Вдома найкраще

За 6 років, що я жила в Італії, я жодного разу не назвала квартиру, де ми мешкали з мамою домом.
Це було дуже принциповим, і навіть у випадкових питаннях «де ти є?»; – «вже йду до хати» я спеціально використовувала ці слова «до хати». Просто хата. Просто місце, де я вимушено живу. Але це не мій дім. Мій дім не тут.
Слово «додому» було настільки недоторканим і сакральним, що могло використовуватись лише до тієї місцини на 2-му поверсі радянської будівлі, на тихій львівській вуличці. Воно мало свій окремий зміст. Своє звучання. Свою цінність.
Повернувшись сюди, я знову почала використовувати це слово.

Advertisements

Ми – маленькі думки у найбільшій безмежності

В п’ятницю, приблизно о 8:30 ранку, на частотах моєї улюбленої «Львівської хвилі» прозвучала неперевершена пісня італійською “L’immensità”. Потім я помітила у соц.мережах, що чимало людей запитують і шукають що ж то звучало. О! це велична пісня в історії італійської музики, тому як подарунок сьогодні я вам про неї розповім, і як бонус для читачів, перекладу її на українську мову.
Одразу зазначу, що на «Львівській хвилі» прозвучала остання версія пісні, 2015-го року, у виконанні Джанни Нанніні (на початку вона і каже, що вперше почула цю пісню в юному віці) Тож це виконання її власне трактування композиції, приурочене до фестивалю Санремо, на якому ця пісня вперше і прозвучала у 1967 році. Але тут ми розглянемо саме оригінал, який здається мені найбільш чуйним серед усіх виконань.
Її автором і першим виконавцем є Дон Бакі (справжнє ім’я Альдо Капоні), який разом із Джоні Дореллі (Джорджо Ґуіді) виконав її на фестивалі.
В італійській слово «immensità» може мати кілька значень – безмежність, неосяжність, безкінечність. З першого слухання може видатись, що пісня про самотню людину, яка шукає свою половинку, однак автор зазначив, що ця пісня є його «ода Богові». Погляньмо чому.

Шанс на щастя для наступного покоління

Можливо хтось пам’ятає – рік тому, 2-го лютого, була публікація “День, після якого вже не було як колись“, де описано як моя мама поїхала в Італію. Після того практично наша сім’я припинила існування. Суто теоретично допоки не помер тато ми ще існували як сім’я, тільки то вже було не так.
Але сьогодні не про це.
Чи то така іронія долі, чи знаковість, чи просто збіг обставин, однак одна сім’я Врублевських розпалась, а рівно через 14 довгих і складних років появилась інша сім’я Врублевських.
3-го лютого в мого брата народилась донечка. До того я сприймала брата як одружену людину, але в моїй свідомості ще не було думки, що в нього власна сім’я, це усвідомлення з’явилось лиш тепер, бо лиш тепер з народженням дитини це дійсно справжня сім’я, яка ось в ці дні з’явилась разом із дитинкою.
Окрім відчуття щастя, що я стала тіткою, у мене чимало інших переусвідомлень.
Ми з братом вже не «останні Врублевські в родині», бо ось на п’яти нам наступає наступне покоління. І це так дивно: розуміти, що ось я Ольга Врублевська, уже не наймолодша в родині, бо вже на цьому світі є крихітка, яка є продовженням роду.

Відвертості

І коли я всім здаюсь сильною,
І без жодної міміки слабкості,
Обніми мене поміцніше,
Бо насправді ж в душі мені важко є.

І коли я увечері втомлена,
Засинаю у кріслі насидячи,
Підстав своє плече,
Щоби було хоч трішки м’якіше.

Місце відпочинку бджілки-трудівниці…

Моя Пасіка…

Я до тебе приходжу ввечері,
Коли вся ти у сяйві вогнів,
Зустрічаєш мене втомлену,
Забираєш в обійми свої.

Я сюди повертаюсь лиш по ночам,
А до того – всі дні у бігах,
Ти втамовуєш цю мою втому,
Заспокоюєш наче дитя.

Очі бояться, а руки все зроблять.

Моє останнє фото з бабцею. Єдине цифрове фото з нею.

Пам’яті моєї бабці присвячується

Океанські відчуття

Мабуть буду не оригінальною. Я одна з тих 30-ти тисяч, які вчора були на «Арені Львів» аби насолодитись концертом Океану Ельзи. Про що і сьогоднішня публікація.
Квиток у другу фан-зону придбала ще у квітні місяці. От вчора у 18.00 біля Оперного і зустрілась з дівчатами, які складали мені компанію на цю подію.

Згадуючи студентські сумніви, дивуючись погляду дитини і люди моєї душі.

Якщо комусь встигла набриднути своїми оповідями – то стерпіть. Це вже мабуть останні враження від відпустки які запишу.
8-го травня був ще один день насичений зустрічами, з викладачками.
Для початку зустрілась з колишньою викладачкою, яка викладала у мене на першому курсі економіку підприємств. Це їй та її чоловіку, як двом з найдобріших людей цієї планети я подарувала невеличку картину.
Роль цієї людини в моєму житті може й непомітна, але для мене вагома.

Легкі погляди, пагубна тонна ніжності і не про те.

Інколи доводиться відчувати полегшення коли дивишся людині у вічі. Не просто людині, а людині з якою начебто десь-колись-якось пов’язували якісь та й почуття. Давно і не правда. Та ні, правда лиш тому що було, а коли яка різниця – просто було.
Але я не про те. Я про полегшення від погляду в очі. Від погляду в очі, які колись були найважливішим сяйвом світу. За які без лишньої лірики справді можна було віддати життя. За ті очі, по причині яких вплуталась в тенета неминучої брудної брехні і мерзотності. Чи не за очі. Що таке очі? То лише одна зі складових людини, за яку можна було і таки йшлось на відповідні жертви, обмеження, неправду і м’яко кажучи не цілком правильні вчинки.

Збагачення інтернет ресурсів та одна сентиментальна українська поезія.

Подейкують, що в інтернеті можна знайти все, якщо правильно шукати. Не знаю наскільки це правда, але свого часу зіткнулась з потребою знайти в мережі вірш Панаса Мирного «Прийди» (один з моїх найулюбленіших з його творчості, до речі). Здавалося б – автор відомий, входить в шкільну програму, твори читають, вчать, аналізують на різних рівнях… а вірша цього так і не знайшла, може погано шукала, а може дійсно нема.
Гадаю не варто розповідати про важливість інтернет ресурсів і того, які змоги вони нам дають якщо їх правильно використовувати – маю на увазі не вбивання часу в соц.мережах чи «навчання» за допомогою «ctrl+c – ctrl+v», а саме використання ресурсів задля розвитку, збагачення та вдосконалення власної особистості.

Найбільшому коханню мого життя присвячую…

Я ніколи від тебе не піду,
Задля тебе покину усіх,
Я для всіх можу бути зрадлива,
Але вірна одному тобі.