Tag Archives: самотність

То якою я стала?

Posted on

Саме про цей день я думала не раз… Бо здавалось, що 10 років – то вже термін серйозний. То вже період, за який точно рани гояться… я думала, що я виросту, так багато чого досягну, мені не болітиме, я не плакатиму і вже така доросла поїду до тата на могилу наче показати «дивись, яка я стала, я змогла подолати всі труднощі».
А виявилось – то число. Як і всі попередні числа. І що рік більше, що менше – по відчуттям однаково.
Ці 10 років минули дуже швидко. І от людина, від якої впродовж всіх цих років було найбільше підтримки мені сказала на днях «здається, що новину про смерть твого тата мені повідомили лиш позавчора». Воно лиш наче позавчора було і брешуть календарі, що минуло 10 років… тисячі-тисячі довгих днів, що минули у мить.
І так, я виросла. І так, здається така вже доросла. І так, чогось та й досягнула. Здійснилось це. Але дорослій мені болить по-дитячому. Болить так, наче та маленька дівчинка досі сидить десь всередині і ховається від світу. Болить так, наче не було цих років, наче не загоїлось. Read the rest of this entry

Advertisements

Як я почала вчасно виходити з роботи і що з цього вийшло

Posted on

Розділ 1 – як це було

Ще рік тому я була типовим трудоголіком – на роботі засиджувалась допізна, працювала у вільний час з дому, постійно була на зв’язку на пошті та по телефоні і одразу відписувала всім колегам на кожен запит, будь я в маршрутці, за вечерею, або на прогулянці.
Ні, у мене не було намірів в такий спосіб здобути чиюсь прихильність, я отримувала задоволення від роботи і мені щиро подобалось те, що я роблю, таким чином я відчувала себе важливою та потрібною.
Далі постійні засиджування на роботі призвели до того, що в разі зустрічі з друзями я постійно запізнювалась. Скажімо погоджувалась на зустріч о 19:00, з думкою, що затримаюсь в офісі лише на півгодини і дістанусь місця зустрічі. Але процес поглинав настільки, що затримувалась ще довше… як наслідок мала постійні запізнення і навіть образи з боку деяких людей.
Вийти з офісу о 21:00, а то й пізніше було в порядку речей. Понехтувати обідом теж доводилось. Часто траплялись кумедні випадки на кшталт:

20:42, сиджу на роботі, чую як зачиняються вхідні двері. Вибігаю і кричу до охоронника: “я ще тут працюю! Не закривайте!!”
Відкрив, зміряв мене суворим поглядом, розвернувся і сказав під ніс: “курча, звідко вас трудоголіків стільки набралось”.

Власне, мене такий порядок речей «не напрягав»,  а оскільки я була сама, то і не було когось близького кого б цей факт міг збентежити. Якщо хтось і цікавився, то і казала чисту правду «у мене багато роботи». Read the rest of this entry

Клуб анонімних мандроголіків

Posted on

Ідея написання цієї статті з’явилась поки я їхала у громадському транспорті і помітила оголошення про лікування від алкогольної залежності.
Звідси і назва 🙂 щоправда на меті клубу, про який я пишу було б зовсім навпаки – не лікувати від залежності, а натомість потурати їй.
Чому я про це пишу – бо часто в зв’язку з «самотністю» нема компанії для подорожі, а погано якщо лише це стримує.
У мене, до прикладу, на день Конституції був задум податись у чудову мандрівку, продумано в якій було все до хвилин, по всіх розкладах транспорту, а не вдалась вона лиш тому, що банально не було компанії з ким поїхати, хоч до кого я лишень не приставала з пропозицією! (зате тепер хоч знаю розклад потягів і мить коли чкурну відкладена на потім)
Звідси я і почала думати про такий собі клуб мандроголіків. От уявіть собі: ви заходите на сайт, реєструєтесь, вказуєте основні особисті дані і про себе як мандрівника, типу: Read the rest of this entry

Визначна дата, остання мрія життя та погляд назад

Posted on

10 липня 2012 – аеропорт Марко Поло, Венеція. За кілька годин до доленосного відльоту.

Не люблю дня народження, тому що в день коли стаю на рік старшою чомусь лізе в голову беззмістовне питання «і що тепер? що змінилось?» Не люблю взагалі нового року чи будь-якого іншого свята, яке до чогось «зобов’язує».
Та якщо все ж виділити якийсь один-єдиний день в році, який мені б хотілось воістину святкувати, якщо треба назвати якусь дату, яка справді для мене є визначною, якщо проглянути все життя та вибрати один лиш день, як найважливіший з усього,то безперечно я назву цей день – 10 липня.
…На світанку 10 липня 2012 року, спакувавши поспіхом валізу, я полетіла по квитку в один кінець назад в Україну, тим самим здійснивши мою заповітну мрію до якої йшла 6 років: жити вдома, у Львові.
Минуло 3 роки… З однієї точки зору, то були 3 роки тривалістю у вічність, з іншої – вони пролетіли немов мить.
Тим не менше, можна сміливо стверджувати, що 10 липня стало вельми особливою датою у моєму житті, і навіть символічним днем народження іншої Ольги Врублевської, адже саме з цього дня я почала моє нове і, що найголовніше, самостійне життя. Read the rest of this entry

Не збудоване – не відбудуєш.

Posted on

Прояву моєї найбільшої Одинокості присвячую.

Дві найбільші у світі Самотності
Розійшлися знову на відстань,
Але сповнюють безпорадності
Не кілометри, а миті тиші.

Ти знов житимеш в тій реальності,
Що для тебе вже стала рідніша,
Я залишусь у моїй, тій,
Що для тебе така ненависна.

В нас з тобою багато схожого,
І водночас ми надто відмінні.
Я боюся стати тобою,
І помилки твої повторити.

Ми з тобою, здавалося б – рідні,
А насправді, мабуть, найчужіші.
Ми речами багатші за інших,
А духовно – обдерті до нитки.
Read the rest of this entry

Ми – маленькі думки у найбільшій безмежності

Posted on

В п’ятницю, приблизно о 8:30 ранку, на частотах моєї улюбленої «Львівської хвилі» прозвучала неперевершена пісня італійською “Limmensità”. Потім я помітила у соц.мережах, що чимало людей запитують і шукають що ж то звучало. О! це велична пісня в історії італійської музики, тому як подарунок сьогодні я вам про неї розповім, і як бонус для читачів, перекладу її на українську мову.
Одразу зазначу, що на «Львівській хвилі» прозвучала остання версія пісні, 2015-го року, у виконанні Джанни Нанніні (на початку вона і каже, що вперше почула цю пісню в юному віці) Тож це виконання її власне трактування композиції, приурочене до фестивалю Санремо, на якому ця пісня вперше і прозвучала у 1967 році. Але тут ми розглянемо саме оригінал, який здається мені найбільш чуйним серед усіх виконань.
Її автором і першим виконавцем є Дон Бакі (справжнє ім’я Альдо Капоні), який разом із Джоні Дореллі (Джорджо Ґуіді) виконав її на фестивалі.
В італійській слово «immensità» може мати кілька значень – безмежність, неосяжність, безкінечність. З першого слухання може видатись, що пісня про самотню людину, яка шукає свою половинку, однак автор зазначив, що ця пісня є його «ода Богові». Погляньмо чому. Read the rest of this entry

У паралельному світі когось хтось чекає…

Posted on

Я саме поверталась темним провулком додому, вже здалеку виднілись будинки, де мерехтіли цяточки світла у вікні, коли в чоловіка, що йшов попереду, задзвенів телефон… «Я вже підходжу… так-так, бачу, що вдома світиться світло і ти вже чекаєш».
Поглянула на будинки, де одна із цяточок мала б означати, що десь хтось чекає цього пана.
Чомусь в ту мить стало дивно, надто дивно! До незбагненності ДИВНО!!! Бо я не могла зрозуміти: а як воно – коли тебе хтось чекає? Які від цього відчуття?
Я настільки звикла до того, що я сама, що мені здається, наче реальність в якій люди живуть з кимось – то паралельний світ. Read the rest of this entry

Чому жінки не розводяться?

Posted on

Випадковим розмовам незнайомців з маршруток присвячується.
Часто такі розмови надихають до роздумів та моїх публікацій.

Ну чи не те, щоб не розводяться, а часто нарікаючи на шлюб, терплять.
От почула я фразу в маршрутці: “якщо тобі з ним так погано – чого ж ти не розведешся? а так лиш мучишся“, і відповідь подруги: “а якщо наступний буде гірший за цього? від цього хоч знаю чого чекати“.
Дуже часто це є типовою поведінкою – самій же буде гірше, а наступний може бути ще гірший, а до цього вже хоч звикла і знаю що від нього можна чекати. Він може бути останнім ледацюгою, мати поганий вплив на дітей і взагалі бути пропащою людиною, але ж ні – треба терпіти. А ще часто – жінки “виховують чоловіків”, тобто так чи інакше пристроюють їх на свій лад, а наступного доведеться “виховувати спочатку”, а часто починати все заново нема сил.
Плюс у нашій країні ще побутує думка, що жінка сама не виживе, що мужик який би не був, але вдома потрібен (особливо у сільській місцевості) і весь цей тиск середовища зводиться до суцільного терпіння. Read the rest of this entry

Є місце на світі

Posted on

Є місце на світі, за десятки кілометрів від мого дому, зовсім невелике, де цвітуть квіти, літають кольорові метелики і сидячи на лавочці в якому можна дивитись на небо різноманітних барв.
Є місце на світі дуже тихе, спокійне, де майже ніколи не порушується тиша, де чути лише щебетання пташок.
Є місце на світі, де навіть випадкові прохожі не звертають на тебе уваги.
Є місце на світі, яке наче відокремлене від буденного світу, де немов зупинився час, де з роками майже нічого не змінюється.
Є місце на світі, куди я приходжу сумна, з болем, ваганнями і душевними тягарями. Де я можу довго сидіти, думати, плакати, говорити, мовчати і в результаті відчуваю, що мені хоч трішки стало легше.
Є місце на світі, куди я приходжу коли відчуваю, що мені ні з ким поговорити, нікому вилити мою душу, що ніхто мене не зрозуміє, де я сиджу сам-на-сам з моїм відчаєм. Read the rest of this entry

Чужі досягнення для прикрих усвідомлень

Posted on

Одного дня ти помічаєш, що тебе оточують люди, які пишаються своїми досягненнями. Їх з цим вітають, ними пишаються, вони й самі горді. Ти дивишся на цих людей, на те, що вони вважають досягненнями і подумки говориш собі, що ти це вже проходила. Такі ж самі досягнення були вже і у твоєму житті давно, а  після них ще трапились десяток інших. Різниця лише в тому, що ти це не вважала за великі досягнення і тебе отак з цим ніхто не вітав.
Та ти і розумієш, що і не хотіла аби тебе хтось вітав. Тобі то ніколи не було потрібним.
Та все ж, ти подумки відмічаєш собі, що слова привітання від однієї людини, все ж тобі хотілось би почути. Від однієї лише людини, якщо не слова, якщо не гордість за тебе, то бодай якесь сяйво радості в очах. Ти марно заглядаєш в ті очі і вже давно не помічаєш там нічого, крім байдужості до тебе. Read the rest of this entry

Шкідливі звички як наслідок самотності

Posted on

Про самотність я вже неодноразово згадувала в себе на блозі. Про самотність не як душевний стан, (хоч і про це писала ), а про самотність як побутове життя без нікого. Писалось і про переваги, і про недоліки. Та от минув перший рік, з того часу як я живу сама і озираючись назад я задумуюсь якою ж зробилась за цей період. Тому можна підвести коротенькі підсумки.
З роками з усіма нами стається безперечна річ: ми обростаємо звичками. Здебільшого ці звички побутові і стосуються того, як тобі зручніше жити. Та якщо ділити побут з кимось іншим – усвідомлюєш, що мабуть ці звички шкідливі.
Одна із рис самотності, що влилась у моє життя за рік – абсолютність моїх звичок і роздратування якщо хтось щось робить “не так”. Ба більше – подекуди виходжу зі себе вже від людей у домі. Адже звикаєш жити сам, все як тобі заманеться, а тут бува потрібно з кимось щось ділити. Я дражнюсь коли моїм ножиком, що лише для хлібу, хтось сміє різати щось інше. Або коли в мій декоративний кухонний рушничок хтось лізе витирати свої лапища. Або коли хтось спускає з крану надто багато води. Словом, речей сотні і вони нервують.
Живучи сама я стала більш скупою. Адже балувати себе любиму смачненьким це ой як добре – все собі, якщо ж нагрянуть несподівані гості ділитись з ними ой як не охота. Бо все собі! 🙂 Read the rest of this entry

Допомога у випадку смерті когось близького

Posted on

Заголовок статті дещо неоднозначний, тому повідомлю: це не про допомогу помираючому, це про допомогу близьким, яким потрібно смерть рідної особи пережити.
Так трапилось, що в житті багато раз до мене звертались за «допомогою» наче я фахівець у цьому питанні, бо свого часу болісно пережила татову смерть. Я ніколи не забуду, як колись в Італії до мене звернулась одна зовсім юна дівчинка, в котрої помер дідусь і сказала: «розрадь мене… ти ж знаєш який біль я відчуваю, скажи щось, від чого мені стане легше», а я не знала що сказати, бо я знала, що будь-чим сказаним я їй не допоможу.
Насправді все, що кажеш не має змісту. Всі слова про співчуття також безглузді. Ваші «співчуваю» чи «мені дуже жаль» пусті звуки, від них легше звісно не стане, навіть якщо ви кажете щиро.
Я пробувала говорити про це з однією близькою мені людиною, якій і сказала, що от до мене вже не раз звертались так наче я їм допоможу, а я не знаю що людям сказати. І ця людина мені відповіла:
ти ж пам’ятаєш себе в той день… які слова в той день могли б хоч трішки надати тобі підтримки?
Я задумалась і душею зазирнула в той найболючіший день життя і відповіла:
– Ніякі. Мені просто хотілось, щоб мене хтось обняв. Read the rest of this entry

Де живе самотність і в чому її нема…

Posted on

Самотність – це не щось, що відчувається коли повертаєшся пізно сам в останньому транспорті додому. Вона не відчувається коли живеш сам у великій квартирі. Не відчувається коли дома ніхто не зустрічає. Самотності не відчутно коли у ванній лише твоя зубна щітка. Не відчувається коли засинаєш сам у ліжку. Вона не відчувається коли готуєш виключно для себе. Самотність не відчувається у тому, що в домівці не лунає зайвих звуків. Не відчувається від усвідомлення, що ніхто не прийде.
Не обманюйте себе. В нічому з переліченого самотності немає.
Самотність живе у душі. Read the rest of this entry

Найбільша цінність, яка в мене є.

Posted on

Люди з мого найближчого оточення знали, що в останні кілька місяців я мала серйозні проблеми. Але люди з мого оточення не знали, як я через це почувалась…
Останні кілька місяців я старалась завалитись роботою аби не думати, але вночі коли я лягала в ліжко в мій мозок, наче хробаки, вникали думки про те, що я нікуди не дінусь і що щось треба буде з цим вдіяти. Мене не покидало відчуття, яке поволі приводило мене до паніки і забирало у мене сон. Я крутилась ночами у ліжку і не усвідомлювала що я маю робити.
Ситуація вбивала своєю тупиковістю і не усвідомленням як діяти. Вона погрожувала серйозними наслідками де крок вліво, крок вправо і порушення закону, що призвело б до ще гіршого. Я поступово відчувала як зростає напруга в моїй голові і який удушливий камінь на душі я ношу. Read the rest of this entry

Коли покидає подруга і що у мене тепер буде…

Posted on

180 (2)Ну от, все як і мало статись. Ще одна осінь доходить до свого завершення. Почуття такі, наче мене покидає краща подруга, якій можна довіритись. Сьогодні коли йшла вулицею вдень під ноги вітер все ще кидав вже остаточно зжовкле листя, як на прощання, а вже ввечері у лице віяв дрібненький сніг.
От і все, все абсолютно як і має бути, окрім того, що щоразу наприкінці осені я почуваюсь найсамотнішою людиною у світі, яка втрачає щось цінне.
Моя золота пора завершується і їй на заміну приходить та частина року в якій я чекаю на золоту пору. Хоч це добре, що осінь минає – з кожним її настанням я ціную її ще більше. Read the rest of this entry

В цей день я могла б…

Posted on

До цього дня я могла б готуватись заздалегідь. Я могла б заощаджувати грошей, ходити крамницями, довго обирати аби таки придбати Тобі якийсь дуже хороший подарунок, так аби бути певною, що саме цей подарунок найліпший, бо Ти заслуговував би лиш на найкраще.
Коли Ти б вже заснув я б пішла на кухню. Я могла б не спати за ніч «до», аби як сюрприз приготувати для Тебе той наш з Тобою улюблений торт.
Я могла б прокинутись рано-вранці, зайти до твоєї кімнати і бути першою людиною, хто привітає Тебе, обніме і скаже теплі слова. Я б вручила Тобі той подарунок, але точно б знала, що мої слова для Тебе важливіші за будь-яку річ. То був би хороший початок Твого дня, перед тим як усі почнуть телефонувати, щоб висловити свої вітання. Read the rest of this entry

Тримісячне осіннє життя…

Posted on

В ці дні часто чую: «я вже хочу зими, снігу, свят, новорічного настрою… а ти?» А я? А я – ні, зовсім ні, ніскілечки.
Восени відчуття таке, наче чогось ще не встигла… Налюбуватись, надивитись, находитись, намокнути, намерзнутись (теж потрібно), натішитись…
Життя для осені завжди мало. Осінню починається одне життя, яке зовсім інше від тих 9-ти місяців, які доводиться проживати в інших місяцях. І так щоосені – якесь нове життя – коротке, але чудове. Read the rest of this entry

нахлинуло.

Posted on

ZgblnIjyhS8Вечір. Темний перевулок, дедалі частіше такими лажу. На вулиці так темно, що мимоволі зупиняюсь аби вгледітись куди ж мене ноги самі несуть. Така страшенна холоднеча, що пронизує аж до кісток. Хоча, ймовірно причина холоду інша. Мої сполохані думки шукають притулку на якійсь черговій радіохвилі. Починається ця пісня “…а я по землі поміж дерев ступаю…”
Крок пришвидшується, стає світліше і видно куди йти. Доходжу до рідної вулиці, а там сусід припарковує свою автівку. Таку схожу автівку!.. Сусід киває в знак вітання, його ім’я і його авто багато що нагадує… Пісня в вухах кричить свій останній куплет, а ноги несуть до будинку. От вже і дім – там можна сховатись. Від людей, від авто, від музики, але не від спогадів… Read the rest of this entry

Давно відомі переваги самотності…

Posted on

x_d5a20becПро недоліки одинокості я вже розповідала. Але мушу зазначити, що існують і вагомі переваги. Так, вони всім відомі, але інколи просто таки хочеш акцентувати на них увагу. Про це і я сьогодні.
1. Вільний графік – думки, що от треба вночі не шуміти, світла не світити, ступати тихо – відсутні. Робиш все, як заманеться.
2. Вільна форма одягу. Банально, але просто – обмежень як одягнутись, бо хтось з домашніх бачить не виникає.
3. Економія комунальних витрат: вода, світло, газ, тощо використовуються значно в менших обсягах. Read the rest of this entry

Вулиця, до якої не дістатись.

Posted on

Колії

Це не вірші, та все ж…

Паралельності присвячую.

Read the rest of this entry

Побутові недоліки самотності

Posted on

a938965146Коли живеш сам, то однозначно маєш свободу дій і рішень та не треба ні перед ким звітувати. Гадаю переваги самотнього життя всім відомі, тому що кожен принаймні б раз про нього задумувався. Однак, все у світі має щось хороше і щось погане. Зазвичай, думаючи про щось погане зі самотності усі уявляють собі скуку, що ніхто не прийде на поміч абощо в цьому роді. Натомість є куди інші сторони одинокого життя, які проявляються у повсякденності. Вирішила описати з власного досвіду нехороші аспекти з якими стрічаєшся у побуті.
Приготування їжі. Є страви, які просто неможливо зробити однією маленькою єдиною порцією. Їх робиш трішки більше, а потім лишається два варіанти: гірший – викинути остатки їжі, але ж шкода! Тому і доводиться доїдати, може навіть і харчуючись кілька днів одним і тим же. Read the rest of this entry

Маски, дволикість та роздягаючись догола.

Posted on

Виходячи з дому треба підготуватись до обстановки в яку потрапиш. Треба одягнутись в одяг відповідного стилю, який придаватиме образу певних атрибутів. Якісь там блузки, якісь спідниці-штани, взуття на підборах і аксесуари, щоб чітко відповідати рисам, що необхідні для цієї ситуації.
Повертаючись додому після цього дня варто роздягнутись. Повністю догола. А тоді просто глибоко вдихнути повітря і розслабитись. А тепер ще раз перечитайте три попередні речення і зітріть з голови те зображення, яке ймовірно встигли намалювати. Read the rest of this entry

Чужі безглузді вчинки, наші осудження та моя «най» щирість.

Posted on

Нещодавно стався один випадок, що наштовхнув на роздуми.
Одна моя знайома лишила все і поїхала жити в абсолютно інший кінець країни до хлопця, з яким заледве знайома. Мовляв, кохання і все з цього жанру.
Коли почула мені було дивно. Як же так – її батьки чого тільки не робили аби забезпечити її нормальне життя, навчання на платному факультеті, тощо. А вона ні з того, ні з сього – велика любов, все кидає і їде геть.
«Безрозсудний поступок» – думала я. Ледь знайомі, а в неї вже вічне кохання і зовсім не порахувалась з думкою ближніх. «Негоже якось».
А потім мене різко наче блискавкою вдарило і я побачила саму себе зі сторони. Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою