Tag Archives: родина

Заява для моїх друзів, родичів та близьких

Posted on

Мої дорогі!
Хочу Вам повідомити заздалегідь, що цього року я не робитиму нікому традиційних подарунків на Миколая. Відверто назву банальну цьому причину: мої фінанси не те що «співають романси», вони виють як аварійна сигналізація тривоги (через понесені минулого місяця екстраординарні витрати).
Попрошу не ображатись цього року за це і прийняти до уваги цей фактор, аби й ви не робили мені подарунків.
Для тих, які все ж хочуть зробити приємне: не варто на мене тратитись – цілком достатньо буде кількох мандаринок чи трішки солодощів. Люб’язно запрошую вас до себе на чай з печеням, після 27-го грудня (в дні до того я матиму серйозні невідкладні справи).
І ще для особливо наполегливих, які щороку не зважаючи на все прагнуть зробити мені вражаючі подарунки – не варто нічого купляти, матеріально я всім забезпечена. (Радше можете добровільно долучатись до оплати моїх приху… кхм, надмірних комунальних платежів. 🙂 )
15.12.2013

Щиро ваша,
Оля.

Advertisements

«Земля – не курва, щоб її продавати!» ©

Posted on

Останній Гречкосій - 19.10.13Гучні слова в заголовку статті не є моїми. Вони з п’єси Ореста Огородного «Останній гречкосій», яку я вчора відвідала театрі Заньковецької. Коли знайомі питались мене на яку виставу я йду і я відповідала «Останній гречкосій» мене запитували про що вистава. А я казала, що не знаю, що йду лиш тому, бо то п’єса Ореста Огородника і тому що про неї хороші відгуки. Я хочу і вам надати мій відгук аби і ви пішли на неї поглянути – бо вона того варта.
Жанр – трагікомедія, хоча я б таки більше схилялась до трагедії. Спостерігала уважно, а під кінець таки не втрималась і заплакала. Ні, у виставі не було смертей, бід чи низки драматичних історій, які б мали викликати сльози глядача. У виставі була правда. Правда про мій народ в якого відсутнє почуття справжніх цінностей, національної гідності і любові до власного. Правда про людей, які не хочуть працювати, а звинувачуючи всіх і все навколо деградують. Правда про людей, які хочуть збагатитись миттєво, не прикладаючи до того жодних зусиль. Правда про людей, які продадуть найрідніше – домівку, землю і родину аби збагатитись. Правда про нас, тому і плакалось… Read the rest of this entry

Щастя знайшло добру людину і які відчуття від радості інших.

Posted on

Коли раптово тебе настигає звістка про те, що дорога тобі людина щаслива з’являються крила за спиною. Здається власним перемогам у житті не так тішишся, як цій звістці.
Цілий день носишся в цьому стані ейфорії і розповідаєш усім:  «Пам’ятаєш я тобі розповідала про… ? так от, ти не уявляєш, що трапилось!» іншим людям, звісно же ж, байдуже. Вони не знають про кого йде мова і їм якось нічого не зміниться. Але ти не можеш не ділитись цією інформацією життя іншої особи – бо ця особа тобі надто цінна.
Перемотуєш безперестанку в голові кілька єдиних почутих речень і не припиняєш тішитися. Найбільше значення прожитого дня полягає саме у одержаній звістці про те, що хтось щасливий. Серед всіх проблем і негараздів які можуть існувати актуально в тебе, все блідне на фоні отриманої новини. Read the rest of this entry

Казна-що передбачене, по-інакшому уявлені люди та стерті стереотипи

Posted on
Наречена Оля, мій брат Володимир, я, Павло та Сашко Лисі.

Родинне фото: наречена Оля, мій брат Володимир, я, Павло та Сашко Лисі.

У мене є два начебто далеких родичі з Черкащини. Але перш, ніж розраховувати якого степеню родичами вони мені являться і чи являються ними варто зазначити, що то два моїх дуже хороших приятелі, яких я дуже ціную та поважаю.
Ще більше пригадую день нашого знайомства – на весіллі у спільних родичів. Коли мені про них розповідали, двох братів з Черкащини, один з яких вже навчається у Києві, я чомусь собі уявляла російськомовних парубків. Того, що з Києва взагалі уявляла як якогось «мажорного» хлопця.
А потім коли ми вже зустрілись… я почула якою чіткою, виразною, правильно наголошеною, відмінною українською мовою вони розмовляють. Read the rest of this entry

“Славетна” українська традиція

Posted on

У нас, українців, є славетна традиція, я її зву: «снігнаголовопадіння» полягає вона в тому, що наші славні українці в кожному куточку країни знайдуть якогось родича, або й просто знайомого і просто на просто припруться до нього в найнесподіваніший момент.
Нашим людям начхати, що в однокімнатній квартирі може жити чотири людини, ні блін! Вони ще вчотирьох припруться аби переночувати, бо якийсь дідько затягнув їх у ваше місто і вони згадали про вас – то чом би їм до вас на приїхати? Адже звісно, ви цілими днями НІЧОГІСІНЬКО не робите і лиш чекаєте може до вас хто припреться.
Одна з особливостей традиції – повна несподіванка! Все має бути як сніг на голову! Адже це ще краще – ні з того ні з сього зателефонувати ввечері людям і сказати, що ми прийдемо до вас, або ще ліпше – задзвонити прямо в двері, аби ця «прекрасна» несподіванка застала господаря на порозі! Read the rest of this entry

Очі бояться, а руки все зроблять.

Posted on
Моє останнє фото з бабцею. Єдине цифрове фото з нею.

Моє останнє фото з бабцею. Єдине цифрове фото з нею.

Пам’яті моєї бабці присвячується

Read the rest of this entry

Згідно «пунктику», робити те, що «личить» і родинні зв’язки

Posted on

Українська натура така вже, що мусить завжди і з усім миритись. Особливо з тим, що самому страшенно не подобається. Тому що в нас в голові є постійно закладений пунктик «а що люди скажуть».
Тому що ми завжди будемо турбуватись про те, що подумає збіговисько людей, тим самим будемо наступати собі на глотку.
А ще в нас обов’язково притримуватись незбагненних родинних зв’язків. Грець з тим, що ви все життя не спілкуєтесь, що вам нема про що поговорити і що ви знати не хочете одне одного, у потрібну їм мить ваші родичі неодмінно вас згадають і зваляться вам як сніг на голову, бо їм треба помочі.
З якої статі ви маєте комусь помагати? Ви ж знати не знаєте цих людей. Але задайте це запитання якійсь старшій бабці, вона вам поясне: «бо інакше не пасує!» Read the rest of this entry

Важкий телефонний дзвінок, власна відвага і біль крізь прощення.

Posted on

Сьогодні я це зробила. Я набралась сміливості, яку виношувала у собі місяцями і зателефонувала людині, якій зарікалась більше ніколи в житті не телефонувати.
Я мусила це зробити. З однієї сторони аби виконати одне прохання, з іншого боку, ще важливіше – я хотіла довести сама собі, що не тримаю ні на нікого зла.
Можна було зателефонувати вже давно, але я не хотіла це робити без приводу. А тут привід був. День народження.
Подумки приготувала якийсь текст. В останні хвилі зрозуміла, що мені говорити буде важко. Але я сказала собі, що наберу той клятий номер, значить наберу.
Дивилась на телефон. Найвідважніший поступок таки нажати клавішу набору і дочекатись гудків, а далі відступати нікуди. Read the rest of this entry

Генетично закладена Батьківщина, неминуча приналежність та славетна гордість.

Posted on

Дорогою в село...Як і казала в попередній публікації, сьогодні дещо розповім. Цей випадок трапився зі мною кілька років тому, але чітко закарбувався у моїй пам’яті.
Аби переповісти зазначу таке пояснення: дівоче прізвище моєї мами – Булка, воно є дуже розповсюдженим у селі Григорів, тому усі Булки в придачу до офіційного прізвища мають ще одне, «основне» – яке визначає про кого саме йдеться. Нашим таким прізвищем є «Цигонюки» – походить воно ще з часів мого пра-пра діда.
Тепер до історії. То було влітку, я саме приїхала в село, зайшла до бабці на могилу, а далі від цвинтаря подалась дорогою в напрямку до дому мого діда.
На зустріч мені йшла котрась бабуся і здалеку мені каже: Read the rest of this entry

Девіз мого роду, визнання і віра в мене

Posted on

ВрублевськіВрублевська, Врублевські – від польського слова «wróbel», що означає «горобець». За оповідями люди нашого роду як горобці, бо тим і характерні – попри падіння вниз завжди знаходять сили аби злетіти догори. Read the rest of this entry

Особиста розповідь про Різдво.

Posted on

Поділюсь з вами особистим і наболілим про Різдво.
Останні 7 років це свято я зустрічала за межами України. Минало воно, що найменше кажучи сумно, часто саме на цей день припадало повернення до навчання (жила в католицькій країні), а одного разу навіть їдучи з України автобус поламався на пів дороги, довелось зустріти Різдво на незручному сидінні посеред шосе. Read the rest of this entry

Рівень жінки, важливість близьких людей і спільне літо

Posted on

з мамоюМи вже не ті, які були учора, бо часу біг стирає не тільки пил… Насправді з роками той час стирає невидимі нам границі і робить всіх рівними. Приводить нас туди, куди від самого початку нам суджено прийти. Мене час частково привів.

Розумію це коли дивлюсь на моїх маму і бабцю. Тепер я на їхньому рівні – рівні жінки. Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою