Tag Archives: навчання

Покинути напризволяще

Posted on

Інколи найкраще, чим ти можеш допомогти людині – покинути її напризволяще.
Не допомагати, не розраджувати, не пояснювати, а просто покинути віч-на-віч з реальністю, сам-на-сам з проблеми. Вигрібай сама. Початкові налаштування якісь та й закладені, щось колись та й пояснено, а далі – тут вже твій інстинкт самовиживання та незламність характеру. Хочеш карабкатись – карабкайся. Нема сил – падай.
Лише на основі досвіду здобутого самотужки чогось та й вчишся. Можна переконувати себе скільки завгодно, що ти вмієш… їздити на авто, але допоки не проїдешся сам, щоб поруч нікого не було – ніфіга ти не вмієш; можеш собі казати, що ти не боїшся говорити на публіку, але допоки не станеш сам перед аудиторією і не заговориш – ти нічого не вмієш. Можеш переконувати себе що є сили, що ти такий класний і все знаєш – але допоки біля тебе є хтось, до когось можна прибігти за порадою чи спитатись банальне «а як?» – ти не маєш у собі достатньо міцності аби постати як самостійна одиниця. Read the rest of this entry

Шлях набивання шишок – цього не вчили в універі

Posted on

Часто думаючи про неї я не розуміла, чому з нею всі «на ти», якщо вона обіймає серйозну посаду і усі ці люди в її підпорядкуванні. Вона з ними завжди привітна і дружелюбна, однак все ж таки факт того, що вона – їхній начальник, але якоїсь суворої субординації у їхніх відносинах я не спостерігала.
І лише потім я дізналась як воно все сталось. Вона прийшла на роботу ще зовсім юною і зовсім не для того, щоб керувати. Рядовий працівник одного з департаментів товариства. Але з її підходом до роботи та головою вона не залишилась не поміченою і поступово рухалась по кар’єрних сходинах, дійшовши до того, що будучи цілком ще молодою жінкою вона очолила департамент, у який прийшла колись працювати студенткою. При цьому, «перескочила» суттєво старших за себе осіб, які працювали у цьому департаменті значно довше за неї і у підпорядкуванні яких вона трудилась. Проте і вона не зазналась і не «зазвідилась», великого начальника зі себе корчити не почала і зберегла хороші стосунки з усіма.
Є велика різниця коли людина приходить у колектив одразу керівником і всі її так сприймають, і коли людина приходить «простим працівником» і виростає над своїм колективом (та ще й у короткий термін) і починає підпорядковувати собі тих, з ким ще недавно працювала нарівні. Розумний колектив сприйме досвідчену людину, але ж завжди є випадки коли когось жаба душитиме «як то Свєтка яка недавно зі мною напару звіти робила, теперка від мене тоті звіти буде вимагати». Read the rest of this entry

Літо святкове й культурне

Posted on

Пройшло ось уже два тижні літа, а я все ніяк не можу оговтатись як швидко воно минає. Подій настільки багато, що писати дійсно ніколи…

Короткий підсумок:

  • Наприкінці травня відвідала в оперному Lords of the sounds – дуже сподобалось, один мінус: на відміну від їх типового репертуару музики з фільмів, на цей раз була музика з відеоігор. Я від цього далека, тому можу сказати так: гра була вражаючою, проте якби то були фільми, мене б вразило більше (бо я тільки знала одну гру – Супер маріо 🙂 тож в майбутньому піду ще раз.
  • 13335637_10205030650406551_5684406514279705223_nЗ поїздок поки що був лише виїзд на природу на рибалку з палаткою. Це чудовий спосіб хоч якось відірватись від буденності, проте від останньої мандрівки минуло трішки більше місяця, а в мене вже починається «ломка», мабуть літо – пора загострення 🙂 на щастя, наступна поїздка скоро, та і є ще подальші плани.
  • Встигла прокататись до Києва та назад на семінар, що проводили мої колеги. Точніше я їхала не на семінар, якого я практично і не чула, а як організатор семінару. Ця цікава подія стала для мене уроком, що вік живи – вік учись, бо навіть я з організації такого семінару змогла набратись нових навичок. Read the rest of this entry

Чому я проти декомунізації

Posted on

Твоє ім’я, як сурми срібний звук,
В борні за день завжди ти перед нами.
Тебе до зір знесли мільйони рук,
Щоб ти сіяв, як прапор, над віками.

Ти нас ведеш, як вів колись давно
До перемог, скоривши час і далі.
Коли серця мільйонів злить в одно —
Твоє це серце буде, рідний Сталін!

Із повною версією вірша можете ознайомитись тут. Його автором є Володимир Сосюра. Це до речі той самий, що написав славнозвісне «Любіть Україну, як сонце, любіть…» яке сьогодні всі люблять цитувати.
Власне, не він один такий, таких у нашій літературі були десятки.
А знаєте чому поети, які були українцями і любили свою країну брали і писали такі відверті прорадянські вірші? Відповідь проста – бо час був такий. І творчій людині для того, щоб творити, потрібні були дозволи «свише», які і здобувались у прославлянні партії. Не прославляєш – значить ти ніхто.
І негоже зараз приховувати той факт наче Сосюра не писав про Сталіна чи Леніна, а лишень оспівував Батьківщину. Говоріть відверто: писав, прославляв. І пояснюйте чому: бо мусив. Тоді всі мусили. Так, міг не коритись, але хотів жити і хліб мати.
Власне, до когорти творчих людей належать також… скульптори. Себто особи, які споруджують ПАМ’ЯТНИКИ. Read the rest of this entry

Люблю брудноруких!

Posted on

Ну от, те за що я переймалась таки мене спіткало…
Я вже не студентка, адже саме цього тижня я вже забрала мій картонний клапоть паперу під назвою «диплом» (вони ж бо тепер картонні), однак я все ще переймаюсь освітою і зокрема тим, як отой процес, який в нас сміють освітою називати, відбувається.
Передумова для написання цієї статті трапилась у соцмережі фейсбук кілька тижнів тому, не знаю чому і яким чином, але у стрічці новин мені вибило, що мій колишній італійський викладач (про якого я вам вже писала) написав коментар до публікації про те чи можуть викладачі поєднувати дві роботи. Його слова були настільки влучними, що я їх собі скопіювала, аби якось написати про це статтю.
Для мене вельми символічно написати цю статтю саме сьогодні. Сьогодні у дорогого мені і не побоюсь цього слова – одного з найкращих викладачів у світі день народження. Щойно, у тому ж фейсбуці я написала йому привітання і подякувала. Подякувала за його лекції і за те, що такий винятковий викладач з унікальним підходом до кожного із студентів був у моєму житті.
А його слова у дискусії про те як викладачі поєднують дві роботи були такими: Read the rest of this entry

Як воно – “цінувати людину”?

Posted on

Прецедентом до написання попередньої статті та цієї був наступний випадок:  Влітку ми з хлопцем у великій товариській компанії поїхали в гори. Оскільки товариство було чимале, а шлях довгий, я з добрим наміром наготувала їсти. Ввечері, замість того, щоб банально подякувати за ті пиріжки і сирник, всі затягнули пісню до мого хлопця «женись», аргументуючи це тим, що «вміння готувати треба цінувати», а я звісна річ не розумію, чого б то хтось за мною хтось мав «гнатися».))
Мені взагалі незбагненна думка, як так – що людину треба цінувати, бо вона вміє щось робити і що підставою для визначення чому варто з кимось пов’язати життя є елементи банальної користі. Скільки любові у вашій любові, якщо вона зводиться до розрахунків “скільки власної вигоди я з цього отримаю”?
І річ не лише в зазначених речах. Що це за манера така: людина цінується, бо вона вміє щось робити? Якщо людина добре володіє іноземною мовою, нехай це буде її чудовий навик, але чи це визначає її значущість як особи?
А ще, відверто кажучи, коли лунає питання: «як ти здала екзамен?» і я кажу: «відмінно», а у відповідь мені звучить: «молодець, я горджусь тобою», мені на душі робиться гидко. Read the rest of this entry

Без суворої наполегливості – не заговорите

Posted on

Іноземна мова – це не щось таке, що просто входить в голову. Зазвичай, для її вивчення потрібно прикладати зусиль. Тим не менше, багато хто думає, що варто собі найняти репетитора і знання мови автоматично увійде в голівоньку, без надмірних трудів. Звісно, так не буває.
Мозок потребує постійного використання мови, тож аби «тримати його в формі», я завжди раджу хоча б 15 хвилин в день присвячувати іноземній. Варто вивчати щодня кілька нових слів, читати якісь невеличкі тексти і виконувати хоч одну вправу. Це зовсім небагато, а результат відчутний.
Так вже склалось, що репетитор з мене суворий. Перше заняття було завжди безкоштовне, де я знайомилась з потенційним учнем і пояснювала мої умови співпраці, зводились вони до: «якщо ви не прикладатимете зусиль – я не буду гаяти на вас мій час, ви повинні вчитись» і байдуже скільки пропонували, якщо я не відчувала, що отримуватиму втіху від цього навчання, то могла відмовити людині. Не зважаючи на дуже вимогливе ставлення до навчання, від учнів в мене відбою не було, навіть заздалегідь в списки записувались. Read the rest of this entry

Найкраще у моєму повсякденні

Posted on

Аж вельми мене повеселили деякі мої знайомі, які мені в неділю всі мов один написали: «привіт, Олька, як поживаєш, як твоя робота?» (то так типово, замість того, щоб питати як в мене справи люди питають як моя робота). А й я відповідаю усім: «Чудово!»
Бо й направду – чудово!
І річ не настільки в роботі, бо я не вдаряюсь в деталі аби переповісти комусь що там у мене діється, суть в тому, що вона впливає чудово на мій настрій.
І йдеться не про факт стабільної зарплати (на попередній роботі щомісяця молилась лиш би було що перекладати, бо кошти на життя теж були потрібні). І йдеться навіть не про те, що моя робота близенько додому і я щодня чимчикую пішачком, не користуючись жахливими маршрутками. Ні, я не про те, що я на обід можу ходити додому. Ні, мова не про те, що у мене грандіозна співробітниця в іншій області, порозмовлявши щодня з якою я отримую такий заряд позитиву, що усміхаюсь від вуха до вуха. І йдеться навіть не про те, що у мене хороший начальник (більше про нього писати не буду, бо і вже всі про нього щось та й знають). Річ не в багатьох приємних факторах.
Моя робота мені чудова тим, що я вчусь. Read the rest of this entry

Страшні зобов’язання дорослого світу…

Posted on

Моя малеча запустувала і залінувалась.
– Ти чого домашнього не робиш?
– Бо я лінива…
– Чудово! Визнання проблеми – це перший крок до її вирішення. Другий крок – будемо разом усвідомлювати чому бути лінивим погано і шкідливо, а третім кроком будемо проблему разом долати…

Але наразі я переходжу до радикальних методів. Погрожую позбавити її айфона, якщо не схаменеться, бо то вже геть занадто (запустила не лише мій предмет, а й низку інших). Думаю до конкретних дій справа не дійде, але хвилювання втратити цяцьку здається мотивує.
А поки, оскільки маленька хоче в майбутньому бути бізнес-леді я знайшла такий оригінальний спосіб, щоб її заінтригувати і попросила її надати мені “офіційне юридичне зобов’язання” (“що-що?!” – перепитала вона), “то такий документ, Оленка, укладається між сторонами або про оплату, або про виконання певного обов’язку. В разі недотримання – настають се-е-ерйозні наслідки. Я з твоїм зобов’язанням піду до нашого суду, тобто до твоєї мами“. Як його сталяпати я придумала за пару секунд і поважним тоном продиктувала текст. Вона сприйняла все вкрай серйозно, аби “документ” не попав до “суду” і не вступив у дію – обіцяє сумлінно вчитись. От тепер буду спостерігати за наслідками.
Можливо зарано розвивати у дитини навички до “бюрократії”, але провірю – ану поможе.
А Вам, любі дорослі, надаю на огляд отаке творіння моєї чудової дитини, підніміть собі настрій та відволічіться на хвильку від своїх щоденних робочих обов’язків! 😉 Read the rest of this entry

Лиш не забувайте повертатись…

Posted on

І знову про цього автора. Прочитайте, будь ласка, ось цю статтю Назара Козака. Моя йде як своєрідний коментар до неї.
Читаючи його публікацію я багато в чому погоджувалась киваючи головою, на кшталт: “Не документи не правила і не папірці вам потрібні. Вам потрібна воля. Ваша персональна воля, ваше нестримне жадання свободи“, та дочитавши до кінця я, м’яко кажучи офігіла.
Скептично витріщилась на екран і сказала сама до себе: “тобто він закликає емігрувати? І так в країні срака робиться, а він ще закликає талановиту молодь звідси валити?!”
І на цій нотці почимчикувала на його фейсбук сторінку аби залишити відгук, але побачила, що люди і до мене там встигли написати, взялась читати і довідалась про наміри автора, цитую: “щоб змінити щось у своїй культурі треба вийти за її межі. всі розвинуті нації сприяють поїздкам своєї молоді закородон і то не на тиждень два а на роки, щоб вони переймали досвід інших культур і тим самим збагачували свою. так роблять американці, німці і навіть наші сусіди поляки.” Read the rest of this entry

Вчіть “непотрібне”, бо будете прокляті!

Posted on

То був 5-й курс коледжу, друга пара в п’ятницю. Я, на той час, зразкова студентка-відмінниця нудьгувала за першою партою під час єдиного предмету з якого відмінно не мала – математики.
Викладач мені задав запитання, а я відповіла якийсь зухвалий жарт, всі повеселішали. Наприкінці пари він мене вкотре попросив до нього підійти.
– ВрублеСка, чому так?
– Ви про що?
– Чого Ви відмінниця з усіх інших предметів крім мого?
– Мене то не цікавить. Ті відмінно якось самі получаються, а Ваш предмет мене не цікавить.
– Я знаю, що у Вас два попередні роки були проблеми з викладачем, але зараз все змінилось (два попередні роки у мене був викладач-расист, що не втрачав нагоди поглузувати з мене та одногрупниць-іммігранток), я хочу, щоб у Вас і з мого предмету були хороші бали!
– Мене просто то не цікавить.
– Вам не подобається статистика?
– Звісно не подобається.
– Її розрахунки дуже потрібні, можуть Вам знадобитись.
– За мене все порахує техніка.
– Ви настільки певні?
– Саме так.
Він ще задумано дивився на мене якусь мить, а тоді сказав:
– ВрублеСка, настане день Вашого життя, коли Вам знадобляться усі ті формули, які ми тут вивчаємо. Я певний, що у Вашому житті як би воно не склалось вони знадобляться. Розуміння цих розрахунків Вам знадобиться настільки сильно, що Вам здасться наче це якесь прокляття. І ви згадаєте цей день, неодмінно згадаєте. Read the rest of this entry

Відрядившись до нових досвідів

Posted on

Що не день життя – то новий досвід. На цей раз я вперше в житті їздила у відрядження.
Досвід видався цікавим, але і дуже клопітким. Спочатку була довга і насичена підготовка, щоб ви розуміли скажу, що у вихідний день, в ніч зі суботи на неділю ми з начальником ще переписувались стосовно того як нам все зробити…
А підготувавши наші проекти я була готова до того, що і мені доведеться їхати у відрядження, але аж ніяк не очікувала, що в понеділок вранці отримаю дзвінок “сьогодні по обіді виїжджаєм”, отаке внєзапно 🙂
Відрядження, до речі, то така штука, яка цікавить всіх. От реально – як почули що я і ще два керівника їдемо, то всі – від складовщика до охоронника мусили задати питання куди ж і чого ж ви їдете. Найбільше “добила” фраза молоденького бухгалтера: “о, та ви там собі певно в 5-ти зіркових готелях спати будете” – знав би хтось скільки роботи було вкладено в ту поїздку…
В кінцевому результаті ми виїхали о 4-й ранку, вперше в житті я їхала у Київ автомобілем, та і вперше житі їхала в авто, яке гнало на такій швидкості (рекорд 201 км/год). От лише недавно була у столиці і прощалась на півроку, а тут раптом знову туди втрапила…
Щоправда, я не мала відчуття, що я в Києві. Не було навіть банально часу аби пройтись пару кроків Хрещатиком. Read the rest of this entry

Про книги, систему і яблука

Posted on

От лиш вчора я спілкувалась з моїм приятелем Олексієм, який за моєю порадою прочитав книги Назара Козака “Нафіга іти на пари”. (До речі, ей ти! Так-так, конкретно ТИ! Якщо ти ще не читав(ла) цю книгу, навіть якщо ти вже не студент, навіть якщо ти ним ще не був, за будь-яких обставин – закривай мій блог і хутко вали за посиланням читати ці дві (1-ша, 2-га) коротенькі, але важливі для кожної людини книги!)
І от переписуючись з приятелем звісно зайшла мова про освіту, систему, навчання. Я виклала йому в повідомленні те, що вже хотіла  і готувала для написання публікацією в блог. Відтак, просто копіюю, з маленькими редагуваннями. Read the rest of this entry

Поради юним перекладачам

Posted on

Перекладач – це така професія, якої навчитись важко. В економіці ви вивчите низку законів, документів, ввійдете у суть функціонування справ і все буде ок. Так і в багатьох інших професіях – можна навчитись, хтось вас може навчати і підказувати. А от перекладати ніхто не навчить, це просто потрібно вміти. Це вже суто питання складу мозку.
Для багатьох моїх колег усний послідовний переклад – страшніше смерті. Він ставить під питання ваші перекладацькі здібності, адже у письмовому ви завжди можете проконсультуватись зі словником, перечитати, поправити помилки, тут же часу на виправлення нема, все відбувається миттєво і слова мають перекладатись теж миттєво, без роздумів.
Найкраще цього досягнути вимкнувши мозок і віддавшись тексту сповна, хоч цього важко досягнути, цей навик приходить з часом.
Найкраще, що можна зробити аби добре перекладати – постійно тренуватись. Це як спорт і тут важливо підтримувати “форму”. Навіть у повсякденному житті ви маєте бути готові до перекладу, тому можна навіть перекладати свої думки. Read the rest of this entry

Те, що варте уваги.

Posted on

Посеред проблем, що наповнили мої будні минулого тижня було те, що добряче мене відволікало і зацікавлювало – книга «Щоденник Анни Франк». Це історія єврейської підліткової дівчинки з Голландії, яка переховується з батьками у сховищі понад два роки. Впродовж цього часу вона вела особистий щоденник із власними спостереженнями, переживаннями, думками.
Прочитане справило на мене дуже сильне враження. Так вже є, що книги, які описують події другої світової мене дуже зацікавлюють, однак навіть попри те, що йдеться про події Голокосту, про війну, мені припало до душі саме те ЯК вона писала.
Мені порадили прочитати цю книгу, мотивуючи, що я помічу певні схожості між мною та авторкою. Так власне і сталось, багато думок Анни відповідали моїм підлітковим переконанням, які і стали моїми життєвими принципами. Тож багато в чому я наче читала історію себе самої.
Я звісно не переживала війни у сховищі, та я свого часу жила в маленькому забутому Богом і людьми селищі, де також почувалась найсамотнішою людиною у світі і не мала з ким поговорити про мої життєві переконання, про мої стосунки з рідними, про моє ставлення до оточуючих людей, про мої думки щодо подальшого життя. Read the rest of this entry

Яка різниця – що ми читаємо?

Posted on

Аби читачі не думали, що я пишу лише позитивно про книги, і всі мною прочитані рекомендую прочитати, я напишу цю публікацію, де розповім яка різниця в тому, що ми читаємо.
Колись давно, коли я ще вчилась в Італії, моя улюблена викладачка зачитувала нам уривки зі збірки творів письменника Італо Кальвіно яка звалась «Чому читати класику».
У цих публікаціях автор стверджує, що все нами прочитане має вплив на нашу свідомість, непомітно для нас залишається у нашому мозку і потім впливає на розвиток наших думок, збагачення мовлення, формує нашу шкалу цінностей, тобто так чи інакше прочитане нами за життя визначає нашу підсвідому поведінку.
Далі автор береться стверджувати чому нам треба читати класичну літературу. Тому що ті книги, що визначились класичними у світі, мають суттєвий вплив на пам’ять, і навіть якщо з часом вони нам забуваються за змістом, то все ж воно приховується десь у згустках нашої пам’яті і впливає на нас. Читаючи величну літературу формується наше власне критичне сприйняття і світогляд, тому варто передусім читати твори як вони є (при нагоді мовою оригіналу), уникаючи прочитання чужих критик, коментарів та інтерпретацій.
Прочитання книги або нас навчає чогось, або підкріплює нашу впевненість у тому, що ми вже знаємо. Read the rest of this entry

Зухвалість і правда Генія

Posted on

Іван Франко – один з моїх улюблених персонажів в українській літературі, та й в українській історії загалом. Захоплююсь цією людиною і його творчістю. Якщо Шевченко – батько українців, то Франко – наставник. Творчість Шевченка проста, вона доступна для читання будь-ким. Читати ж Франка важче, він тягне за собою більше роздумів, філософії та інтелекту. Його творами вже не просто треба надихатись, а аналізувати.
Приурочуючи до 98-ї річниці з дня смерті генія Франка хочу надати вашому огляду пролог до його поеми «Мойсей», у якому Іван Якович звертається до власного народу.
Загалом уся поема варта прочитання (якщо ви не читали у шкільні роки – дуже раджу), хоча б тим, що дає усвідомлення про стан нації, висловлює побоювання, розпач та надії автора. Загалом переповідається біблійна історія Мойсея, проте через історію ізраїльського народу створюється певна аналогія до трактування й нашої національної історії.
У цьому пролозі Франко досить таки зухвало характеризує український народ: «Невже тобі на таблицях залізних / Записано в сусідів бути гноєм, / Тяглом у поїздах їх бистроїзних?» або ж: «Невже повік уділом буде твоїм / Укрита злість, облудлива покірність / Усякому, хто зрадою й розбоєм / Тебе скував і заприсяг на вірність
Словом, є над чим задуматись, саме в цей час, коли всі очікують змін в країні.
Приємного читання:

Read the rest of this entry

За що я люблю літні канікули…

Posted on

Знаю, заголовок майже як на школяра, адже для мене поняття літніх канікул вже давно нема – все одно працюю, та все ж їх я очікую з нетерпінням, аби бути радою за студентів і школярів.
Ні, не подумайте, що я така доброзичлива, просто канікули у студентів – це мій спокій.
А тепер детально. Поруч мого дому є кілька гуртожитків, вони – найгірше, що є у моєму тихому спокійному районі. Власне, лише через ці гуртожитки район і втрачає подекуди і тихість, і спокій. Якщо ще взимку більш-менш терпимо, то з настанням тепла все просто нестерпно!
Коротшою дорогою до мого дому ввечері просто неможливо йти – там одвічно зухвалі студенти нападають на людей аби їх обікрасти, нерідко були випадки, коли людину вдаряли чимось по голові завдаючи серйозних травм, а то й смерті.
В магазинах найдефіцитніший товар – хліб та майонез (здається нічим іншим вони не харчуються), а ще пиво, та для мене це не критично.
Але що найгірше – кожної ночі ці бісові студентики пиячать біля мого дому! Так, коли ти вертаєшся додому вони там п’яні вовтузяться, а ще викрикають і горланять пісень (хіт сезону – гімн України в їхньому п’яному виконанні), ще вони полюбляють хизуватись своїми тєлєфонними апаратами і вмикають на повну гучність якусь ідіотську пісню. В спеку спати з відчиненими вікнами неможливо, триває таке до пізньої ночі! Read the rest of this entry

Чого бракує нашому курятнику

Posted on

Я б хотіла надати Вашому огляду три листи, – два з них написані мені, один написаний мною. Вони перекладені з італійської. Далі я вам скажу від кого вони. Отож:

Дорогенька, я думаю часто про тебе (і про вас), з великим хвилюванням і великим захопленням.
Я завжди очікую твоїх новин. Вітання тобі і всім українським жінкам, і бажаю щоб ви знайшли шлях до свободи і справжнього миру для вас і ваших рідних. Обіймаю.
08.03.2014

Read the rest of this entry

Надзвичайна лекція, або враження про Назара Козака зблизька.

Posted on

Вчора на роботі я нервово поглядала на годинник під час заняття, завершила його дещо раніше, а наступні два взагалі відмінила і поспішила в заклад Communa. Там мала відбутись зустріч-лекція-обговорення книги Назара Козака «Нафіга іти на пари, якщо треба на революцію».
Таки встигла, прийшла навіть на десять хвилин раніше, озирнулась: його ще не було. Зайняла зручне місце спереду і чекала.
Далі трапилась приємна несподіванка і прийшов на цю зустріч Павло Чайка, як читач відомий на блозі під ніком Пан П, ми з ним познайомились особисто, поспілкувались і от прийшов Назар Козак. Привітався з Павлом, ми з ним теж особисто познайомились і далі продовжили наше чекання лекції.
Поки Назар обговорював якісь там технічні питання я поглянула на цього чоловіка і перша думка, яка в мене промайнула була: «В останній книзі було написано, що йому 40 років… але він виглядає він старше, значно старше». Мені задалось, що у нього якийсь втомлений вигляд, однак далі почалась лекція і вже було не до того, щоб думати про його вигляд-вік. Read the rest of this entry

Муки сумління стосовно «невідповідностей»

Posted on

Для розуміння цієї статті необхідно прочитати попередню публікацію «Жертва вбивства – не знаю навіщо зранку прокидатись…» і звернути увагу на коментарі від Alex_V та talahasi78. Власне ця публікація є відповіддю на їх коментарі і доповненням нерозкритої теми у попередній статті.

Розумієте, в чому проблема мого сумління…
От-от я отримаю диплом в якому буде вказано, що я володію навичками і знаннями притаманними певному фаху. Але я не відчуваю, що я володію сповна цими знаннями, як мала б володіти.
Так, ми живемо в світі, де на правду кажучи всі ті дипломи нікому сто років не потрібні, бо як таких їх не оцінюють, та все ж – мене не покидає думка: це одна я така бездарна людина, що не може назвати себе тією професією, яку здобуває? Це одна я людина, якій приписують щось, ким вона насправді не є?
І чим ближче до наближення диплому тим не спокійніше сумління і тим більше сорому сповнює. Даруйте люди, може я видамся вам смішною чи наївною – смійтесь, я не ображусь; може я людина старих принципів, та мені соромно, що мені має бути присвоєно щось, чому я не відповідаю. Read the rest of this entry

Якщо ви не в змозі вдосконалитись – вдосконалюйте молодших

Posted on

Мою ученицю Оленку я згадувала неодноразово, але не згадувати це чудове юне створіння просто неможливо.
Наші уроки двічі на тиждень служать мені натхненням. Я помічаю яка все таки різниця в 10 років суттєва: я бачила фільми, що для неї раритетні і слухаю музику, на яку вона каже «та як таке взагалі вуха сприймають», проте 10 років різниці не різниця батьків-дітей і я для цієї особи можу мати авторитет як ще не занадто старша людина. Зауважую як непомітними мені жестами я впливаю на неї. Я кожного наступного разу переконуюсь, що працювати з дітьми – то як плекати рослину: кожна капля води має свою вагомість.
У силу професійної діяльності так вже у мені є, що стараюсь викорінювати вживання русизмів, особливо в повсякденні.
Мої банальні, непомітні поправки «Оленка, не білет, а квиток», згодом відображуються в тому, що і вона починає уникати русизмів. Якось під час повчання: Read the rest of this entry

Жертва вбивства – не знаю навіщо зранку прокидатись…

Posted on

Щоранку мені доводиться прокидатись о 7-й годині аби поспіти до першої пари. Раніше це не створювало мені жодних труднощів, прокидалась я легко і часто навіть натхненно.
Але згодом мене почала сповивати якась байдужість, а факт вільного відвідування наче шепоче щоранку: «та яка тобі різниця – можна і не піти, нічого ж не буде». Це так, але чомусь якщо «забиваю болт» мене згодом мучить сумління.
Відтак, зі страшенною неохотою таки доводиться зранку вставати, щоправда на пари я останнім часом постійно запізнюсь.
Я задумалась що коїться зі мною. З одного боку наче все банально: вільне відвідування, що не зобов’язує ходити на пари – ні тобі відпрацювань, ні платних «енок», та ще й ранкова лінь – чого дивуватись, якщо ще й врахувати той фактор, що в міру робочого графіку лягаю спати пізно.
Однак я ж то себе знаю. Я живучи в Італії вставала щоранку о 6-й, хай я тоді не працювала, але спала подекуди кілька годин через багато обсягів навчання. …Не брак сну причина такого пофігізму. Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою