеликоднім флешмобом», що зараз масово у Львові – люди прибирають помешкання, прилеглу територію, а продавці наводять лад у себе в магазинах. Я від цього відвикла, адже в Італії такого не прийнято. Ми з мамою завжди прибирали наше помешкання, та мене усміхає саме те, з якою масовістю це робиться.

Моє останнє фото з бабцею. Єдине цифрове фото з нею.

Я пам’ятаю, як мене повчала моя покійна бабця, дуже побожна жінка, що Воскресіння Господнє – це свято, що вказує на перемогу життя над смертю, на наше відродження і що навіть природа перероджується після цього свята. Тому до цього свята треба і самому «відродитись» – бути чистим і у душі, і в домі.
Вперше в житті я залишилась сама. Тож однієї вільної суботи я закотила рукави і почала наводити генеральне прибирання в помешканні, де живу. Зазвичай в мене чисто, проте генеральне прибирання – це інша справа. І йдеться не про те, чи я вірю в те, що мені казала бабця, бо якісь раціональні голоси мені казали: «свято настає будь-де: і в неприбраному домі, і в чистому», однак для мене це був справжній ритуал прибирання. Коли я вже втомлена все ще натирала до блиску вікна, мені здавалось, що я на коротку мить повернулась в ті часи, коли ще бабця мені розповідала про важливість прибирання перед цим святом. Це було настільки приємне відчуття – наче вона досі зі мною, що припиняти прибирання в той день мені попросту не хотілось.
Цього року в мене особлива Пасха, моє особисте відродження. Вперше за 7 (!) років я буду на Пасху в Україні… Read the rest of this entry

Три дні, які я запам’ятаю на все життя.

Posted on

Довгий опис того, що мені залишиться назавжди.

Четвер вечір. Нервово позираю на годинник, їдемо в притик. Чогось поїзди мені завжди придають неспокою. На жоден транспорт так не боюсь запізнитись, як на них. Але вспіли.
Нижня полиця, хоч і бокова, та все ж надає певної безпеки – в разі падіння не так високо падати. Заснула миттєво і спала добре. Серед ночі кілька раз прокидалась на зупинках потяга і чула типове «шановні пасажири з колії N відбуває потяг за сполученням…» на диво умудрялась прокидатись саме тоді коли оголошували про потяг, в якому їхала. Засинала надалі.
Чийсь непривітний голос раптом грубо сказав: «Вставайте! Якщо хочете встигнути в туалет вставайте!» ох ці провідники… здається будять саме ті, в кого найгірша інтонація. Потягаюсь і визираю у віконце. Ще не приїхали, але пейзаж за вікном зрозумілий – от і наближаємось у Київ.

Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою