Tag Archives: поїзди

Минулі подорожі, плацкарт і втрачена країна

Posted on

IMG_1465В Чернівці ми їздили ще 1-го квітня. А дісталась я писати сюди лише зараз. Направду кажучи про Чернівці багато розповідати не зможу, бо я там вже колись була і вже колись про них писала, повторювати вам про Університет-Гогвортс не варто, радше можна розповісти про інші моменти подорожі.
До Чернівців ми їхали плацкартом. І тоді клялись собі, що більше ніколи в житті плацкартом їхати не будем (так воно не виявилось але не в тім суть), бо «задовбало».   Read the rest of this entry

Advertisements

Чехія крізь «другорядні» міста

Posted on

Оломоуц, ні світ ні зоряКоли минуло два місяці після поїздки, мабуть таки пора про неї розповісти. Для когось січень – не сезон для мандрів, але нас таке не стримувало. Термобілизна, теплі пуховики, два рюкзаки і маршрут із кількох точок на карті 🙂
Вирішили ми поїхати у Чехію. Але оскільки я там була вже двічі, то просто відвідувати Прагу не хотілось, кортіло побачити й іншу, менш гамірну, менш туристичну та більш повсякденну Чеську Республіку.
Виїхали зі Львова у Мукачево, а звідти славнозвісним Leoexpress. Як куплятимете квитки – будьте обачні і беріть з головного автовокзалу у Мукачево. На наших квитках адреса була «вул. Василя Стуса», на якій жодних ознак автобусної станції чи просто зупинки. Тож ми розпитуючи місцевих поквапились у напрямку автовокзалу і прибули саме у момент відправлення автобуса. Виявляється так, на вул.Стуса цей автобус зупиняється через 15хв, проте  жодної вивіски там нема. З автовокзалу якось зрозуміліше. Дуже швидко проїхали кордон та у Кошице висіли і… чекали пару годин на потяг, що затримувався. Read the rest of this entry

Про закоханість у Першу столицю

Posted on

Харків Благовіщенський соборНарешті зберусь зі силами (чи то радше з часом) аби переповісти про мандрівку у Харків, яка трапилась 3 місяці тому.
«Першою столицею» я марила вже давно, а тим паче що у мене там є колега, який мене вже не раз запрошував. Власне, коли я йому сказала, що квитки придбано, то його радості  аж настільки не було меж, що я вперше спостерігала, як моїй подорожі хтось радіє ще більше, аніж я сама. Люб’язність Сергія теж виявилась безмежною: «так давайте я вас на вокзалі зустріну»; «так давайте я вам сам квартиру пошукаю де зупинитись»; «так давайте я вас підвезу»… але скромно відмовивши зустріч було погоджено аж на наступний день.
Прибувши ввечері у Харків зі Сум все складалось не найкращим чином: міні готель чи то радше вийняті нами апартаменти виявились у майже жахливому стані (майте на увазі такий собі Margo hotel – відстійне місце, що не вартує ні гривні). Read the rest of this entry

Сумка з казкою та добром

Posted on

У таку похмуру погоду за вікном хіба лиш згадувати про минулі подорожі 🙂 тим паче, що у минулій публікації я згадала про мій візит у Суми і пообіцяла переповісти.
альтанка символ містаТак от, користаючи з того, що у жовтні прибавився офіційний вихідний, та й випав він на п’ятницю, гріх було не запланувати мандрівки Україною.
Вибір пав на Харків, про який я марила давно, але коли їдеш на таку далеку відстань, то хочеться й заодно якесь інше місто відвідати.
Довго думала і шукала як поєднати маршрути, врешті вихід знайшла. Маршрути, які я пропоную не найекомніші по грошах, за цим шукайте по інших сайтах, бо для мене найважливішою є економія часу.
Тож виїхавши 13 жовтня зі Львова, вдосвіта 14-го ми були у Сумах. Маршрут зі Львова можу запропонувати такий: Львів-Київ (потягом Інтерсіті о 17:20, довелось з роботи на годинку раніше відпроситись), прибуття у Київ о 22:20, годинка чекання, а далі після 23-ї з Києва є потяг напрямком у Лисичанськ зі зупинкою у Сумах. В дорозі 5,5 годин, у Суми прибули ні світ, ні зоря. Квитки на потяг до Сум недорогі, я ще переймалась, бо в неті багато начиталась мовляв потяг у дуже жахливому стані, не знаю як плацкарт, але купейний вагон був цілком пристойний. Read the rest of this entry

І на завершення про прекрасне

Posted on

Опис відпустки розтягнувся надовго і якщо хтось заходячи на мій блог вже втомився читати «все про ту ж подорож», то можете радіти – це останній пост їй присвячений. 🙂
площа Сан МаркоРозповідати вже є не так багато, але задля логічно завершення циклу статтей все ж підведу підсумок.
Після Генуї ми подались у Венецію. Прямих потягів нема, тому довелось їхати з пересадкою у Мілані. З Мілану до Венеції найоптимальніший варіант добиратись потягом «стрілою» (так звані італійські потяги-стріли це швидкісні поїзди, бувають трьох кольорів, які і вказують на їхню швидкість, і відповідно, вартість). Ми їхали «найповільнішою» білою стрілою 2 год, вартість щось від 36 євро за особу, майте на увазі (шукати потяги можете на італійському trenitalia).
Казкове місто на мене не справило надмірного враження, бо я вже й не пригадую який то я раз була у Венеції, а от коханий мій там був вперше, тож значно цікавіше було спостерігати за його реакцією на це дивовижне місто. Read the rest of this entry

Пікуй: крізь чорниці до вершин!

Posted on

Традиція завжди одна і та ж: літо без жодної поїздки в Карпати – то літо проведене дарма.
А саме тому ми вирушили в гори минулих вихідних. Не знаю чому, але в мене була настирна ідея піднятись на вершину Пікуй. Тепер я розумію відомий вислів «Хто не бачив Пікуя, той не бачив нічого!» бо за день підйому що нас тільки не спіткало: багно, дощ, блукання чорницями… Але все по порядку.
Маршруту на гору не знала, але зібравши в інтернеті чимало інформації (окрема подяка блогеру Воробусу за його корисні статті про гори та гірські маршрути – то взагалі найкорисніші статті на його блозі) довідались як іти.
Щоправда добирались не рекомендованим маршрутом: автобусом Львів-Ужгород, до повороту на Біласовиця, а електричкою Львів-Мукачево до Воловця, а звідти авто до села. Так дещо дорожче, але на електричку можна купити он лайн квитки, а на автобус треба їхати на автовокзал.
Місцевий водій довіз нас до старту підйому (орієнтир рожевий магазин, де в принципі можна скупитись перед сходженням) і показав пряму дорогу догори, мовляв іти туди, або ж є пологіший підйом, якщо пройти через село. Read the rest of this entry

Знайомство з країною крізь відкриття столиці

Posted on

Отож, продовження мого білоруського опусу: Прибувши ввечері на головний вокзал білоруської столиці ми спустились у метро і придбали проїзні квитки на кілька поїздок, як виявилось – даремно, оскільки купити жетонів дешевше, а при купівлі проїзного сплачується вартість пластикової картки (матиму як сувенір з Мінська).
Поселились у готелі «У фонтана» – серед пропозицій столиці це було найнормальніше, хоча в якісь європейській країні за ті самі гроші сервіс значно ліпший. Втім, як для ночівлі готель однозначно раджу, зокрема через його дуже зручне місце розташування. А от на їхню пропозицію «повечеряйте у нашому ресторані зі знижкою 25%» не купуйтесь – їсти можна, але не так вже смачно, можу сказати страви надто банальні, як на їхню вартість, та і обслуговування не найкраще.
А от біля готелю є великий торговий центр «Карона», там є дуже затишне і цілком європейське кафе Амстердам, де можна дуже смачно поїсти і де є особливе ситне меню сніданків.
Після сніданку були закупки білоруськими товарами. Взагалі, після візиту і білоруські супермаркети, я геть по-іншому стала їх сприймати. Який совок, про що ви говорите? Стільки імпортних товарів в нас ми ніколи не бачили. Я зависла у відділі чаїв, яких більше не знайти в Україні. Риба? Так багато і всякої різної! Ну і звісно – як без білоруської сгущонки 🙂 Read the rest of this entry

Неповторний ліс, п’янкий кисень і зубрики

Posted on

На наступний день ми подались у Біловезьку пущу. Спочатку вагались чи варто туди їхати і практично витрачати весь день на візит туди, але наполегливі відгуки в інтернеті таки переконали, що варто, особливо людям, що живуть в містах.
Від Бреста це недалеко, автобус виїжджав у 8:30, в дорозі 1,5 години. Поки їхала спостерігала за білоруськими селами. До речі, за час перебування у Білорусії лише один раз в селі побачила «жигуль», більше жодної російської машини (і наших «ланосів» теж нема), натомість все інше – новенькі іномарки. Очікувала, що ситуація буде іншою.
Вирішили брати велоекскурсії, бо сенсу їхати у Пущу і сідати на автобус аби поїздити по ній – взагалі не бачу і не розумію людей, що це роблять. Майте на увазі – камер схову багажу нема.
Веломаршрути є різні: ми взяли «царську поляну» тривалістю 1,5 години, на практиці це виглядає так: ви залишаєте документ, оскільки берете на прокат велосипед і обираєте маршрут – різні тривалості, є по асфальтованій доріжці, є по лісовій, вам видають карту маршруту, сплачуєте, берете велосипед. На прокаті стоїть тітонька років 50-ти, яка показує на ровери – бери який хочеш, сам собі регулюй, підбирай. Read the rest of this entry

Неприступна гетьманська столиця

Posted on

Цитадель у БатуринiОтож у минулій статті я вам розповідала про поїздку у Чернігів, яка продовжилась на другий день. Було бажання навідатись у Батурин – славнозвісна гетьманська столиця, кому ж не хотілось б її побачити коли ти в Чернігівській області?
От тільки з добиранням туди не так просто. З Чернігова через Батурин їде якийсь автобус, який теліпається по різних селах, тому шлях в 3,5 год.
На офіційному сайті сказано, що слід дістатись до станції Бахмач (містечко районний центр). Але і це не так просто: через Чернігів не так багато транспорту курсує. Транспортний вузол області – це Ніжин. Тож електричкою о 8:11 ми поїхали в Ніжин, в дорозі майже півтори години. Не вельми комфортабельна поїздка із дачниками, та що зробити. За той час любувалась Чернігівщиною. Вона запам’ятається мені зеленими барвами. Навколо було так багато зелені! 🙂 Read the rest of this entry

Візит в квітучість та пікантна поїздка

Posted on

Поки у Львові доводиться терпіти нетеплу весну, на вихідних я побувала у весні. Ось уже вдруге я подалась в Ужгород, не лише тому що там сакура зацвіла, а й тому, що туди перебралась Олександра, одна з найулюбленіших моїх блогерів.
Моє фінансове становище покращилось і тепер я користуюсь нагодою аби подорожувати не як то колись плацкартом, а більш комфортніше, тож квитки були купейні.
Ранок в Ужгороді зустрів легким вітерцем, а по дорозі з вокзалу в центр мене спіткало певне розчарування: чудових скульптур, які тішили мене минулого року на цей раз не було.
Для сніданку пораджу вам такий заклад як Eat me: порції великі, в порівнянні до львівських цін дешево, смачно! Read the rest of this entry

Внутрішній туризм це потреба!

Posted on

Саме зараз коли звідусіль мені чутно як люди складають переліки справ, які хочуть здійснити у новому році, що розпочався, я та хто кидає заклик «подорожуйте!» Зокрема, я вважаю, що найважливіше – це внутрішній туризм, себто подорожі в межах своєї країни.
Хто читає мій блог на постійній основі мабуть помітив, що у мене на меті відвідати усі обласні центри України. Поки що у 12 міст моя нога ступила. Близькі вже часто запитують: «Ну що? Куди далі?» Насправді я дуже не охоче ділюсь власними планами, проте в мене є кілька маршрутів на кшталт «як вклавшись у 3-денні вихідні виїхати в п’ятницю після роботи і повернутись в понеділок до роботи» Цього року на меті бодай 4-5 нових обласних центрів і ще навідатись у ті, які вже свого часу полюбила.
Особисто мої проблеми вже полягають у тому, що відвідавши всі західні області та чималий шмат центральних областей, настає потреба «рухатись кудись на схід», що в міру відстані та транспортного сполучення не так просто.
Але давайте обговоримо детально про внутрішній туризм, його переваги і труднощі та чому він такий важливий та потрібний для кожної особи. Read the rest of this entry

Перлина біля моря

Posted on

Принаймні так кажеться про Одесу у відомій пісні. Я дуже давно хотіла навідатись в це місто, і вже понад півроку знала, що вельми вдало курсують потяги зі Львова: можна в п’ятницю ввечері поїхати, а в понеділок зранесенька повернутись. Причому хотіла поїхати в «не сезон», коли нема натовпу із туристів, а коли місто спорожніле і спокійне. Та все чомусь відтерміновувала цю мандрівку, а на ці вихідні таки вирвалась, ну просто як у Бродського: «Когда так много позади всего, в особенности – горя, поддержки чьей-нибудь не жди, сядь в поезд, высадись у моря»
Направду кажучи, цей обласний центр я відвідувала не вперше, бо ще у віці 5-ти років відпочивала там з батьками. Не пам’ятала майже нічого, окрім того, як ми в останній день стояли на пірсі і кидали монети в море аби ще туди повернутись.
З батьками повернутись не судилось, однак ось – через довгі 17 років я повернулась в Одесу.
Суботній ранок зустрічав сонечком і йдучи по перону я ніяк не могла збагнути, що дійсно це відбувається зі мною. Read the rest of this entry

Незабутнє місто дивовиж

Posted on

А вже на другий день по приїзду з Карпат я подалась у чергові мандри…
Бажання поїхати в Черкаси з’явилось у 2009 році, коли я палко захопилась поезією Симоненка. Та це було лиш бажання, допоки минулого року я відвідала Черкаську область і до нестями закохалась у ті краї.
А в січні я собі чітко постановила: в 2015 поїхати в Черкаси! Є ціль – є спосіб для досягнення 🙂 тим паче курсує прямий потяг Львів-Черкаси. І якщо вже є ціль, то 15 год верхньої полиці плацкарту – дріб’язок на шляху до досягнення. Я настільки сильно хотіла відвідати Черкаси, що мені було байдуже навіть, що я їду туди сама, без компанії. Що хочу побачити загуглила і перспектива самотнього блукання вулицями мене не бентежила.
Їхала більшу половину часу вдень, тож розважала себе книгою, спогляданням за людьми та пейзажами у вікні. Потяг приїжджає о 4-й ранку. Звісно, нормальну дівчину буде турбувати факт, що робити в 4 ранку в незнайомому місті, а мене (ненормальну) хвилювало одне: де випити о 4-й ранку справжньої кави?! Read the rest of this entry

Шалене відкриття весни

Posted on

сакура в УжгородіЯкщо дві найкращі подруги щодня працюють з цифрами і геть зовсім втрачають голову у тих звітах, то треба їм якось рятуватись і внести барв у будні. Що для цього зробити? Ну звісно – мандрівка! Відтак, я і моя люба подруга чкурнули у вельми неординарну подорож за маршрутом Львів – нічний Стрий – Ужгород – Мукачеве – Львів. Багато шаленства було у мене за всі роки подорожей, але такого ще не було…
В Ужгород в ці дні їхали усі, тому з квитками була справжнісінька халепа. А оскільки ми з певних причин забарились з купівлею, була нагода їхати хіба зі Стрия, о 2-й ночі. До цього треба було одразу після роботи мчати на автобус. А прибувши у Стрий о пів на 11 вечора появилась чудова нагода прогулятись нічним містечком. Враження шокуючі: Стрий бухає. Ні, я не маю на увазі, що у Стрию п’ють чи розпивають алкогольні напої, ні, Стрий бухає! Тільки цим словом можна описати реалії нічного Стрия, отак пройдешся – всюди, всюди (!) хтось вже або геть п’яний, або впивається. А після вельми «милого» спілкування з прибиральницею на вокзалі довелось шукати притулку не у залі очікування, а на лавочці на пероні.
Так що серед ночі, дві файні ефектні кубіти в спортивних штанях влаштували собі вельми романтичний пікнік на пероні, поїдаючи канапки під шум мимо проїжджаючих товарних поїздів. Незабутні враження 🙂
Але таки з горем пополам дочекавшись Ужгородського потягу я вмостилась на моєму верхньому плацкарті (без подушки, до речі) і помчала на зустріч новим пригодам.

Read the rest of this entry

Миті робочого вдоволення

Posted on

Направду кажучи я не мала наміру писати статтю про моє відрядження, однак часті питання таки спонукають це зробити.
Дякую усім за інтерес – відрядження пройшло чудово! Та чи може бути інакше у людини, яка любить свою роботу?
Оскільки в більшості, хто чув про відрядження виникало питання «ти знову їхала машиною на високій швидкості?», то заспокою вас – ні, на цей раз я їхала потягом, знову у Київ, на два дні.
Хоча, мушу зауважити певну річ: чомусь більшість навколишніх людей думає, що от ти собі їдеш кудись і тобі ваув як класно. Ніхто не думає, що за поїздкою ховається ціла гора додаткової роботи, яку треба вчасно підготувати. Власне, через цю додаткову роботу я і не писала у блог весь цей період – часу і сну було обмаль.
Тим не менше, в ці останні будні дні тижня я мала нагоду поспілкуватись особисто з моїми колегами з усієї України, а також з партнерами з Італії, що не лише сприяє роботі, а й є цікавим.
Ці зустрічі завершились надзвичайно плідно, оскільки я (уявивши себе в ролі якоїсь-то княгині Ольги), зібрала з співробітників «шоколадну данину» і з пакетом повним солодощів і серцем повним щастя могла повертатись до Львова. (це ще просто без фото тортика і морозива м-м-м-м-м) Read the rest of this entry

Остання, але не менш важлива

Posted on

Заголовок підібрано за англійським висловом “the last but not the least“, адже в неділю я здійснила мою останню за рік мандрівку. Останню, але не менш важливу, аніж 13 попередніх. (Цікаво, до речі, склалось: 14-й рік і 14 мандрівок).
Ця остання поїздка видалась доволі екстравагантною. Ти ба, такої ще у мене не було – щоб самій-самісінькій їхати о пів на третю ночі з вокзалу, та ще й знаючи, що по приїзді в інше місто ніхто не зустріне і куди іти невідомо. Але всякий досвід трапляється вперше.
Ми з моєю подругою Маринкою домовились про зустріч у Хмельницькому, і хоч графік поїздів завдавав мені певної незручності, та задля зустрічі з нею я ладна була іти й пішки туди, а 4 години сну на нижній полиці плацкарту взагалі сприймались як розкіш. Read the rest of this entry

Місто стану закоханості

Posted on

фоторамкаПригніченість лікується затишком. Затишком і враженнями. Враження найкраще черпати від поїздок, перевірено.
Та коли часу на поїздки нема ну отак зовсім, то на допомогу завжди приходять ті міста, що знаходяться зовсім недалечко, що мають у собі якийсь шарм, що ваблять до себе, що чимось уповають і заспокоюють.
Таким є Івано-Франківськ.
Тож я вже надміру забігавшись пристала на заманливу пропозицію виїхати зі Львова на два дні – чом би не розвіятись та не змінити обстановку. Моя коротка мандрівка почалась вдало з того, що за випадковістю у мій квиток було включено постільну білизну, тож я ще дві години мала нагоду поспати, а потім вийшовши з потягу поринути у інший вир. Read the rest of this entry

Очікування щастя млосне й солодкаве

Posted on

В п’ятницю наш урок з Оленкою перервався раптово. Вбігає її молодший братик і кричить: «Тато їде!!»
Річ в тім, що тато працює далеко і не щотижня має змогу приїхати. Неподалік їхнього дому колія, тож кожен гуркіт у малого викликає сплеск емоцій – от він вже тут.
Оленка старша і свідоміша розуміє, що потяг просто напроти дому не зупиниться, тато не вийде, а приїде в чіткій годині. От тільки в того молодшого на це розуміння нема.
Та той крик, той дитячий щирий вираз обличчя та ота нездатність стримати свою радість, то все наче в одну-єдину мить закричало до мене з дитинства.
Ми щоліта їздили в село до бабці, а тато приїжджав на вихідних. І мій вечір п’ятниці ставав таким же: суцільним криком «тато їде!» і в довгому прослуховуванні до кожної машини, що десь там проїхала…

Read the rest of this entry

Мої столичні традиції

Posted on
з Олексієм Вадєрніковим

з Олексієм Ведєрніковим

Висловлюється особлива подяка приятелю Олексію Ведєрнікову – дуже хорошій людині, що надихнув до цієї поїздки, надав притулок на ніч, проводив екскурсію Києвом і взагалі усіляко розважав. Не перестаю дивуватись, що існують ТАКІ чудові люди!

Здається, у мене з’явилась традиція: кожні півроку їздити у Київ. Адже минулі дві поїздки (1-ша, 2-га) і ця трапились із чітким інтервалом у півроку. Мені кажуть: “та ти ж вже була у тому Києві, що туди їздити“, але Київ – можна завжди відкривати для себе, тож і їздити туди охота. Тим паче, що в мене там багато друзів, які люб’язно запрошують і розважають мене.
Ця поїздка була дуже несподіваною, у Києві нас навіть питали “а чому ви так раптом приїхали?“, але ми й самі не знали – чому. На вихідні було заплановане одне, воно відмінилось і трапилась розмова: “Нас Олексій запрошував”; – “То, що – їдемо? :)”; – “Давай”; – “Та я жартую”; – “А я серйозно”.
З Олексієм, другом мого хлопця, я познайомилась в серпні, і провела йому мою традиційну екскурсію Львовом. А коли ми вирішили, що поїдемо у Київ я отримала повідомлення: Read the rest of this entry

200 гривень як путівник у нові краї

Posted on

200 гривеньУсвідомлюючи, що літо добігає до завершення дуже різко запланувалась іще одна поїздка на минулі вихідні, адже зазвичай усі мої дні розписуються наперед за тижні, а то й за місяці.
А тут просто розмова “може то б куди поїхати?… дійсно варто” і одразу швидко перевірка розкладів поїздів, автобусів і бронювання готелю. На щастя, було б хоча відомо куди їхати. Ті місцини давно вабили – ну звісно Луцьк! 🙂
В п’ятницю серед ночі запакувала валізу, а без 15-ти третя у мене був потяг.
Пакування валізи почалась з констатації прикрого факту: під час попередньої поїздки у Карпати я загубила мою дорожню зубну щітку. То була чудова, зручна річ, компактних розмірів зі зручною упаковкою. Послужила мені у десятках поїздок за минулі 4 роки, настав час її міняти. Шукатиму таку саму. Read the rest of this entry

Миті для вимірювання життя

Posted on

КолочаваЯ давненько не писала, бо відбувається чимало подій – часу в притик.
Проте нещодавно я побувала у чудовій місцині, про яку і хочу переповісти.
Мої друзі-родичі з Черкащини зібрались великою компанією (20 чоловік) в похід в Карпати і вирішили запросити зі собою ще двох львівських, а ми, звісно що, пристали на цю заманливу пропозицію. Вони з походом пішли, щоправда, аж на тиждень, а мене на стільки робота не відпускає, та на два дні я вирвалась (один із днів причому робочий).
Компанія була різноманітна: мало того, що це така собі збірка областей України: Черкащина, Київщина, Рівненищина, Львівщина, Івано-Франківщина, там були не лише молоді хлопці і дівчата, а й сім’я і одна хороша людина – Микола Михайлович, старший чоловік, людина надзвичайної енергетики і просто-таки духовний лідер. Ним я воістину захоплююсь!
У неділю ця компанія прибула у Львів, а вже звідси ми подались електричкою у Воловець. Зазвичай я терпіти не можу електричок, однак це була моя найкраща поїздка в цьому транспорті – 4 години пролетіли із жартами та сміхом.
Але і прибуттям у Воловець ми не обмежились, бо звідти подались іще вище – у село Колочава. В такий спосіб до переліку відвіданих мною областей додається Закарпатська. Read the rest of this entry

Вихідні з екстрімом і мій перший раз

Posted on
Тараканівський форт

Тараканівський форт

Отож, я повернулась у Львів після чергової мандрівки. На вихідних я їздила у замок Дубно та у Тараканівський форт, що на Рівненщині.
Я потрапила на цю поїздку? Колись я описувала поїздку на Скелі Довбуша, вона організовувалась клубом активного відпочинку адреналін (KAVA), от і на це раз я натрапила на інформацію від них і погодилась.
В п’ятницю ввечері ми приїхали потягом у Дубно. Ми прибули пізніше за решту групи, тож нас зустріли і повели до села Тараканів та нашого наметового табору, що розташувався безпосередньо на Тараканівській фортеці (так, саме «на», а не «поруч»).
Йшли десь так 6 кілометрів, а то й більше. Дорога спочатку пролягала по Дубно, потім вздовж траси, потім посеред поля, потім банально ліском. Не обійшлось без пригод у перший же вечір: дівчинка, що нас вела помилилась дорогою і ми загубились, вночі, в лісі 🙂 цікаво, словом… Read the rest of this entry

На ТАКОМУ фестивалі ви ще не були!

Posted on

Хто давненько читає мій блог, помічав, що я час від часу я згадую моїх добрих друзів-родичів братів Лисих. Я завдячую цим людям тим, що вони свого часу розвіяли мої стереотипи; тим, що з кожен мій візит у столицю вони перетворювали на свято; тим, що я горджусь ними як дуже розумними, натхненними і здібними представниками української молоді.
Так от, є у цих братів чудова справа, яку вони здійснюють ось уже 5-й рік поспіль.
Щоліта в своєму рідному селі Дзензелівка, що на Черкащині, вони організовують «Дзензелівські вечори класичної музики». Метою цього заходу насамперед було донести музику, що століттями надихала і зачаровувала багатьох, до простих людей, які можливо не мають нагоди її слухати (чи варто тут згадати, що наші радіо простори здебільшого засмічені російською попсою?)
І ось вони, власними силами, сповнені молодіжного ентузіазму, без сторонніх фінансувань, за підтримки друзів та близьких, ось уже п’ять років організовують у своєму селі цей фестиваль класичної музики, де грають здебільшого друзі Павла Лисого, який навчається у консерваторії.

Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою