Tag Archives: прощання

Про закоханість у Першу столицю

Posted on

Харків Благовіщенський соборНарешті зберусь зі силами (чи то радше з часом) аби переповісти про мандрівку у Харків, яка трапилась 3 місяці тому.
«Першою столицею» я марила вже давно, а тим паче що у мене там є колега, який мене вже не раз запрошував. Власне, коли я йому сказала, що квитки придбано, то його радості  аж настільки не було меж, що я вперше спостерігала, як моїй подорожі хтось радіє ще більше, аніж я сама. Люб’язність Сергія теж виявилась безмежною: «так давайте я вас на вокзалі зустріну»; «так давайте я вам сам квартиру пошукаю де зупинитись»; «так давайте я вас підвезу»… але скромно відмовивши зустріч було погоджено аж на наступний день.
Прибувши ввечері у Харків зі Сум все складалось не найкращим чином: міні готель чи то радше вийняті нами апартаменти виявились у майже жахливому стані (майте на увазі такий собі Margo hotel – відстійне місце, що не вартує ні гривні). Read the rest of this entry

Бувай, руда!

Posted on
  • Найважливіше: то була чудова осінь і я рада, що мені вдалось і парком прогулятись, і лісочком пройтись, і з приїхавшими до Львова товаришами у Шевченківському гаю побувати 🙂
  • Познайомилась: мабуть із нових людей хіба що Василь.
  • Досягнення: моїм досягненням можна вважати своєрідне переусвідомлення керівних посад.
  • Шаленства: поїхати в осінній Франківськ, а повертатись вже із зимового. То було весело і шалено.
  • Важливо: ну для всіх важливо те, що я скоро розпишусь… Судячи з реакції, то для інших мабуть ще важливіше, ніж для мене.
  • Ностальгічно: ностальгії ні за чим у мене більше нема. Минулось. Нема що й згадати такого, щоб викликало “солодкий сум”.
  • Погано: розчаровуватись в людях. І таке буває.
  • Найбільше проблем: от лиш пару днів тому перехворіла вірусом…

Read the rest of this entry

І на завершення про прекрасне

Posted on

Опис відпустки розтягнувся надовго і якщо хтось заходячи на мій блог вже втомився читати «все про ту ж подорож», то можете радіти – це останній пост їй присвячений. 🙂
площа Сан МаркоРозповідати вже є не так багато, але задля логічно завершення циклу статтей все ж підведу підсумок.
Після Генуї ми подались у Венецію. Прямих потягів нема, тому довелось їхати з пересадкою у Мілані. З Мілану до Венеції найоптимальніший варіант добиратись потягом «стрілою» (так звані італійські потяги-стріли це швидкісні поїзди, бувають трьох кольорів, які і вказують на їхню швидкість, і відповідно, вартість). Ми їхали «найповільнішою» білою стрілою 2 год, вартість щось від 36 євро за особу, майте на увазі (шукати потяги можете на італійському trenitalia).
Казкове місто на мене не справило надмірного враження, бо я вже й не пригадую який то я раз була у Венеції, а от коханий мій там був вперше, тож значно цікавіше було спостерігати за його реакцією на це дивовижне місто. Read the rest of this entry

Знайомство з країною крізь відкриття столиці

Posted on

Отож, продовження мого білоруського опусу: Прибувши ввечері на головний вокзал білоруської столиці ми спустились у метро і придбали проїзні квитки на кілька поїздок, як виявилось – даремно, оскільки купити жетонів дешевше, а при купівлі проїзного сплачується вартість пластикової картки (матиму як сувенір з Мінська).
Поселились у готелі «У фонтана» – серед пропозицій столиці це було найнормальніше, хоча в якісь європейській країні за ті самі гроші сервіс значно ліпший. Втім, як для ночівлі готель однозначно раджу, зокрема через його дуже зручне місце розташування. А от на їхню пропозицію «повечеряйте у нашому ресторані зі знижкою 25%» не купуйтесь – їсти можна, але не так вже смачно, можу сказати страви надто банальні, як на їхню вартість, та і обслуговування не найкраще.
А от біля готелю є великий торговий центр «Карона», там є дуже затишне і цілком європейське кафе Амстердам, де можна дуже смачно поїсти і де є особливе ситне меню сніданків.
Після сніданку були закупки білоруськими товарами. Взагалі, після візиту і білоруські супермаркети, я геть по-іншому стала їх сприймати. Який совок, про що ви говорите? Стільки імпортних товарів в нас ми ніколи не бачили. Я зависла у відділі чаїв, яких більше не знайти в Україні. Риба? Так багато і всякої різної! Ну і звісно – як без білоруської сгущонки 🙂 Read the rest of this entry

Веселка душевності

Posted on

Хто часто читає мій блог, той знає, що час від часу я знайомлю читачів з італійською музикою, зокрема з перекладами пісень.
Сьогодні я вас ознайомлю з піснею славнозвісного і неперевершеного Адріано Челентано – «Arcobaleno» (Веселка).
Ця пісня вже доволі давня (1999 рік), однак вона настільки чуттєва і витончена, що мабуть кожен хто чує її і розуміє про що вона – проймається цими відчуттями. Саме тому хочу вам її перекласти – щоб і ви пройнялись душевністю цієї Веселки.
Нещодавно серед ночі у рубриці «Оксамитова ніч» на Львівській хвилі вона лунала. Вона застала мене зненацька, тож зовсім несподівано для себе, почувши її, я просто розплакалась не в змозі втамувати схлипування.
Також одна із причин, чому я викладаю вам тут її переклад – бо після прослуховування по радіо почала шукати її в інтернеті і натрапивши на різні москальські переклади мене шляк трафиф і я вирішила, що викладу україномовний переклад, аби комусь не попадались на очі ті бздури.
Направду кажучи, пісня доволі непроста – вона про друга. Про померлого друга, якщо точніше. Автором слів являється Могол (відомий італійський пісняр) присвята пісні – музиканту Лучіо Баттісті, другові Челентано і Могола, якого спіткала передчасна смерть.
Особливість цієї пісні в тому, що слова співаються не про померлого друга, а від імені померлого друга. «Я вирушив настільки несподівано»… Життя прирівнюється до важких валіз, які врешті-решт можна віднести геть з полегшенням. І нам говориться, що померлого все ще можна відчути поряд: у щебетанні птахів, у голосах щирих людей, але найбільше у тиші. Read the rest of this entry

Іще одна рудоволоса промайнула

Posted on
  • Найважливіше: безперечно чудова осінь.
  • Познайомилась з Ігорем та Олею, з Володею та Олею, з Танею, Русланою та ще низкою інших цікавих осіб.
  • Досягнення: ну якщо вважати, що чисто теоретично мене повисили по посаді – то мабуть це досягнення, а ще здала останню сесію.
  • Падінь: зашпортатись через людей і поки падаєш додолу розчаруватись у кожному.
  • Шаленства: поїдка у Грузію – суцільне дивовижне шаленство.
  • Важливо: все добре, навіть якщо комусь це не до вподоби.
  • Ностальгічно: типової осінньої ностальгії не було, осінь була такою насичено, що не було на це часу.
  • Погано: одвічний брак часу, особливо на читання, мала заморочки щодо перевірки стану здоров’я.
  • Найбільше проблем: в роботі, точніше в її кількості.
  • Чудово проведений час: в кожній окремій мандрівці і навіть кожного окремого дня коли мала нагоду любуватись цією осінню!
  • Read the rest of this entry

Перлина біля моря

Posted on

Принаймні так кажеться про Одесу у відомій пісні. Я дуже давно хотіла навідатись в це місто, і вже понад півроку знала, що вельми вдало курсують потяги зі Львова: можна в п’ятницю ввечері поїхати, а в понеділок зранесенька повернутись. Причому хотіла поїхати в «не сезон», коли нема натовпу із туристів, а коли місто спорожніле і спокійне. Та все чомусь відтерміновувала цю мандрівку, а на ці вихідні таки вирвалась, ну просто як у Бродського: «Когда так много позади всего, в особенности – горя, поддержки чьей-нибудь не жди, сядь в поезд, высадись у моря»
Направду кажучи, цей обласний центр я відвідувала не вперше, бо ще у віці 5-ти років відпочивала там з батьками. Не пам’ятала майже нічого, окрім того, як ми в останній день стояли на пірсі і кидали монети в море аби ще туди повернутись.
З батьками повернутись не судилось, однак ось – через довгі 17 років я повернулась в Одесу.
Суботній ранок зустрічав сонечком і йдучи по перону я ніяк не могла збагнути, що дійсно це відбувається зі мною. Read the rest of this entry

Репортаж про тиждень з раю.

Posted on

Ну от продовжую. Часу в останні дні було обмаль, але я отримала чимало листів і навіть дзвінків з проханням переповісти подальші мандри, тому ось – пишу:

Дзензелівські вечори класичної музики 2015Мої мандри Черкащиною звісно що продовжились до мальовничої Дзензелівки, де я вже побувала минулого року і де знову проходив унікальний фестиваль «Дзензелівські вечори класичної музики». (детальніше що то таке – у Вікіпедії)
Ввечері мене зустріли на пероні і забрали … додому. На диво, поки я їхала в авто від залізничної станції до села Дзензелівка я раптом відчула наче повертаюсь додому, наче я їду у рідне мені місце, де просто давно не була.
В перший же вечір мене очікувала тепла зустріч з сім’єю Лисих, знайомими музикантами і започаткування нових знайомств.
На другий день я виставила свою кандидатуру в якості волонтера і добровільно приступила до приготування відер їжі (я не жартую, дійсно пропорції відра) на благо музикантів. Read the rest of this entry

Остання звістка

Posted on

Поміж гранями світу безгранного
Загубилась чиясь душа,
Так важливо іти кудись далі
І казати собі «я жива».

В цьому місті, до болю холодному,
І ночами до страху пустинному,
Не спинятись і вовком не вити
І чекати, щоб час усе вигоїв.

Заспокоївши серце в пригодах,
І у мандри вкотре зриваючись,
Упиваючись знову враженням
І здається чуть-чуть забуваючись,

Затираючи ті з очей спогади,
Що зненацька чомусь з’являються,
Розриваючи навпіл все те,
Що докупи довго зшивалося –

Живучи! Бо, мабуть, так годиться.
Ще не «нічия» і вже не «чиясь»,
Я долаю сам-сам
Ще один із етапів життя.

Read the rest of this entry

Сторінки життя, прощання і піти з дощем

Posted on

Я виходила з дверей, коли на вулиці саме починався дощ. Я заткнула вуха навушниками аби не чути гаміру львівських вулиць і пішла у дощ. На плеєрі лунала ця пісня, яка зуміла дуже буквально описати душевний стан, бо на душі було дивне відчуття… Я поставила пісню на повтор, щоб перейнятись лише нею і собою.
А пісня співала: “Надворі дощ іде, Прощаючись не плач Ніколи і ніде.” Та й чи хотіла я плакати? Ні, бо все було свідомо, от тільки на душі було таке дивне відчуття, а думки запитували мене саму що я пам’ятаю. Скільки ж раз я ходила по цій вулиці, скільки раз я по ній бігала! “А пам’ятаєш як тоді, коли той страшний снігопад, а ти з температурою ішла сюди крізь кучугури?” Звісно пам’ятаю… “А пам’ятаєш як ти тоді так сильно промокла під дощем, коли ішла сюди?” Звісно пам’ятаю… “А пам’ятаєш як тієї ночі в грудні ти йшла тут така красива і святково нарядна?” Звісно пам’ятаю…
Замолено гріхи, Замовлено таксі, Розходяться шляхи, Прощайся, як усі” – “А пам’ятаєш як однієї ночі ти їхала звідси на таксі?” Звісно пам’ятаю… А прощатись з приміщенням навіть важче, ніж з людьми. Я йшла під дощем, а в очах ще мелькали ті картинки, що я бачила за кілька хвилин до. Як я дивилась на те приміщення і думала скільки ж часу я провела в тих кімнатах! Read the rest of this entry

Я пережила випускний…

Posted on

на випускнихЯк і обіцяла, ділюсь враженнями про перебутий випускний вечір. Я собі звісно уявляла, що то буде щось незвичне, але щоб настільки незвичне…
І проведу порівняння між італійським випусним і українським, як мене і попросила блогер Карпатська Мавка.
Отож, почну з мінусів: в Італії випускного як такого не буває. Ми зустрілись просто з’їсти піци. Хто з дівчат вважав це святом – одягнувся елегантно, хто ні – прийшли в джинсах. Організація не дуже, розваг не було. Просто спільний, дечим веселий вечір. Розійшлись теж швидко, бо коли з’їли піци, прогулялись по центральній площі, вже і не було що робити. Словом – вечір для галочки. Read the rest of this entry

Відгукніться, любі друзі!

Posted on

Коли гроші закінчились станеться щось для чого вони конче потрібні.
Сьогодні мій, не побоюсь цього слова, коханий телефон sony ericsson f100i практично здох.
Служив він мені чудових 5 років, в останні місяці почав дещо глючити і сьогодні його екран мертво згас.
Він все ще лунає, але екран схоже таки відгорів свої останні дні. Пробувала говорити по ньому – звук іде зі значним шумом.
Що гірше – в телефоні були всі мої надважливі контактні дані, без яких я тепер як без рук. Копію якось ніколи не робила (типова думка “та що може статись”).
Зараз доведеться витратитись на купівлю нового телефону (хочу такий самий! 😦 ) і може понесу в ремонт цей в намаганні відновити хоч якісь контакти.
Наразі у мене прохання: напишіть мені у приват (контакт, фейсбук, емейл: olka.byblik@gmail.com )свої телефонні номери, щоб я хоч якось була на зв’язку.
14.03.2014

шкребу грошенята…
Ольга Врублевська

P.S. а от ще одне моє давнє фото з цим чудовим телефоном…

Read the rest of this entry

Нова закоханість, мандрівка у Пешт та ночівля у Буді :)

Posted on

Мені ніколи не було зрозуміло чому якщо святковий день припадає на вихідний, його переносять на робочий, аби продовжити святкування. Але раз така схема діє і я не в силах її змінити – можна з неї користати.
Тому в ці вихідні я здійснила мою мрію. «Ще одну?!» – скажуть постійні читачі блогу. Так, ще одну, бо мрій стосовно мандрів у мене чимало, але я їх стараюсь втілювати в життя. Хоча варто зазначити, що конкретно ЦЯ мрія втілилась в життя завдяки моєму хлопцю, який і зробив мені такий подарунок і поніс більшу частину витрат.
Відтак, у п’ятницю я запакувала валізу, одягла моє старе-добре пальто і вирушила. Ах, моїм критикам: так, пальто у мене старе, вже має 6-й рік, але яка в біса різниця скільки років моєму пальто, якщо я в ньому вже встигла погуляти по Риму, Празі, Венеції, моїй улюбленій Генуї і от по-останньому місту моїх мандрів: Будапешту. Саме про Будапешт і буде мова в даній публікаціїRead the rest of this entry

День, після якого вже не було як колись.

Posted on

Я пам’ятаю цей день так, наче то було вчора. 2-го лютого 2001-го року, в холодну зиму була страшенна хуртовина. Того року я пішла в перший клас. Взимку школу закрили на карантин, тож в цей день я була вдома. Ми кілька днів готувались до того, що мало відбутись, але що воно таке я точно не знала. Зранку мене розбудила мама і сказала, щоб я вже прокидалась аби з нею попрощатись – того дня вона мала поїхати. Мама журливо подавала якісь настанови, казала, щоб ми слухались тата… Вона сказала, що не знає куди саме їде і не знає коли звідти повернеться. Казала, що їде в Італію. Я собі думала «де та Італія? Як вона далеко? То там де Америка, ближче чи дальше?» Read the rest of this entry

Коли покидає подруга і що у мене тепер буде…

Posted on

180 (2)Ну от, все як і мало статись. Ще одна осінь доходить до свого завершення. Почуття такі, наче мене покидає краща подруга, якій можна довіритись. Сьогодні коли йшла вулицею вдень під ноги вітер все ще кидав вже остаточно зжовкле листя, як на прощання, а вже ввечері у лице віяв дрібненький сніг.
От і все, все абсолютно як і має бути, окрім того, що щоразу наприкінці осені я почуваюсь найсамотнішою людиною у світі, яка втрачає щось цінне.
Моя золота пора завершується і їй на заміну приходить та частина року в якій я чекаю на золоту пору. Хоч це добре, що осінь минає – з кожним її настанням я ціную її ще більше. Read the rest of this entry

Я зникаю.

Posted on

не забувай вертатисьЯкось одного осіннього вечора під час розмови несподівано й сама для себе ляпнула: «А хочеш – я приїду?». «Звичайно»… «Тоді спробую, якщо справи розгребу». Справи не розгребла, бо їх так просто не спекатись. Але на око прикинула і подумала коли можна було б чкурнути. Аби не сполохатись цього свого раптового бажання навіть заздалегідь купила квиток на дорогу.

Тиждень, що минув у мене був якийсь такий:
IMG_1922
Наступний тиждень отакий: Read the rest of this entry

Тримісячне осіннє життя…

Posted on

В ці дні часто чую: «я вже хочу зими, снігу, свят, новорічного настрою… а ти?» А я? А я – ні, зовсім ні, ніскілечки.
Восени відчуття таке, наче чогось ще не встигла… Налюбуватись, надивитись, находитись, намокнути, намерзнутись (теж потрібно), натішитись…
Життя для осені завжди мало. Осінню починається одне життя, яке зовсім інше від тих 9-ти місяців, які доводиться проживати в інших місяцях. І так щоосені – якесь нове життя – коротке, але чудове. Read the rest of this entry

Про людей, які прийдуть на мій похорон.

Posted on

Коли я помру Ви прийдете на мій похорон?
Я недавно задалась питанням чому люди йдуть на похорони до якоїсь людини. І я частково розумію що саме їх туди «тягне».
Я знаю, що будуть люди, які до мене туди прийдуть. Я знаю, що серед них низка людей буде там присутньою лиш тому що згідно добрих манер доведеться там бути. Їм можливо буде не  байдуже, але просто прикро, от і все. Вони прийдуть туди, бо їм так звелить совість.
Я знаю, чи то радше б хотілось вірити, що будуть ті, хто туди прийдуть, бо відчували до мене якусь симпатію. Вони прийдуть, бо у житті нас пов’язувало щось приязне, якісь хороші спогади, стосунки, спільне навчання, робота, знайомі.
Вони прийдуть туди, щоб зі мною попрощатись і провести мене в останній шлях як годиться, тому, що звістка про те, що я покинула цей світ їх настигне раптом і їм буде шкода, що так сталось. Read the rest of this entry

Перекладацький дебют та перукарське мистецтво.

Posted on
Марко, я, Колет та Майкл

Марко, я, Колет та Майкл

Горло заговорило і то був дебют. Але по порядку.
Горло я полоскала теплою водою зі сіллю, подекуди теплим ромашковим чаєм. Окрім того споживала багато меду (в чаї і навіть так), також допомогли спеціальні льодяники.
У вівторок вранці, 1-го жовтня щойно розплющивши очі я заговорила. Голос був! Чіткий і без хрипоти. Отож одягнувшись я поїхала в «до чорта на кулічики», тобто аж в готель «Рамада», що у Зимній Воді.
У тамтешньому конференц-залі проводився семінар провідного стиліста Майкла Маренко. Прийшла, познайомили і одразу до справи. Почали обговорювати найдрібніші організаційні питання, про що йтиме мова, на що зосереджуватись.
«Запам’ятай, ти – моя тінь. Для тебе не буде існувати нікого крім мене, я ходжу, а ти за мною. Я буду твоїми очима, а ти моїми вухами і ротом. На сьогодні ми з тобою одне-єдине, ти не маєш звертати увагу ні на кого, окрім того, що я кажуRead the rest of this entry

Досвід верхньої полиці, враження з столиці і чудові відчуття…

Posted on

Майдан НезалежностіЯ повернулась. А була у Києві. То був просто щасливий день… Київ зустрів сонечком, друзі зустріли посмішками, а держ.установа зустріла без клопотів, все вдалось добре.
Але краще по порядку.
У вівторок ввечері (17/09/13) я поїхала у Київ. Спати на верхній полиці – окрема справа. Востаннє я там спала 8 років тому, тому тепер навіть не знала як туди залізти і як там втриматись аби не гепнутись. Проте врешті-решт таки спалось добре. На 9-ту ранку було назначене прибуття. Вранці Укрзалізниця частувала гарячими напоями. Я ризикнула і купила за 4,50 грн каву, однак то була лиш гаряча бурда, яка кавою гордо іменуються, але і це не зруйнувало мого настрою.
Вийшовши з вокзалу почалась прогулянка столицею… Перш за все у Ботанічний сад, потім до червоного корпусу університету Шевченка, а згодом і на Хрещатик. Там зробився привал у Пузатій хаті аби таки чимось поснідати і випити справжньої кави. Read the rest of this entry

Прощавай, телефонний зв’язок!

Posted on

Нарешті це сталось! Ні, я не повністю стала недоступною у плані телефону, але прийняла рішення таки позбутись стаціонарного телефону в моєму помешканні. Якщо хтось думає про це, то прошу – ділюсь моїм досвідом. Якщо хтось не думає про таке – все одно можете прочитати про це марнотратство.
Причин більше, ніж одна:
По-перше: я абсолютно ним не користувалась. Виловити мене вдома практично неможливо, усі давно знають, що зі мною треба зв’язуватись тільки по мобільному. Сама з нього я теж ніколи не телефонувала – давно перейшла на мобільний зв’язок. Аргументації, які мені давали: «але ж інколи треба подзвонити на стаціонарний номер, в якийсь офіс, то з домашнього дешевше!» Може й так, але тоді, коли я з’являюсь дома всі офіси закриті давно… Тому – не користуюсь і годі. Read the rest of this entry

На межі між прощанням і зустріччю…

Posted on

Настав час озирнутись назад і поглянути – яким було вже минуле літо. Є що згадати – це й славно…
Найважливіше: літо минуло добре. Може не досконало, але однозначно дуже добре.
• Познайомилась: окрім нових учнів та колег інших знайомств не було.
• Досягнення: сумлінно заощадила гроші зі зарплатні або поїхати у подорож містами Європи.
• Падінь: чи то радше конфліктів… було кілька зіткнень інтересів з деякими людьми…
Шаленства: таких начебто і не було – я була цілком «врівноваженою».
Важливо: мала кілька чудесних поїздок: Краків Прага Відень , Тернопіль , Скелі Довбуша , Озеро Задорожнє …
Ностальгічно: була змога побувати у місці де колись вже була і мала змогу зустріти людей з минулого – це трішки навіяло роздумів… Read the rest of this entry

Захоплення, втрата і важлива людина

Posted on

Присвячується неповторній Людині. Читати водночас з піснею, що внизу.

Я не пам’ятаю миті коли я так почала захоплюватись тобою. Скільки пам’ятаю себе, стільки я й тобою захоплювалась, зі самісінького дитинства. Ти завжди була такою екстравагантною, неординарною, самовпевненою, прямолінійною, особливою, цікавою. Ти завжди була в центрі уваги. Ти ніколи її не привертала, але увага шукала тебе. На тебе неможливо було не дивитись. Ти залишалась незбагненною для усіх і всіх часто дратувало, що ти поводишся лишень так, як сама вважаєш за потрібне. Як ти мене цим захоплювала! Зі самого дитинства я дивилась на цю чудо-дівчину, яких більше в цьому світі нема. Я не заздрила, я не прагнула бути такою як ти, бо знала, що це не можливо – таких як ти Господь у світ шле лічені одиниці. Я просто захоплювалась… Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою