Tag Archives: прощання

На межі між прощанням і зустріччю…

Posted on

Настав час озирнутись назад і поглянути – яким було вже минуле літо. Є що згадати – це й славно…
Найважливіше: літо минуло добре. Може не досконало, але однозначно дуже добре.
• Познайомилась: окрім нових учнів та колег інших знайомств не було.
• Досягнення: сумлінно заощадила гроші зі зарплатні або поїхати у подорож містами Європи.
• Падінь: чи то радше конфліктів… було кілька зіткнень інтересів з деякими людьми…
Шаленства: таких начебто і не було – я була цілком «врівноваженою».
Важливо: мала кілька чудесних поїздок: Краків Прага Відень , Тернопіль , Скелі Довбуша , Озеро Задорожнє …
Ностальгічно: була змога побувати у місці де колись вже була і мала змогу зустріти людей з минулого – це трішки навіяло роздумів… Read the rest of this entry

Захоплення, втрата і важлива людина

Posted on

Присвячується неповторній Людині. Читати водночас з піснею, що внизу.

Я не пам’ятаю миті коли я так почала захоплюватись тобою. Скільки пам’ятаю себе, стільки я й тобою захоплювалась, зі самісінького дитинства. Ти завжди була такою екстравагантною, неординарною, самовпевненою, прямолінійною, особливою, цікавою. Ти завжди була в центрі уваги. Ти ніколи її не привертала, але увага шукала тебе. На тебе неможливо було не дивитись. Ти залишалась незбагненною для усіх і всіх часто дратувало, що ти поводишся лишень так, як сама вважаєш за потрібне. Як ти мене цим захоплювала! Зі самого дитинства я дивилась на цю чудо-дівчину, яких більше в цьому світі нема. Я не заздрила, я не прагнула бути такою як ти, бо знала, що це не можливо – таких як ти Господь у світ шле лічені одиниці. Я просто захоплювалась… Read the rest of this entry

Здійснюючи обіцянки, відчуття перемоги та абсолютне захоплення

Posted on

Діви Марії перед ТиномОтож, мій другий день туру. Нічний переїзд був дещо втомливим, але мета, яка стояла переді мною втому знімала. Коли я вже приїхала у це місто знесилення зовсім не чула, лиш бадьорість і бажання крокувати.
Я обіцяла цьому місту, що повернусь коли матиму змогу, тому обіцянку таки здійснила. Місто це – Прага. Так, я вже вдруге там була, але Прага – це місто куди можна і варто повертатись завжди. Read the rest of this entry

Рік потому, коротенький відпочинок і даруючи життєвість

Posted on

Львівський аеропортУ ці дні мене сповнює вельми особливий настрій… ще б пак! Рівно рік тому я повернулась в Україну! Минув рік, цілий рік! За цей час відбулось чимало подій, змін в моєму житті…
На даний момент життя все складається якнайкраще, тож звісно нарікати нема на що – навпаки, кожного дня щаслива і радію цьому.
Ще минулого року серед усіх застережень, які мені висловлювали аби я не поверталась в Україну, була цікава фраза: «тобі доведеться день і ніч працювати і нічого доброго бачити не будеш», але шановні зловмисники помилились і тут. Read the rest of this entry

В когось з вас були такі зустрічі?

Posted on

вокзал

Зустрічі.

Присвячую комусь конкретному, а також усім, кому описані відчуття є близькими. Read the rest of this entry

Проводжаючи до мрії

Posted on
одного разу коли вчились танцювати рок-н-ролл

одного разу коли ми вчились танцювати рок-н-ролл

Коли рік тому я здійснювала мою мрію здійснивши посадку у львівському аеропорту, повернувшись назавжди жити на Батьківщину, щойно ввімкнувши телефон мені прийшла sms-ка: «буду в аеропорту». Відписую: «я вже тут», наступна sms: «я в тролейбусі, лечу на крилах ночі» 🙂
Ця людина незважаючи на те, що то був його день народження, примчав зустріти мене і розділити зі мною ту щасливу мить мого життя.
Вчора я не могла не податись на вокзал, звідки він вирушав у свою тривалу подорож на далекий схід. Read the rest of this entry

ВІДПУЩЕННЯ

Posted on

Тепер, коли я працюю я розумію значення слова «відпустка». І тепер мені її захотілось. Не канікул, не вихідних, не свят, а відпустки. Відпущення. Закортіло аби мене відпустили. Усі і кожен. І в мене в житті все гаразд, я в принципі повна сил, мені ніхто і ніщо не набридли, але я відчуваю, що перепочити мені не завадить.
Ще одним поштовхом до думок про відпустку стала ця стаття панни talahasi78, а зокрема коментарі до неї авторки та ще однієї панни-блогерші – Олександри. Щоправда, поступити так, як там як обговорювали дівчата: «все кидати і їхати» я, як виявилось, так і не змогла.
Але натомість все склалось інакше. Довго зважувала, обраховувала, думала чи вдасться, вагалась навіть, але потім прийняла остаточне рішення.
Отож, оголошую офіційно – з 1-го по 10-те травня я буду відсутня для всіх. Read the rest of this entry

Смуток: занедбана будівля, невідоме слово і моє дитинство.

Posted on

Є місце проїжджаючи повз яке мені в грудях щемить. Кожного разу, хоч і проїжджаю там ледь не щоденно. Місце занедбане, в розрусі, де здається будівля ледве витримує тягар долі, що випав на неї – бути залишком колишньої величі. Скільки себе пам’ятаю – назва цього місця завжди була в моєму житті. Вона завжди означала щось невідоме, але була. Час від часу ця назва випливала в розмовах дорослих. Власне кажучи, в дитинстві я постійно чула розмови дорослих про це місце, але тоді ще ніколи його не бачила… Я лиш інколи по складах повторювала собі, бо мені подобалась ця назва: «по-ля-рон». Read the rest of this entry

Коли дружба зазнає відстані…

Posted on

з ДжакомоМинулої ночі спати лягла пізно. Відписувала довгим листом на інший не менш довгий лист. Коли писала у серці щось тьокнуло. Здогадуюсь, що ім’я цьому відчуттю – ностальгія.
Відчуття доволі дивне – бути другом по переписці з людиною з котрою колись щоденно бачились. Постійно розмовляли, разом готувались до найважливіших заліків (чи то радше сідали з-заді аудиторії з моїм конспектом в намірах підготуватись до заліку, в кінцевому результаті все одно розмова перетікала в інше русло) і чого приховувати – разом навіть зі занять тікали, підробляючи підписи у всяких дозволах. Особливо пам’ятним є випадок коли ми першими здали усний компонент на заліку, на котрому треба було сидіти до завершення, а ми акторськи розіграли що мені погано і мене треба вивести, так і покинувши заняття… 🙂
На фото зображена я з моїм колишнім одногрупником і по сумісництву кращим приятелем – Джакомо. Read the rest of this entry

Головний вокзал Львова, вокзал життя і метушня, що їх наповнює.

Posted on

Вокзал - ЛьвівНещодавно, а якщо точніше в п’ятницю 22-го лютого видався вільний час між однією справою й іншою. Не було що робити і я миттєво вирішила піти випити кави на Головний вокзал у Львові, була саме неподалік, та і там кінцева зупинка маршрутки, яка їхала в напрямку моєї наступної справи.
Мені до вподоби спостерігати за вокзалом. Не коли сама обтяжена валізами і думками аби не проґавити своєї посадки, а коли приїжджаєш туди саме з ціллю поглянути на людей.
Можливо хтось мені скаже, що то якесь дивне хобі, погоджусь, але воно має своє пояснення. Вокзал – то життя, хоч би що там говорили. Що найперше видається мені ввічі коли я на вокзалі? Метушня. Суцільна метушня, усіх і кожного. А в житті хіба не так, скажете? Read the rest of this entry

ПАРК ДУШІ (Мене тут не раз обіймали дощі)

Posted on

Цей вірш присвячується вельми особливому місцю моєї пам’яті – парку, через котрий я щоденно йшла на навчання впродовж п’яти років. Ця 15-20 хвилинна прогулянка мене заспокоювала перед початком нового дня. Я там і бігла, і наспівувала щось і кожне деревце вже знала. І хоч зараз я за півтори тисячі кілометрів від того місця воно досі подумки зі мною…

Parco San Lorenzo – La ciclabile

парк1

Read the rest of this entry

Минулі й теперішні вірші; те, що рветься з душі та забуття

Posted on

Сьогодні опублікую на блозі віршик який було написано саме в цей січневий період кілька років тому.
Це вельми особливий вірш для мене, оскільки після його написання впродовж півтори року я не написала ні рядочка. Без значної на те причини: просто не писалось.
Завжди стверджую, що те що я пишу навіть віршами не зветься, то просто душа, яка рветься на ззовні. Ось в той півторарічний період душа мовчки мучилась і словам не піддавалась. Тепер я пишу про той час, який минув і який не має надважливого місця в моєму житті. Пишу не тому, що досі до чогось з минулого прив’язана, ні, усе минуло, та я пишу тому, що душа нарешті заговорила після надто довгої мовчанки, що сковувала болем і ув’язнювала у власних тенетах. Read the rest of this entry

Незабуті абоненти з їх необхідними, але уже зайвими дзвінками

Posted on

Рік тому саме напередодні Нового року (31-го увечері) я отримала надто несподіваний телефонний дзвінок. І хоча телефонний номер і людина, котра мені дзвонила були мені добре знайомі, все таки подиву було не уникнути і відповіла я ще не цілком оговтавшись. Read the rest of this entry

Дати нагадування, старі стерті файли, зникнувші юзери

Posted on

Є дати які колись щось значили. Дні, які визначали свято, втрату, початок спілкування, його припинення, початок божевілля, кінець стосунків… Десятки днів одного цілого, які мали свою важливість… Які ще рік тому були визначними в життю і голосили: «ось сьогодні виповнюється…» Дні, яких бояться, чекають, відмічають…
А в мене є ще інша категорія днів – днів «ново спрощених». Read the rest of this entry

Місця пам’яті

Posted on

Є такі місцевості, я їх називаю «місця пам’яті». Бо маю дивну здатність – прив’язуватись до певного місця, ще навіть більше як до людей. Приходячи в туди всередині щось здригається, наче місцина мене розпізнає: «ось ти повернулась». Думки охоплюють: що відбувалось тут колись, що з тим місцем пов’язує, яка я була тоді і яка зараз… Насправді місця де ми знаходимось все бачать і про все мовчать. Бачать погляди, які люди ховають від інших, ловлять ті думки, яких подумки боїмось і відштовхуємо, бачать всіх і про всіх мовчать. Read the rest of this entry

Вже стежинки сніжком запорошені

Posted on

Одна народна пісня, що свого часу мені була дуже близькою каже:

ВЖЕ СТЕЖИНКИ СНІГОМ ЗАПОРОШЕНІ

Вже стежинки сніжком запорошені,
Де з тобою ішли я і ти,
Не ходи, не ходи ти за мною, хороший мій
І у віконце моє не гляди.

Read the rest of this entry

Випадкова небувала зустріч.

Posted on

Найбільше тобі завдячую розумінням наскільки вокзали схожі на життя. Спасибі.

Що ти робиш на цьому вокзалі?
Знов тікаєш від якої біди?
Все життя ти мчав магістраллю,
А тепер от обрав поїзди.

Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою