Tag Archives: погляд

Шматки водійських спостережень

Posted on

Ця публікація складається із кількох водійських спостережень (ВС), які періодично мелькають у моїй голові.
ВС1 – Коли тривалий час не сідаєш за кермо, а потім знову маєш нагоду керувати, то першою думкою мелькає: «я ж усе забула, навіть де які педалі!», та це триває рівно мить, бо м’язова пам’ять все робить автоматично за тебе і всі дії виконуються самостійно. Виникає відчуття, що водіння – це щось, що вже у твоїй крові.
ВС2 – інколи як мимо на швидкості приїжджають авто я зупиняюсь і глибоко дихаю – дух перехоплює від тієї швидкості і аж кортить бути в тому автомобілі. Отака якась неусвідомлена потреба швидкості, майже як наркотичне відчуття.
ВС3 – у маршрутці стараюсь читати, бо інакше стежу за тим, як керує водії, а це привід для роздратування. Враження таке, що вони повзуть так повільно, бо очікують, що їм хтось кинеться під колеса і дасть три гривні. Деколи аж трясе і думаю: «Чувак! Та я на вбитому учбовому жигульонку тут їхала на четвертій, давай хоч третю втисни!», та ні – далі другої не заходить.
ВС4 – в ніч з 11-го на 12-те липня поверталась додому на таксі. Таксист попався класний: мчав вверх по пустинній Личаківській із гучно ввімкненою музикою. Від тієї швидкісної їзди, музики і пустинної вулиці я отримала таке задовлення, що неодмінно собі постановила: маючи авто варто буде проїхатись так же, по Личаківській. Read the rest of this entry

Advertisements

Чому закохані люди страждають?

Posted on

Відповідь на це питання проста і складна водночас – бо вони сповнюються даремними ілюзіями та сподіваннями.
Коли людина відчуває, що хтось їй починає подобатись, то скеровує максимум своєї пильності на об’єкт уваги, приймаючи кожен жест по відношенню до себе як щось надзвичайне. «О, мені усміхнулись! Це ж не просто так!»; «Як він/вона зі мною говорить, тут є щось особливе, бо з іншими так не говорить!»; «Він/вона ставиться до мене з прихильністю, також звертає на мене увагу… в цьому щось є!»  – просто коли ви закохані, ви автоматично переключаєтесь на режим пошуку взаємності і такі дріб’язкові та часто несуттєві жести сприймаються з певним підтекстом, що власне і створює ілюзію, придаючи сподівань на відповідне почуття. Read the rest of this entry

Якщо б існував рай на Землі…

Posted on

Дзензелівка

…то знаходився б він на Черкащині! Серйозно! Лише тепер, побувавши у Черкаських краях я по-справжньому можу зрозуміти поезію Шевченка і Симоненка, де вони описували свою любов до рідного краю. Аж надто ті місця справили на мене враження…
Але по порядку. Оповідь буде довгою, кому не цікаво – можете перестрибнути до чотирьох останніх абзаців.
В неділю, майже о 13-й я виїхала Черкаським потягом зі Львова, їхав він довгенько – аж 12 годин, тож я мала нагоду полюбуватись краєвидами за вікном (вперше їхала вдень потягом на такі далекі відстані), почитати або подрімати. До місця призначення я прибула доволі пізно, а сім’я Лисих зустрічала мене на станції майже повним складом.
Далі я потрапила до їхнього дому, познайомилась з тіткою Оксаною і отримала надзвичайно величезну порцію вечері, після якої майже одразу й заснула.
На другий день почались звичні клопоти – допомога у приготуванні сніданку, зустріч зі усіма іншими приїхавшими музикантами, а тоді спільне приготування ну просто таки відра борщу  🙂 Чому? Та бо в сім’ї Лисих тоді гостювало десь так 15 осіб, немало, еге ж? Read the rest of this entry

Спочатку було плавання (трохи лірики і про здоров’я)

Posted on

Те, що я буду плавати здається мені було відомо завжди, мабуть тому, що мене завжди тягло до води.
Перші спроби навчитись були коли ми зі сім’єю вперше і востаннє відпочивали на морі в Одесі, щоправда я тоді ще була дуже мала і плавання не освоїла, але точно зрозуміла, що колись попливу. Тато навчив мене плавати дещо пізніше, на озері, це було ще недосконало, але то були мої перші успіхи.
Потім почались уроки плавання у школі і я звичайно їх відвідувала, щотижня, о 7:45 я вдосконалювала те, що знаю.
Потім, одного літа ми з татом знову були на озері. Я ніколи не забуду того вечора: він сидів на березі, а я плила. Він каже: «ану чи ти допливеш туди», а я прикинула свої сили і поплила далі, переплила озеро і повернулась назад. Я ніколи не забуду погляду, яким він на мене дивився коли я підпливла до нього – я точно знаю, що тоді він мною пишався, я бачила це в його очах. Більше ніколи я не бачила такого його погляду – то було останнє літо в його житті.
З 13-ти років плавання стало регулярною звичкою – двічі на тиждень, живучи в маленькому Богом забутому селі, то була чи не єдина моя розвага і чи не найбільша моя наснага до життя – плавання. Не було причини, яка б могла мені заборонити плавати, я туди умудрялась іти навіть з травмою коліна, коли мені взагалі було заборонено ходити (щоправда це закінчилось тим, що тренер довідався про травму і вигнав мене на примусове лікування 🙂 ) Read the rest of this entry

Послуги інтелектуальної повії

Posted on

Траплялось, що завдяки моїй роботі я почувалась такою собі повією, що банально надає інтелектуальні послуги. Адже в принципі, я торгую моїми знаннями, продаю їх, встановлюючи ціну і ба більше – оскільки викладач-репетитор виїжджаю «на виклики».
Думку про повію мені підштовхнув один цікавий випадок в марштруці. Телефонний дзвінок від людини, що знайшла мою анкету репетитора в інтернеті і дзвонить аби запитати умови, розцінки. Діалог на кшталт:
– скажіть будь ласка свій вік? З дорослими заняття тривають довше, десь так півтори години, заняття підбираються індивідуально до Ваших потреб… зазвичай клієнтів я приймаю у себе вдома, якщо Ви хочете аби я приїжджала до Вас це буде дорожче, розцінки за годину…
І тут я зауважую, що якийсь мужик стоїть поруч, шоковано позирає на мене і змірює мене поглядом. Я ще спочатку здивувалась, але зрозуміла в чому річ, звісно на які думки його наштовхнули слова про «клієнтів на дому», «з дорослими довше», «до вас дорожче» і все таке, бідолашний мужик мабуть мене не до тієї професії відніс 🙂 Read the rest of this entry

Пробач мені…

Posted on

Пробач мені, що я на все, що відбувалось і сказалось відповідала мовчанням, або видавала це за жарти, що робляться “по-п’яні”.
Якщо чесно я опинилась в ситуації, якої аніскільки не очікувала і що казати на те все я попросту не знала.
Ти для мене з перших днів знайомства був людиною, якою я вважала розумною, з якою радо спілкувалась, якій довіряла і яку я безперечно вносила у список моїх найкращих друзів. Я й не думала про інше…
Не варто мене ідеалізовувати, бо я не така, як видаюсь і можливо все не так, як тобі самому здається. Можна провести аналіз нашого знайомства і все буде зрозуміло: раптом посеред навчання до групи долучається новенька, яка навчалась закордоном і у функціонуванні українських ВНЗ ще зовсім новачок, тож багато ситуацій для неї незнані і вона постійно когось щось розпитує, тим не менше вона відстоює свою думку про анти корупцію і насмілюється лекції викладачів переривати зухвалими важливими дискусіями – мене і саму б така людина зацікавила.
З таких людей не роблять коханих. Ними захоплюються, за ними спостерігають. Можна дивуватись їхньому мисленню і життєвій позиції, можна за ними спостерігати і чимось їм симпатизувати, але з таких не роблять коханих дівчат. Я та, якою можуть захоплюватись здалеку, бо зблизька помічають, що я звичайнісінька… Read the rest of this entry

Я почуваюся виродком

Posted on

Я почуваюсь виродком, гібридом двох культур. Я виросла в Італії, з 13-ти до 19-ти років моя свідомість формувалась там, а в 19 я повернулась сюди, уже з чіткими прагненнями і цілями.
6 років я вцарапувалась в українську культуру намагаючись утримати її собі, та вона не впливала на мою свідомість, бо зростала я за інших обставин, у середовищі цілком протилежному українському.
6 років я намагалась відштовхувати західну культуру, прикидаючись наче вона мені чужа, та коли ти купаєшся в цьому важко вдати, що ти до цього не належиш.
Чи то навіть не західну, як сучасну, беручи до уваги моїх однолітків. У мені ця західна теж прижилась у досить дивний спосіб. Довгих 6 років єдиною людиною, з якою я відверто говорила, моїм найкращим другом, єдиною людиною, якій я повністю довіряла (і досі довіряю) був похилий чоловік 60-ти років, в якого дуже специфічна філософія життя, в якого чудернацьке ставлення до релігії, одруження, політики, родинних зв’язків і від якого я і набралась цих дивакуватих поглядів. Read the rest of this entry

Філософія на сучасний лад по-львівськи – якось не дуже

Posted on

Те, чого я боялась таки сталось. Сьогодні я буду писати про театральну виставу, яка мені не сподобалась.
Ходила в суботу в театр ім. Леся Курбаса, про дивовижність якого я багато наслухана. Вистава «Так сказав Заратустра».
З творчістю Ніцше я знайома, про Заратустру мені відомо, та все одно вистава мені залишалась незрозумілою. Я не хочу критикувати, бо не маю на це права, але суб’єктивно висловлювати свою думку можу.
Я півтори години сиділа напружено і старалась «дати дупля» (інакше це не назву) що ж воно відбувається, та «дупля» я таки не дала. Гаразд, був речник, який від імені Заратустри виголошував усілякі істини, хоч інколи більше здавалось, що він просто сипле філософськими фразами. Періодично появлявся натовп, чи як ще назвати цих акторів, які співали незрозумілою мовою і крутились (так-так, саме крутились), подекуди це переривалось «бійкою», воплями, незрозумілими танцями і так далі. Потім появився ще один речник, який вів дискусію з попереднім. Read the rest of this entry

Подивіться на себе збоку

Posted on

Публікація присвячується одній з моїх кращих подруг – Шутюк Маринці (на блозі дописує під ніком Марушка), світлій та дорогій мені людині, яка уміла викликати в мене посмішку в найскрутніші моменти, яка завжди бачила у мені щось хороше, чого я сама не бачу. Саме вона наказувала мені прочитати цю книгу і навіть порадила одній людині подарувати мені її.

От і нарешті руки до книги дійшли і я її прочитала. Чому так довго? Бо вона в мене у паперовому варіанті, а я тепер звикла електронних. Все чекала, що буде можливість читати дома і пити чай, так не сталось, бо вдома вічно інші справи, тому читала у маршрутках, а під час читання мала зі собою олівець і підкреслювала найкращі уривки.
Я назвала публікацію «Подивіться на себе збоку», бо саме таку можливість дає вам книга Ліни Костенко «Записки українського самашедшого».
Ця книга бестселер, про неї вже багато сказано, чимало осіб писали, що книгу можна розділити на цитати, тому я не буду розписувати про сюжет, радше напишу від чого сама прийшла в захват. Read the rest of this entry

Галопом по країні 3 – столиця Буковини

Posted on

Отож, продовжую… Надвечір 2-го травня ми виїхали із Кам’янця. Дві години в автобусі і от ми прибули в останній пункт наших мандрів – місто Чернівці.
Для початку нам треба було добратись до готелю і вияснивши заздалегідь як туди доїхати ми очікували маршрутне таксі.
З транспортом у Чернівцях не лише гірше як у Вінниці, але й гірше, ніж у Львові. У них ще їздять старенькі «ЛАЗ-и» дивлячись на які дивуєшся як воно ще їздити може, а також тролейбуси, які щоправда теж не в найкращому стані. Ми прочекали нашої маршрутки майже годину і розпитавши місцевих дізнались, що у вихідні вона майже не їздить, тож надіятись марно і нам довелось скористатись таксі. Read the rest of this entry

Галопом по країні 2 – пункт середньовіччя!

Posted on

Отож, провівши день і ніч у Вінниці, вранці 2-го травня ми поїхали на автовокзал, де сіли в автобус і вирушили в наступне місто. Кілька годин в дорозі я то читала книгу, то вдивлялась на ще не знані куточки Батьківщини. Проїжджаючи Вінницькою областю я помітила скільки ще по селах стоїть радянських монументів, червоних зірок, тощо – у Львівській області таке демонтували.
Але минули і ті 4 години в автобусі і от ми ступили у наступне місто – Кам’янець Подільський.
Це виявилось тихе, спокійне, приязне місто з якоюсь приємною атмосферою, а ще воно з розвиненою інфраструктурою для туристів – вказівки, хостели, готелі – те, що треба.
Дійти від автовокзалу до старого міста дуже просто – просто крокувати прямо вздовж вулиці Князів Коріатовичів і звертати куди дорога веде. Read the rest of this entry

Галопом по країні 1 – Перлина Поділля

Posted on

От я і повернулась! 🙂 Оповідаю, як традиційно про мої мандри.
Отож, 30 квітня ввечері я у супроводі одного компаньйона вирушили потягом у подорож. На жаль на момент купівлі були лише верхні бокові плацкарти, тож я зі страшним острахом мусила туди вилізти і якось там заснути. Спала я непогано, але постійно прокидалась, бо непокоїлась, що провідник не розбудить коли буде наш вихід. Але провідник таки розбудив і не звичним грубим провідницьким тоном, а тихо і ввічливо: «я перепрошую, але скоро ваша зупинка, прокидайтесь».
Відтак, 1-го травня о 4:33 я ступила у місто Вінниця. Read the rest of this entry

Плавання у Львові – спільний проект

Posted on

Шановні читачі, любі плавці!

Я регулярно плаваю 8-й рік поспіль, і переїхавши у Львів почала шукати підходящий басейн. Відвідала кілька особисто, обдзвонила чимало басейнів, перечитала багато сайтів. Однак зауважила, що в Інтернеті відсутня необхідна інформація для плавця про басейни у нашому місті (може хіба десь на якихось форумах обговорюють, але не знайшла), тож виникло бажання зібрати максимум інформації воєдино аби допомогти іншим плавцям у Львові.
Відтак, ми з блогером Ігорем Воробусом підготували проект “Басейни Львова” – як бажання надати необхідну інформацію плавцям, висловити незалежну думку, розповісти про переваги та недоліки, показати фото, вказати на дрібні, але суттєві деталі басейнів, на які не завжди звертають увагу, додати деякі поради для плавців і запримітити загальні недоліки львівських басейнів.
Як на мене, вийшло цікаво. Ви можете ознайомитись зі зібраною нами інформацією у публікаціях:

1) БАСЕЙНИ У ЛЬВОВІ. ЧАСТИНА ПЕРША
2) БАСЕЙНИ У ЛЬВОВІ. ЧАСТИНА ДРУГА

плавайте на здоров’я! 🙂

21.04.2014

все для плавців,
Ольга Врублевська

P.S. користуючись нагодою висловлю подяку Ігору за цікаву співпрацю у цьому важливому (на мій погляд) проекті. Можливо це не останній наш проект, адже блогери – це сила 🙂

Наркотик, який вживають мандрівники.

Posted on

Я втрачаю інтерес до людей, які мені заявляють фрази на кшталт: «та нащо взагалі кудись їздити, щось дивитись, гроші тратити? То саме можна на компі побачити, погуглив і бачиш собі, сидячи вдома».
Якось підсвідомо вважаю таких людей розумово обмеженими і спілкуватись з ними нема бажання, бо як можна говорити такі примітивні речі?
Однак, нещодавно задумавшись, я прийшла до висновку, що просто ці люди не знають що воно таке.
Коли ти приїжджаєш в якесь нове місце, не відаєш місцевості, йдеш навмання, розглядаєш, широко розплющеними очима позираєш на все, що тебе оточує і дивуєшся, вдивляєшся в архітектуру, їси тутешню кухню, цікавишся місцевими цінами, спостерігаєш за мешканцями, дивуєшся, споглядаєш, усміхаєшся, знайомишся в різних проявах з цим новим місцем, купляєш щось аби було на згадку про це місце і цей день… і весь час сповнює якесь таке відчуття дивовижності, відчуття, що ти поступово підкорив ще одну частину світу, відкрив для себе щось досі незнане. Read the rest of this entry

Надзвичайна лекція, або враження про Назара Козака зблизька.

Posted on

Вчора на роботі я нервово поглядала на годинник під час заняття, завершила його дещо раніше, а наступні два взагалі відмінила і поспішила в заклад Communa. Там мала відбутись зустріч-лекція-обговорення книги Назара Козака «Нафіга іти на пари, якщо треба на революцію».
Таки встигла, прийшла навіть на десять хвилин раніше, озирнулась: його ще не було. Зайняла зручне місце спереду і чекала.
Далі трапилась приємна несподіванка і прийшов на цю зустріч Павло Чайка, як читач відомий на блозі під ніком Пан П, ми з ним познайомились особисто, поспілкувались і от прийшов Назар Козак. Привітався з Павлом, ми з ним теж особисто познайомились і далі продовжили наше чекання лекції.
Поки Назар обговорював якісь там технічні питання я поглянула на цього чоловіка і перша думка, яка в мене промайнула була: «В останній книзі було написано, що йому 40 років… але він виглядає він старше, значно старше». Мені задалось, що у нього якийсь втомлений вигляд, однак далі почалась лекція і вже було не до того, щоб думати про його вигляд-вік. Read the rest of this entry

Три дні, які я запам’ятаю на все життя.

Posted on

Довгий опис того, що мені залишиться назавжди.

Четвер вечір. Нервово позираю на годинник, їдемо в притик. Чогось поїзди мені завжди придають неспокою. На жоден транспорт так не боюсь запізнитись, як на них. Але вспіли.
Нижня полиця, хоч і бокова, та все ж надає певної безпеки – в разі падіння не так високо падати. Заснула миттєво і спала добре. Серед ночі кілька раз прокидалась на зупинках потяга і чула типове «шановні пасажири з колії N відбуває потяг за сполученням…» на диво умудрялась прокидатись саме тоді коли оголошували про потяг, в якому їхала. Засинала надалі.
Чийсь непривітний голос раптом грубо сказав: «Вставайте! Якщо хочете встигнути в туалет вставайте!» ох ці провідники… здається будять саме ті, в кого найгірша інтонація. Потягаюсь і визираю у віконце. Ще не приїхали, але пейзаж за вікном зрозумілий – от і наближаємось у Київ.

Read the rest of this entry

Життєвий сон неспокійної душі

Posted on

Бувають сни, після яких важко дихати і боязко знову засинати.
Страшні вони не жахами, а реальністю.

Твоя душа десь тут витає?
А може й ні, хто його знає…
Та в цьому місці, де ти жив,
Я згадую того, що з тобою дружив.

Мені сьогодні він приснився,
Що зрадником для нас зробився.
І ось за довгі роки, лиш цієї ночі
Я зазирнула в його підлі очі.
Read the rest of this entry

Нова закоханість, мандрівка у Пешт та ночівля у Буді :)

Posted on

Мені ніколи не було зрозуміло чому якщо святковий день припадає на вихідний, його переносять на робочий, аби продовжити святкування. Але раз така схема діє і я не в силах її змінити – можна з неї користати.
Тому в ці вихідні я здійснила мою мрію. «Ще одну?!» – скажуть постійні читачі блогу. Так, ще одну, бо мрій стосовно мандрів у мене чимало, але я їх стараюсь втілювати в життя. Хоча варто зазначити, що конкретно ЦЯ мрія втілилась в життя завдяки моєму хлопцю, який і зробив мені такий подарунок і поніс більшу частину витрат.
Відтак, у п’ятницю я запакувала валізу, одягла моє старе-добре пальто і вирушила. Ах, моїм критикам: так, пальто у мене старе, вже має 6-й рік, але яка в біса різниця скільки років моєму пальто, якщо я в ньому вже встигла погуляти по Риму, Празі, Венеції, моїй улюбленій Генуї і от по-останньому місту моїх мандрів: Будапешту. Саме про Будапешт і буде мова в даній публікаціїRead the rest of this entry

Кожен з нас має свого двійника…

Posted on
з одногрупником Барпом

Рим, грудень 2010

Колись я десь почула фразу, що у кожного з нас десь у світі є свій двійник – абсолютно схожа на нас людина, але яка не є нам жодного типу родичем.
І чи то у мене зорова пам’ять така хороша, чи то я така везуча зустрічати двійників, але для моїх знайомих італійців я вже познаходила цілу купу двійників в Україні.
От вчора: йду зранку від зупинки в університет, слухаю собі радіо і раптом… Я очманіла на місці! Просто вириваю навушники і майже криком: «Барп!» Read the rest of this entry

Місце відпочинку бджілки-трудівниці…

Posted on

Вечірня Пасічна

Моя Пасіка…

Я до тебе приходжу ввечері,
Коли вся ти у сяйві вогнів,
Зустрічаєш мене втомлену,
Забираєш в обійми свої.

Я сюди повертаюсь лиш по ночам,
А до того – всі дні у бігах,
Ти втамовуєш цю мою втому,
Заспокоюєш наче дитя.

Read the rest of this entry

Наше суспільство: декорації інші, а сценарій той самий

Posted on

Є така проблема – шкільна література. Так-так, саме проблема. Часто твори зі школи нам згадуються з нудьгою і особисто мені це зрозуміло. Я гадаю вибір книг для прочитання – справа доволі інтимна, це особисте і важко якщо зверху йде вказівка «обов’язково прочитати», зазвичай таке читання в голові не запам’ятовується.
Тим не менше, трапляється, що через роки у руки попадають книги, які треба було колись прочитати і вирішуєш прочитати їх заново. Відкриваєш у них те, чого раніше там не було помітно і усвідомлюєш як багато схожого зі сучасним там описано… Read the rest of this entry

Легковажна брехня як благородне спасіння

Posted on

Темний вечір, до тями повертає телефонний дзвінок.
– Оля, ти вже дома?
Погляд переходить на годинник. Заплющую очі, короткий видих і тоді:
– Так, бабцю.
– Добре… а поїла вже?
Ще один видих.
– Так…
Як зрозуміло із заголовку статті, мої репліки – брехня. Read the rest of this entry

Криза сучасності, режим безпосередності та до наступних зустрічей

Posted on

Лишень я написала публікацію, що моєму блогу виповнився рік, як з блогу Воробуса надійшла пропозиція відповісти на кілька питань, таке собі «інтерв’ю», якщо комусь цікаво – можете переглянути «Ольга Vrubli: рік в блогосфері»
А ще я в ці дні активно зустрічаюсь з близькими, родичами, знайомими. Користаю з вільного часу, так би мовити.
Якщо хтось прочитає вищезгадане інтерв’ю, помітите, що я там згадувала про особисті зустрічі. Гадаю це серйозна проблема нашого часу – в людей нестача ОСОБИСТОГО спілкування.
Ми звикли сидіти в теплій домівці перед моніторами, де в переписці міміку співбесідника ловимо з примітивних смайлів, а інтонацію голосу взагалі не уявляємо. У нас брак спілкування віч-на-віч, поглядів у вічі. У нас дедалі менше гучного сміху, бо він висловлюється дужечками «))))». Ми різдвяні свята проводимо не з родиною за столом, а пересилаємо одне-одному якісь картинки у соц.мережах. Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою