Tag Archives: погляд

Минулі подорожі, плацкарт і втрачена країна

Posted on

IMG_1465В Чернівці ми їздили ще 1-го квітня. А дісталась я писати сюди лише зараз. Направду кажучи про Чернівці багато розповідати не зможу, бо я там вже колись була і вже колись про них писала, повторювати вам про Університет-Гогвортс не варто, радше можна розповісти про інші моменти подорожі.
До Чернівців ми їхали плацкартом. І тоді клялись собі, що більше ніколи в житті плацкартом їхати не будем (так воно не виявилось але не в тім суть), бо «задовбало».   Read the rest of this entry

Advertisements

Життя серед хламу

Posted on

Нещодавно наш офіс переїжджав в інше приміщення. Адреса та сама, а от корпус інший. І звісно найбільша проблема всіх переїздів: перевезти речі.
І хоч папки з документами у мене не виклали проблем і я їх швиденько запакувала в картонні коробки, то найбільше часу довелось потратити на письмовий стіл і купу дрібненьких штучок, які встигли накопичитись “навколо мене” за період роботи в цьому офісі.
Власне, тоді я і задалась питаннями, що спонукали мене до написання цієї статті.
Я спробувала уявити: а що ж би було якби мені довелось переїхати з квартири? Я з жахом уявила скільки всяких речей в мене накопичилось і якби мені їх довелось запаковувати…
І тут на сцену потрапляє інша історія. Одна дуже хороша жінка, яка з’явилась у моєму житті кілька місяців тому допомагає одній дитині з малозабезпеченої сім’ї. Дівчинку теж звуть Оля. Власне, про наші відносини ця жінка сказала “от допомагала я Олі і послав мені Бог Олю“. Дівчинка із малозабезпеченої сім’ї не тому що, як одразу прийнято думати батьки алкоголіки, а тому що сирота – росте без батька, а матір важко хворіє. Часто нема грошей навіть на харчі, про інші речі годі й думати. Read the rest of this entry

Цілий світ мрій перед очима

Posted on

Якось я читала, що є така штука як карта бажань. Це начебто великий аркуш паперу, де людина в центрі ставить себе, а навколо всі свої мрії і бажання. Це і зовнішній вигляд, і ідеальний чоловік, і бажаний дім, і різні куточки світу до відвідин і купи грошей, словом все чого вона хоче.
Не дуже сприймала всерйоз цю річ, та у кількох моїх знайомих таке побачила, викликало певний інтерес. Особливо коли в спальні однієї заміжньої панночки, прямісінько перед ліжком на шафі висів такий аркуш і серед бажань був дуже накачаний чолов’яга і я спантелечино перепитала що ж то за бажання таке, а вона мені відповіла, що хоче аби її чоловік був таким же накачаним 🙂
Кількість знайомих хто собі таке робив, друкував спеціально фото та робив витинанки зі журналів зростала і мене такой ця штука заінтересувала. Read the rest of this entry

Шокуюча розкіш столиці

Posted on

На вихідних я знову навідалась у Київ. Мушу одразу попросити вибачення у тих мешканців-товаришів столиці з якими зустрітись не вдалось. Так багато їх вже назбиралось, що за один візит і не побачиш всіх.
Несподівано для себе я пересвідчилась, що Київ, якого я завжди так боялась і в якому ніяк не могла зорієнтуватись незвичним чином закрався у мою підсвідомість. І тепер я не плутаю лівий берег з правим, орієнтуюсь в центрі, знаю куди як пройти, і навіть пам’ятаю розташування кількох станцій метро.
Цей же мій візит в столицю відзначився відвіданими місць, де досі не була і які справляють приголомшливе враження. Read the rest of this entry

Нові відкриття для моєї зеленості

Posted on

Ох і мало часу! Постійно на щось його не хватає…
12377575_517382641777318_6248752962385989439_oЗате поки я тут не писала, у мене сталось ще одне «моє вперше». Вперше в житті ходила на футбольний матч на стадіон.
Фанатом футболу ніколи не була, всіх тонкощів гри та його правил достеменно не знаю, у футбольних термінах ще зеленіша, аніж трава стадіону, за життя бачила лише кілька матчів (і то «найбільш видатних», тобто при участі збірної), та все ж в компанії друзів піти на матч не відмовилась.
Грали наші львівські Карпати проти Дніпра, тож сповнена ентузіазму в неділю, попри собачий холод, поїхала на стадіон.
Ну що вам переповісти, навіть такий не фахівець як я може сказати, що гра була вельми посередньою, і було лишень кілька захопливих моментів, але більш, ніж стежити за м’ячем та гравцями мою увагу привертали… фан сектори.  Read the rest of this entry

Внутрішній туризм це потреба!

Posted on

Саме зараз коли звідусіль мені чутно як люди складають переліки справ, які хочуть здійснити у новому році, що розпочався, я та хто кидає заклик «подорожуйте!» Зокрема, я вважаю, що найважливіше – це внутрішній туризм, себто подорожі в межах своєї країни.
Хто читає мій блог на постійній основі мабуть помітив, що у мене на меті відвідати усі обласні центри України. Поки що у 12 міст моя нога ступила. Близькі вже часто запитують: «Ну що? Куди далі?» Насправді я дуже не охоче ділюсь власними планами, проте в мене є кілька маршрутів на кшталт «як вклавшись у 3-денні вихідні виїхати в п’ятницю після роботи і повернутись в понеділок до роботи» Цього року на меті бодай 4-5 нових обласних центрів і ще навідатись у ті, які вже свого часу полюбила.
Особисто мої проблеми вже полягають у тому, що відвідавши всі західні області та чималий шмат центральних областей, настає потреба «рухатись кудись на схід», що в міру відстані та транспортного сполучення не так просто.
Але давайте обговоримо детально про внутрішній туризм, його переваги і труднощі та чому він такий важливий та потрібний для кожної особи. Read the rest of this entry

Коли ми починаємо брехати?

Posted on

У мене є маленька племінниця, якій ще не виповнилось й року.
Вона – звичайнісінька малеча, що любить гратись, шукає нових забавок, обожнює, коли їй вділяють часу, хникає коли втомлена, вередує коли їй щось не до вподоби і плаче коли її щось болить.
Вона – дуже щира і справжня. Якщо людина їй не подобається – вона не піде до неї руки і одразу негативно зреагує. Коли людина їй подобається – вона потягне до неї руки і довіриться їй.
Вона ще не переймається тим чи подобається комусь її реакція. Чи приємно людині,  яка хотіла її поняньчити що вона від неї відвернулась і подалась до когось іншого. Є вона, є її вподобання і все. Її не цікавить інше чи інші.
Ми всі ставимось з розумінням до цього: адже це – дитина. Їй природна така поведінка. І зрештою, всі ми були такими.
Мене цікавить інше: коли саме це змінюється? Коли ми починаємо брехати? Коли дитина, якій не сподобається подарунок від тітки ввічливо усміхнеться і подякує, аніж як зараз – відкине це вбік?
Як не кажіть, всі ми брешемо: якщо не словами, то принаймні вчинками у тій же ввічливій посмішці до людини, яку насправді не хочемо бачити, у радісному виразі обличчя коли насправді нам не втішно, у привітних нотках голосу до нестерпних колег, у мужній стриманості коли нам хочеться кричати, та у терпінні коли насправді нам болісно. Read the rest of this entry

Рік подій!

Posted on

Як не дивно, але цей швидкоплинний рік таки закінчується.
Він був дуже багатим на події для мене і загалом можу стверджувати, що він був навіть дуже вдалим.
Прогортаючи сторінки соцмереж я помітила що люди згадують яким він був для них. Ось і вирішила згадати і відібрати мої кращі знімки 2015, деякі з них публікуються вперше.
Якщо звести рік до найважливіших подій і відзначити найважливіше в кожному місяці то це буде так:

  • Січень – поїздка в Німеччину;
  • Лютий – народилась племінниця Олеся;
  • Березень – розрив (як згодом виявилось, дуже добре, що так воно склалось)
  • Квітень – поїздка в Ужгород;
  • Травень – відпустка в Італії;
  • Червень – поїздка в Київ;
  • Липень – похід на парашку, відвідини Черкащини;
  • Серпень – рибалка, Київ з мамою;
  • Вересень – поїздка у Грузію, весілля подруги;
  • Жовтень – поїздка на Закарпаття;
  • Листопад – відвідини Одеси, бабці 85;
  • Грудень – сімейний місяць, багато часу з родиною

Якщо звести це до зображень, то ось яким був мій рік: Read the rest of this entry

Безодня актуального болю

Posted on

При поверненні з відпустки я пішла в театр. Театр Заньковецької презентував прем’єру – нову п’єсу Ореста Огородника – «Безодня». Про що спектакль я в інтернеті не читала, ішла навмання лиш тому, що обожнюю вистави пана Огородника. У нього завжди своєрідний тонкий погляд на сучасніть, вміє відобразити буденність у мистецтві. Варто було здогадатись про що буде п’єса, звісно про актуальність…
Потім переглянула відгуки. Всі в інтернеті пишуть що вона про АТО. Але так воно звучить надто сухо і примітивно, наче одразу складається враження, що вистава про конфлікт на сході країни. Особисто я б не так її описала. Я не бачила там війни чи надмірного патріотизму. Я бачила там біль, особливо материнський. Read the rest of this entry

Містика і колоритність у відкритті Львова

Posted on

Отож як я і обіцяла – ділюсь враженнями від ще одного ретророману Андрія Кокотюхи – «Привид з Валової».
Книга є продовженням пригод головного героя Клима, приїжджого у місто, у ній ми стрічаємо вже знайомих персонажів, нову інтригу і звісно дивовижне описання Львова.
На початку я була дещо спантеличена щодо сюжету – мов що за привид? Ще тільки не хватало до серйозного роману містики домішувати, адже висвітлювалось все так, наче дійсно автор нас хоче переконати в існуванні загадкового привида. Але згодом відкривається уся детективна заплутаність, що виявилась дуже цікавою.
Чим особливо мені привабливий «трюк» у цих книгах, так це розв’язкою. От вже розплуталась вся складна історія, і думаєш – про що ще буде три наступних розділи, адже і так все ясно, але ні! Тут головний персонаж помічає те, чого не бачать інші і сюжет захоплює ще більше.
Воістину добре реалізований задум! Read the rest of this entry

Себе розуміння

Posted on

Мене часто в житті вчили, що людей можна зрозуміти. Навіть більше, що людей треба розуміти.
Так казав той найдобріший у світі, що здається завжди розумів всіх. Так іншомовно казав той, що був поруч, коли мене щось не влаштовувало: «Ольга, це ж можна зрозуміти».
Так, все можна розуміти. Я зростала з цим принципом. Я часто подумки ставала на чиєсь місце і вчилась когось розуміти. І навчилась. Не знаю чи навчилась розуміти, але уявляти себе на чиємусь місці навчилась. То доволі безглуздо, скажу я вам, бо ми ніколи не знаємо всіх спонук людини, всіх впливових чинників, всіх підводних каменів, всіх почуттів, емоцій та прагнень. Але у нас буває усвідомлення ситуації. І можна просто уявляти себе в ситуації, що трапилась з людиною і думати «як воно». Read the rest of this entry

Давньоукраїнська санта-барбара і чудовий колорит предків

Posted on

Вчора я нарешті знову отримала нагоду завітати в театр.
Цього разу поглянула на п’єсу «Назар Стодоля» за мотивами Тараса Шевченка.
Розпочався спектакль із закликання вимкнути мобільні телефони, із поясненням, що: «Мить мистецтва – прекрасна», і не поспориш. Тож прислухавшись до прохання, я полинула у світ вистави.
Якщо бути відвертою, то спершу мені було нудно, сюжет нічим особливим не відрізнявся, ба більше – дві головні героїні аж надто переігрували пискляво крикливими голосочками, що особисто мене дещо дратувало. Але що тут хотіти – вистава часів Шевченка, жінкам не дуже надавалась якась роль окрім скиглення і плачу. Але згодом ситуація почала змінюватись і з розвитком подій вистава стала цікавішою. Read the rest of this entry

Про те, чого нема і що чекає на вас.

Posted on

Ні, публікації про Миколая не буде.
Я не писала до нього листів і нічого не просила й подумки.  Ба більше – здається мені зовсім нічого не треба. Отак щоб зовсім, отак нічого.
Не тому, що все є, а тому, що нічого не хочеться.
Хоч ні – хочеться.
Хочу сидіти перед вікном і безперестанку дивитись як падає сніг – білий і лапатий. Щоб не чути недолугих нарікань «від снігу одні негаразди, проблеми з транспортом», щоб взагалі нічого людського зі скаргами і скигленням не чути. Просто сидіти і дивитись на сніг.
Та його нема.
І всього іншого нема. Read the rest of this entry

І все так само…

Posted on

Два роки тому будучи в тата на могилі я дістала записника і під впливом певних обставин написала цього вірша, просто з голови.
Роки минають і все так само, звісно ж вже нічого не зміниться – звикаєш до його відсутності, звикаєш до зустрічей уві сні, звикаєш до всього. От тільки інколи мені так нестерпно сильно хочеться, щоб його очі подивились на мене з розумінням і заспокоїли…
Read the rest of this entry

Ви дивитесь не з того поверху

Posted on

Коли вам здається, що ваш керівник несправедливий, вимогливий, суворий, набридливий і взагалі нічого не шарить – розслабтесь. Ви просто знаходитесь не на тому поверсі.
Що я маю на увазі.
Мені часто в житті  траплялось чути нарікання різних осіб мов “от він такий начальник, а елементарних речей не знає, він навіть уявлення не має як отут все відбувається.”
Розумієте в чому річ – ви працюєте в своєму відділі, займаєтесь окремими справами і свої обов’язки знаєте чітко, бачите все, що діється навколо вас і вам навіть здається, що ви розумієте як воно все функціонує. Вам поступають команди “зверху” і ви ще й дратуєтесь – легко подавати команди, а ви що там наверху робите? Навіть не знаєте що тут діється.
Просто річ в тому, що ви працюючи в свій справі знаходитесь на першому поверсі. Ви бачите все деталізовано і до дріб’язків. Ваше керівництво ж знаходиться на дев’ятому поверсі. Воно не бачить все так детально як ви, не бачить найменших речей, але воно бачить комплексну ситуацію – що відбувається навколо усього, усі загрози, що насуваються зі зовнішнього світу і які вашому погляду недоступні. Read the rest of this entry

Щирість при боязні втрати і моя маленька дівчинка

Posted on

Моя нова робота – причина нечастої появи публікацій. Із новими етапами життя з’явились нові вагомі обов’язки, тож подекуди дуже бракує часу, а вечорами сковує втома.
Саме в зв’язку з роботою я завершила навчання з деякими моїми учнями, залишилось їх лиш кілька. Звісно серед них і моя люба учениця Оленка.
Коли виникло питання чи ходитиму я далі до неї, адже і в мене брак часу, і вона почала вчитись в гімназії і стала більш занятою ми з її мамою при зустрічі обговорювали що нам робити далі і як. Як виявилось, того вечора вона почула нашу розмову і вирішила мене провести аж до воріт. Раптом вона мені сказала: «Ви ж мене не лишите? Ви ж знаєте як я Вас люблю!» я її заспокоїла, що не можу її залишити.
Тим не менше, потім у мене наступала відпустка і я повідомила їй, що 10 днів мене не буде. Здається вона не повірила, принаймні того вечора вона знову мене проводжала до хвіртки і на прощання мовчки обняла, я запевняла її, що то лиш 10 днів, та вперше за весь цей час я бачила в її очах недовіру.
То була типова реакція, без фальші, без намагання щось приховати. Ми – люди завжди сприймаємо все спокійно, а при ризику втратити щось нам дороге починаємо хвилюватись. От і дитина розхвилювалась, бо якою б вона мені не здавалась зажди дорослою та в ті дві описані миті я бачила найбільшу щирість світу – щирість дитини. Я відчувала здивування, що мала так хвилюється через можливу втрату мене і той же час була зворушена. А оте раптове «Ви ж знаєте як я Вас люблю» мені взагалі видалось найвідвертішим, що я коли-небудь чула. Міцно запало в душу… Read the rest of this entry

враження з відпустки та Туреччини…

Posted on

пляж сідеОт я і повернулась з моєї відпустки у сонячній Туреччині. Саме в цю, ще на той час, незвідану країну я поїхала минулого понеділка і пробула там аж тиждень.
Переповідати про буденні аспекти мого перебування там нема аж великого сенсу – типово готель, басейн, якісь різні страви, які одвічно куштуєш і куштуєш, море, пляжі і тому подібне. Варто лиш зазначити, що знаходилась я у невеличкому курортному містечку Сіде, поблизу Анталії, на березі Середземного моря.
На правду кажучи, якби не екскурсії я б мабуть занудьгувала – надто “розслаблений” відпочинок не для мене. За час проживання в готелі обросла поганими звичками – звикла, що ліжко за мною застелять і кімнату приберуть, їсти приготують, тарілки заберуть. Тиждень без домашнього прибирання і миття посуду воно звісно добре, але зараз ой як важко відвикнути 🙂 Read the rest of this entry

Є місце на світі

Posted on

Є місце на світі, за десятки кілометрів від мого дому, зовсім невелике, де цвітуть квіти, літають кольорові метелики і сидячи на лавочці в якому можна дивитись на небо різноманітних барв.
Є місце на світі дуже тихе, спокійне, де майже ніколи не порушується тиша, де чути лише щебетання пташок.
Є місце на світі, де навіть випадкові прохожі не звертають на тебе уваги.
Є місце на світі, яке наче відокремлене від буденного світу, де немов зупинився час, де з роками майже нічого не змінюється.
Є місце на світі, куди я приходжу сумна, з болем, ваганнями і душевними тягарями. Де я можу довго сидіти, думати, плакати, говорити, мовчати і в результаті відчуваю, що мені хоч трішки стало легше.
Є місце на світі, куди я приходжу коли відчуваю, що мені ні з ким поговорити, нікому вилити мою душу, що ніхто мене не зрозуміє, де я сиджу сам-на-сам з моїм відчаєм. Read the rest of this entry

Не треба

Posted on

Слухай, друже,
Припиняй мені снитись.
А як снишся — то краще мовчи.
Не тому, що мені байдуже,
А тому, що і так відомо,
Що хотів би ти розповісти.

Моя совість — то хижий звір,
Прокидається раптом і мучить,
Тож очима добрими ти не дивитись,
Я і так добре знаю чим ти засмучений.

Read the rest of this entry

Чужі досягнення для прикрих усвідомлень

Posted on

Одного дня ти помічаєш, що тебе оточують люди, які пишаються своїми досягненнями. Їх з цим вітають, ними пишаються, вони й самі горді. Ти дивишся на цих людей, на те, що вони вважають досягненнями і подумки говориш собі, що ти це вже проходила. Такі ж самі досягнення були вже і у твоєму житті давно, а  після них ще трапились десяток інших. Різниця лише в тому, що ти це не вважала за великі досягнення і тебе отак з цим ніхто не вітав.
Та ти і розумієш, що і не хотіла аби тебе хтось вітав. Тобі то ніколи не було потрібним.
Та все ж, ти подумки відмічаєш собі, що слова привітання від однієї людини, все ж тобі хотілось би почути. Від однієї лише людини, якщо не слова, якщо не гордість за тебе, то бодай якесь сяйво радості в очах. Ти марно заглядаєш в ті очі і вже давно не помічаєш там нічого, крім байдужості до тебе. Read the rest of this entry

Шматки водійських спостережень

Posted on

Ця публікація складається із кількох водійських спостережень (ВС), які періодично мелькають у моїй голові.
ВС1 – Коли тривалий час не сідаєш за кермо, а потім знову маєш нагоду керувати, то першою думкою мелькає: «я ж усе забула, навіть де які педалі!», та це триває рівно мить, бо м’язова пам’ять все робить автоматично за тебе і всі дії виконуються самостійно. Виникає відчуття, що водіння – це щось, що вже у твоїй крові.
ВС2 – інколи як мимо на швидкості приїжджають авто я зупиняюсь і глибоко дихаю – дух перехоплює від тієї швидкості і аж кортить бути в тому автомобілі. Отака якась неусвідомлена потреба швидкості, майже як наркотичне відчуття.
ВС3 – у маршрутці стараюсь читати, бо інакше стежу за тим, як керує водії, а це привід для роздратування. Враження таке, що вони повзуть так повільно, бо очікують, що їм хтось кинеться під колеса і дасть три гривні. Деколи аж трясе і думаю: «Чувак! Та я на вбитому учбовому жигульонку тут їхала на четвертій, давай хоч третю втисни!», та ні – далі другої не заходить.
ВС4 – в ніч з 11-го на 12-те липня поверталась додому на таксі. Таксист попався класний: мчав вверх по пустинній Личаківській із гучно ввімкненою музикою. Від тієї швидкісної їзди, музики і пустинної вулиці я отримала таке задовлення, що неодмінно собі постановила: маючи авто варто буде проїхатись так же, по Личаківській. Read the rest of this entry

Чому закохані люди страждають?

Posted on

Відповідь на це питання проста і складна водночас – бо вони сповнюються даремними ілюзіями та сподіваннями.
Коли людина відчуває, що хтось їй починає подобатись, то скеровує максимум своєї пильності на об’єкт уваги, приймаючи кожен жест по відношенню до себе як щось надзвичайне. «О, мені усміхнулись! Це ж не просто так!»; «Як він/вона зі мною говорить, тут є щось особливе, бо з іншими так не говорить!»; «Він/вона ставиться до мене з прихильністю, також звертає на мене увагу… в цьому щось є!»  – просто коли ви закохані, ви автоматично переключаєтесь на режим пошуку взаємності і такі дріб’язкові та часто несуттєві жести сприймаються з певним підтекстом, що власне і створює ілюзію, придаючи сподівань на відповідне почуття. Read the rest of this entry

Якщо б існував рай на Землі…

Posted on

Дзензелівка

…то знаходився б він на Черкащині! Серйозно! Лише тепер, побувавши у Черкаських краях я по-справжньому можу зрозуміти поезію Шевченка і Симоненка, де вони описували свою любов до рідного краю. Аж надто ті місця справили на мене враження…
Але по порядку. Оповідь буде довгою, кому не цікаво – можете перестрибнути до чотирьох останніх абзаців.
В неділю, майже о 13-й я виїхала Черкаським потягом зі Львова, їхав він довгенько – аж 12 годин, тож я мала нагоду полюбуватись краєвидами за вікном (вперше їхала вдень потягом на такі далекі відстані), почитати або подрімати. До місця призначення я прибула доволі пізно, а сім’я Лисих зустрічала мене на станції майже повним складом.
Далі я потрапила до їхнього дому, познайомилась з тіткою Оксаною і отримала надзвичайно величезну порцію вечері, після якої майже одразу й заснула.
На другий день почались звичні клопоти – допомога у приготуванні сніданку, зустріч зі усіма іншими приїхавшими музикантами, а тоді спільне приготування ну просто таки відра борщу  🙂 Чому? Та бо в сім’ї Лисих тоді гостювало десь так 15 осіб, немало, еге ж? Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою