Tag Archives: світ

Місто зі списку «нарешті»

Posted on

Колосальний обсяг роботи перешкоджає вести блог, але продовжу.
Отож, рейнейром я полетіла у Бергамо. Це таке миле містечко приблизно за 80 км від Мілану. Вискочила з аеропорту (без жодних паспортних контролів, о-о-о-о ці чудові внутрішньо європейські рейси) і без огляду помчала на автобус. Зуміла нагло напроситись на якийсь, що вже рушав, бо чекати наступного не було бажання.
Проїзд від Бергамо до Мілано Чентрале (головний автовокзал) 5 євро.
А вже від вокзалу можна рухатись у місто на метрополітені. Я планувала пробути там добу, тож і проїздний купила на добу, дуже вигідно, 5 євро якщо я правильно пам’ятаю.
Та для початку я зустрілась з мамою, яка погодилась приїхати до мене і ми подались удвох на прогулянку вечірнім Міланом. Read the rest of this entry

Невеличкий галопом по Європам :)

Posted on

Краків Даруйте за відсутність, була у відпустці 🙂
Оскільки WizzAir скасував свої рейси зі Львова, добирання на другу мою Батьківщину – Італію для мене тепер складніше. Та чи стане це перепоною для людини, що прагне у відпустку? Звісно ні!
Тому добре поштудіювавши Інтернет я проклала мій маршрут, через близеньку Польщу. А в п’ятницю, 8-го травня, спакувавши зручненького рюкзака (придбаного спеціально для цієї оказії), я вирушила зі Львова в Краків автобусом. Квиток купила на мега практичному e-travels.com.ua нікуди не треба іти і обмінювати. Все з дому.
Скажу лиш, що з огляду на те ЯКІ люди їхали в автобусі я думала: “та яке в біса спрощення візового режиму? його ще ускладнити треба!!”
Рейс з Кракова в Італію я мала о 17:20, прибуття у Краків автобусом о 7-й ранку. Краще не бронювати все в притик, а то в нас на кордонах всяке буває. А у зайві години можна прогулятись цим чудовим містом. Read the rest of this entry

Візьміть собі трішки сміття

Posted on

Звертаюсь безособистісно, до щирих серцем. Шановна людино із залишками людяності, ти – виняток у цій масі людства. Прийми оце «послання» як короткий перелік жорстоких висновків, до яких тобі варто дійти, якнайкраще чим швидше.
1) Якщо тобі раптом здалось, що когось з цього світу цікавить твоє самопочуття – викинь цю маячню з голови. Всім начхати. Людям не властиво пронизуватись співчуттям і на їхнє відверте запитання «як ти?» вони не очікують розповідей про твої почуття чи емоції, і як ти почуваєшся всім до найяскравішої лампочки, вони хочуть сміття, бажано, щоб побільше, бажано, щоб виливала його ти.
2) Не довіряй людям, бо гіршого створіння в світі немає. Хоч насправді це застереження марне – ти роками ще будеш наступати на ті самі граблі і пронизуватимешся довірою до них, та все ж при нагоді – не довіряй.
3) Людям потрібно від тебе лиш сміття. Щоб потім було про що поговорити. Тебе неодмінно обговорять та із тією, той із тією, і оті всі коли зберуться разом. Вони живуть в смітті і сміття прагнуть від інших, власне кажучи це єдина ціль їхнього питання «як ти?»
4) Не думай, що якщо тобі вже зробили погано тим і минеться. Тебе неодмінно захочуть добити, так щоб остаточно, так щоб впевнитись. Це теж в кращих традиціях жанру цього світу. Read the rest of this entry

У паралельному світі когось хтось чекає…

Posted on

Я саме поверталась темним провулком додому, вже здалеку виднілись будинки, де мерехтіли цяточки світла у вікні, коли в чоловіка, що йшов попереду, задзвенів телефон… «Я вже підходжу… так-так, бачу, що вдома світиться світло і ти вже чекаєш».
Поглянула на будинки, де одна із цяточок мала б означати, що десь хтось чекає цього пана.
Чомусь в ту мить стало дивно, надто дивно! До незбагненності ДИВНО!!! Бо я не могла зрозуміти: а як воно – коли тебе хтось чекає? Які від цього відчуття?
Я настільки звикла до того, що я сама, що мені здається, наче реальність в якій люди живуть з кимось – то паралельний світ. Read the rest of this entry

Незмінні місця зміненої людини

Posted on

Періодичні поїздки в Італію мені корисні тим, що у селищі де я жила, та в містечку де навчалась не відбувається ніколи ніяких змін. Там все завжди так само стабільно. І от  коли я повертаюсь у таке незмінне місце, то відчуваю наскільки змінилась я сама.
Це місця переусвідомлень і бути там знову дуже незвично – я колись була емігранткою і понад усе прагнула звідти втекти, а тепер приїжджаю туди, наче я зробила якусь маленьку перемогу – я таки зуміла звідти поїхати, і вже радше тут є туристкою.
Ця моя поїздка, до прикладу, дала мені усвідомлення, що в моєму житті, на шляху до моїх незначних, але досягнень були два визначальні фактори, що спонукали мене до дій: любов до однієї людини, та щось схоже на ненависть (хоч і не зовсім нею є) до іншої.
Я не можу передати як це дивно! Знову крокувати тими вулицями, які свого часу обійшла вздовж і впоперек з важким рюкзаком на плечах (бо зразкова дівчинка-відмінниця завжди носила всі підручники), а зараз дивитись на них і занурюватись у спогади. У Беллуно і в Агордо до мене все спогадами кричить… Read the rest of this entry

Поїздка в самісіньку казку

Posted on

Відпустка закінчилась і пора повертатись у будні…
Почалась вона у мене не надто добре – через погодні умови скасували авіарейс і довелось перенести виліт на кілька днів.
Тож зі зусиллями, 4-го січня я прилетіла в рідну мені Італію (про це потім). Але затрималась там недовго і вже вранці 5-го січня взяла курс на Німеччину.

вулицями Фрідрісхгафена

По дорозі зупинилась на прогулянку і обід в Австрійському місті Брегенц, що на березі Боденського озера, а тоді ще поїхавши вздовж озера, після обіду дістались до кінцевої мети – міста Фрідрісхгафен.
В такий спосіб впродовж 24-х годин я побувала у 4 країнах.
Озеро цікаве не лише своїми розмірами, а й тим, що знаходиться на кордоні трьох країн.
Місто Фрідрісхгафен дуже миле у своїй суті, аж надто сподобалась красива набережна вздовж озера, однак у цю пору воно практично пустує, оскільки туди з’їжджаються здебільшого у туристичний сезон. Read the rest of this entry

Лиш не забувайте повертатись…

Posted on

І знову про цього автора. Прочитайте, будь ласка, ось цю статтю Назара Козака. Моя йде як своєрідний коментар до неї.
Читаючи його публікацію я багато в чому погоджувалась киваючи головою, на кшталт: “Не документи не правила і не папірці вам потрібні. Вам потрібна воля. Ваша персональна воля, ваше нестримне жадання свободи“, та дочитавши до кінця я, м’яко кажучи офігіла.
Скептично витріщилась на екран і сказала сама до себе: “тобто він закликає емігрувати? І так в країні срака робиться, а він ще закликає талановиту молодь звідси валити?!”
І на цій нотці почимчикувала на його фейсбук сторінку аби залишити відгук, але побачила, що люди і до мене там встигли написати, взялась читати і довідалась про наміри автора, цитую: “щоб змінити щось у своїй культурі треба вийти за її межі. всі розвинуті нації сприяють поїздкам своєї молоді закородон і то не на тиждень два а на роки, щоб вони переймали досвід інших культур і тим самим збагачували свою. так роблять американці, німці і навіть наші сусіди поляки.” Read the rest of this entry

Про тих “інших” людей і не лише

Posted on

x_5fb7b058В одному з підручників італійської була стаття з газети з інтерв’ю з італійським кардиналом Тоніні, йшлось в цій статті про расизм та імміграцію.
Мені, як людині, що завжди з увагою ставилась до цих тем ця стаття видалась доволі цікавою, адже і я свого часу була іммігранткою і відчувала на собі прояви ксенофобії.
Опускаючи деталі аналізу расизму в Італії я б хотіла перекласти цитату зі статті:

«Так, я оптиміст. Тому що в поїздках Італією мені траплялось відвідувати дитсадки та початкові школи повні африканських та азіатських дітей: і зажди вчителі мене запевняють, що порозуміння з “нашими” є чудовим. Не лише. Так звані “наші” виглядають особливо щасливими з приводу дружби саме з тими, кого ми дорослі називаємо “іншими”. Все це без будь-якого опору зі сторони батьків: що також є знаком надзвичайної зрілості людства».

Read the rest of this entry

Близьке приємне зарубіжжя

Posted on
нічний Жешув

нічний Жешув

У ці вихідні я чкурнула у Польщу, поки погода ще добра, поки молоді і завзятті, поки документи дозволяють – чом би не взяти рюкзака на плечі і не поїхати кудись? 🙂
Тож в суботу, рано-вранці поїхали маршруткою до Шегинь, звідти через піший кордон до Медики.
Що я вам можу сказати? Поки стояла в черзі пішого пункту перепуску зрозуміла, що Україні зарано вступати в Європейський союз. Можна буде вступати наступному поколінню після мого, коли попередні покоління вимруть. Так, це звучить грубо, але іншого слова, ніж “бидло” я не можу підібрати до описання ситуацій, що відбуваються на цьому пункті пропуску. Люди банально позбавлені будь-якої культури. Тож дуже добре, що зараз ускладнили процедуру видачі віз, з такими-то людьми нема кому їх і давати – така моя думка.
До речі, в березні російський телеканал показав чергу машин на пропуску Шегині наче це люди тікають до Росії . Я дивилась як люди біжать через піший кордон і дивувалась чого якийсь москаль ще не знімає тут відео наче це українці біжать в москалію. Read the rest of this entry

Комплексний звіт про нові реалії і потреба в балансі

Posted on

блогПростіть, що я не пишу. Я вчусь встановлювати новий баланс між роботою і особистим життям. Поки виходить кепсько, бо всі мої думки устаканюються навколо нових реалій. Думки вертяться на одні і ті ж теми, часу на щось інше поки мало. Але я вже починаю відчувати, що збагнула на 80% що і до чого, почуваюсь більш комфортно у новому середовищі і вже зможу почати думати про щось інше крім роботи.
А поки… можу звести підсумок як мені тепер живеться.
Чому я назвала статтю “комплексний звіт“? Бо це моя суть в останній період. Мені надсилають звіти, я їх перевіряю, прискіпуюсь до працівників у разі невідповідностей і вимагаю від них точності до найдрібніших деталей. А ще я цими днями розробила мегавеликий точний звіт, який містить дані про все підприємство, всі продажі, результати всіх працівників та дані про кожного клієнта. Він став для мене особливим, бо ідея його створення з’явилась уві сні… Мені приснилось як все це виглядає, я прокинулась і натхненно почала працювати – вийшло чудово. В одному файлі всі-всі дані. Вперше зі мною таке було, щоб щось мені отак приснилось. Read the rest of this entry

враження з відпустки та Туреччини…

Posted on

пляж сідеОт я і повернулась з моєї відпустки у сонячній Туреччині. Саме в цю, ще на той час, незвідану країну я поїхала минулого понеділка і пробула там аж тиждень.
Переповідати про буденні аспекти мого перебування там нема аж великого сенсу – типово готель, басейн, якісь різні страви, які одвічно куштуєш і куштуєш, море, пляжі і тому подібне. Варто лиш зазначити, що знаходилась я у невеличкому курортному містечку Сіде, поблизу Анталії, на березі Середземного моря.
На правду кажучи, якби не екскурсії я б мабуть занудьгувала – надто “розслаблений” відпочинок не для мене. За час проживання в готелі обросла поганими звичками – звикла, що ліжко за мною застелять і кімнату приберуть, їсти приготують, тарілки заберуть. Тиждень без домашнього прибирання і миття посуду воно звісно добре, але зараз ой як важко відвикнути 🙂 Read the rest of this entry

Я почуваюся виродком

Posted on

Я почуваюсь виродком, гібридом двох культур. Я виросла в Італії, з 13-ти до 19-ти років моя свідомість формувалась там, а в 19 я повернулась сюди, уже з чіткими прагненнями і цілями.
6 років я вцарапувалась в українську культуру намагаючись утримати її собі, та вона не впливала на мою свідомість, бо зростала я за інших обставин, у середовищі цілком протилежному українському.
6 років я намагалась відштовхувати західну культуру, прикидаючись наче вона мені чужа, та коли ти купаєшся в цьому важко вдати, що ти до цього не належиш.
Чи то навіть не західну, як сучасну, беручи до уваги моїх однолітків. У мені ця західна теж прижилась у досить дивний спосіб. Довгих 6 років єдиною людиною, з якою я відверто говорила, моїм найкращим другом, єдиною людиною, якій я повністю довіряла (і досі довіряю) був похилий чоловік 60-ти років, в якого дуже специфічна філософія життя, в якого чудернацьке ставлення до релігії, одруження, політики, родинних зв’язків і від якого я і набралась цих дивакуватих поглядів. Read the rest of this entry

Подивіться на себе збоку

Posted on

Публікація присвячується одній з моїх кращих подруг – Шутюк Маринці (на блозі дописує під ніком Марушка), світлій та дорогій мені людині, яка уміла викликати в мене посмішку в найскрутніші моменти, яка завжди бачила у мені щось хороше, чого я сама не бачу. Саме вона наказувала мені прочитати цю книгу і навіть порадила одній людині подарувати мені її.

От і нарешті руки до книги дійшли і я її прочитала. Чому так довго? Бо вона в мене у паперовому варіанті, а я тепер звикла електронних. Все чекала, що буде можливість читати дома і пити чай, так не сталось, бо вдома вічно інші справи, тому читала у маршрутках, а під час читання мала зі собою олівець і підкреслювала найкращі уривки.
Я назвала публікацію «Подивіться на себе збоку», бо саме таку можливість дає вам книга Ліни Костенко «Записки українського самашедшого».
Ця книга бестселер, про неї вже багато сказано, чимало осіб писали, що книгу можна розділити на цитати, тому я не буду розписувати про сюжет, радше напишу від чого сама прийшла в захват. Read the rest of this entry

Скавуліти як пес і найгірше після втрати.

Posted on

Після вчора зайшовши у під’їзд до моєї учениці я спинилась у дверях – на 1-му поверсі був собака, він гавкав, от тільки не звично, а поволі то лаяв, то скавулів. Зазвичай тварини так поводяться коли в них якась рана чи щось защемило, але я глянула – лапки цілі, сам наче теж неушкоджений, чого ж він так скавулить?
Позаду мене заходив якийсь дідусь і каже:
– не бійтесь його, він не на Вас гавкає, в собаки просто горе…
– а що сталось?
– от вже кілька тижнів як хазяїн помер. Ще молодий був чоловік, не хворів, а раптом помер. Сім’я вже навіть потроху відійшла, життя ж продовжується, але йому то хіба поясниш – пес не може зрозуміти і дома вони його втримати не можуть: все або під будинком, або на першому поверсі тут сидить – певно господаря виглядає, лає, скавулить, нещасний…
Ми їхали ліфтом і ще чуючи лай, що переходив у скавуління я відчувала гострий приступ жалю до цієї нещасної тварини, яка на відміну від людей не здатна змиритись з болем. Read the rest of this entry

Наркотик, який вживають мандрівники.

Posted on

Я втрачаю інтерес до людей, які мені заявляють фрази на кшталт: «та нащо взагалі кудись їздити, щось дивитись, гроші тратити? То саме можна на компі побачити, погуглив і бачиш собі, сидячи вдома».
Якось підсвідомо вважаю таких людей розумово обмеженими і спілкуватись з ними нема бажання, бо як можна говорити такі примітивні речі?
Однак, нещодавно задумавшись, я прийшла до висновку, що просто ці люди не знають що воно таке.
Коли ти приїжджаєш в якесь нове місце, не відаєш місцевості, йдеш навмання, розглядаєш, широко розплющеними очима позираєш на все, що тебе оточує і дивуєшся, вдивляєшся в архітектуру, їси тутешню кухню, цікавишся місцевими цінами, спостерігаєш за мешканцями, дивуєшся, споглядаєш, усміхаєшся, знайомишся в різних проявах з цим новим місцем, купляєш щось аби було на згадку про це місце і цей день… і весь час сповнює якесь таке відчуття дивовижності, відчуття, що ти поступово підкорив ще одну частину світу, відкрив для себе щось досі незнане. Read the rest of this entry

Цікава іноземна традиція – спробуйте, ану сподобається!

Posted on

Київ, вересень 2013

Чи не найулюбленішу мою традицію, пов’язану з мандрами, я запозичила в італійців.
У них прийнято відвідуючи нові міста надсилати звідти листівку своїм близьким. І хоч пошта вже не так користується попитом, а її сервіс залишає бажати кращого, там ця традиція досі присутня.
Чомусь мені таке дуже припало до душі і я почала й собі таке робити, хоч і в нашій країні така традиція не дуже розповсюджена. На правду, вартість такої забавки постійно дорожчає (помічаю як виростають у ціні поштові марки), та все одно відвідуючи нові міста шлю вісточку найближчим людям. Але також і собі купляю в цих містах листівки на згадку.

Read the rest of this entry

Нова закоханість, мандрівка у Пешт та ночівля у Буді :)

Posted on

Мені ніколи не було зрозуміло чому якщо святковий день припадає на вихідний, його переносять на робочий, аби продовжити святкування. Але раз така схема діє і я не в силах її змінити – можна з неї користати.
Тому в ці вихідні я здійснила мою мрію. «Ще одну?!» – скажуть постійні читачі блогу. Так, ще одну, бо мрій стосовно мандрів у мене чимало, але я їх стараюсь втілювати в життя. Хоча варто зазначити, що конкретно ЦЯ мрія втілилась в життя завдяки моєму хлопцю, який і зробив мені такий подарунок і поніс більшу частину витрат.
Відтак, у п’ятницю я запакувала валізу, одягла моє старе-добре пальто і вирушила. Ах, моїм критикам: так, пальто у мене старе, вже має 6-й рік, але яка в біса різниця скільки років моєму пальто, якщо я в ньому вже встигла погуляти по Риму, Празі, Венеції, моїй улюбленій Генуї і от по-останньому місту моїх мандрів: Будапешту. Саме про Будапешт і буде мова в даній публікаціїRead the rest of this entry

Наркозалежність інформаційного передозу і як я починаю рятуватись

Posted on

Гадаю, що стан, який я буду тут описувати притаманний зараз багатьом.
Отож, що таке інформаційна наркозалежність в наші дні – це потреба постійного перечитування новин, стрічок у соц.меражах і розпитування інформації у знайомих стосовно усіх подій в країні.
Залишатись осторонь ситуації дійсно важко, тож я кожну вільну хвилину або слухаю радіо, або заходжу в Інтернет через телефон і вже давно вечеряю лиш у супроводженні телеканалу, що транслює новини.
При настанні кожної вільної хвилини охоплює думка: «що нового? що відбувається?» і знову вчитуєшся…
Не знаю як ви, але в мене читання новин на цьому не зупиняється, не лише так черпаєш звістки. Read the rest of this entry

Кожен з нас має свого двійника…

Posted on
з одногрупником Барпом

Рим, грудень 2010

Колись я десь почула фразу, що у кожного з нас десь у світі є свій двійник – абсолютно схожа на нас людина, але яка не є нам жодного типу родичем.
І чи то у мене зорова пам’ять така хороша, чи то я така везуча зустрічати двійників, але для моїх знайомих італійців я вже познаходила цілу купу двійників в Україні.
От вчора: йду зранку від зупинки в університет, слухаю собі радіо і раптом… Я очманіла на місці! Просто вириваю навушники і майже криком: «Барп!» Read the rest of this entry

Я зникаю.

Posted on

не забувай вертатисьЯкось одного осіннього вечора під час розмови несподівано й сама для себе ляпнула: «А хочеш – я приїду?». «Звичайно»… «Тоді спробую, якщо справи розгребу». Справи не розгребла, бо їх так просто не спекатись. Але на око прикинула і подумала коли можна було б чкурнути. Аби не сполохатись цього свого раптового бажання навіть заздалегідь купила квиток на дорогу.

Тиждень, що минув у мене був якийсь такий:
IMG_1922
Наступний тиждень отакий: Read the rest of this entry

Хочете поїхати жити закордон? Розповісти вам правду?

Posted on

Варто зазначити: в міру останніх, Євромайданських подій чимало осіб бажають висвітлити цю статтю в «анти-майданному» руслі. ПРОТЕ ця стаття була написана до початку Євромайдану, ніякої причетності до цих подій вона не має. Стаття ніяким чином не критикує теперішні події чи євроінтеграцію – вона скерована на розвіяння емігрантських ілюзій щодо казкової реальності, вона радше є анти-емігрантською. Авторка блогу підтримує Євромайдан і людей, що свідомо відстоюють свою громадянську позицію. Прохання цю статтю не використовувати в супротивних цілях.

Якось не висловлювалась буквально на цю тему, але нещодавня розмова з однією дівчинкою, що хоче поїхати в Італію таки спонукає про це написати.
До мене часто звертаються люди дати їм пораду – чи їхати закордон чи залишатись тут. А я їм на це питання відповідати не хочу. Насамперед тому, що я керуюсь принципом «люди дають хороші поради, коли вже здатні подавати поганого прикладу», а я на поганий приклад ще здатна. Та і не бачу сенсу комусь давати поради і цим суттєво впливати на чиєсь життя. Життя ваше – лише ви його маєте прожити, за своїми рішеннями.
Коли я поверталась в Україну я казала усім, що роблю власний вибір, не слухаючи нікого, бо якщо настане день, що доведеться пожаліти – хочу звинувачувати лише себе саму, а не тих, хто мені радив.
Я не берусь давати комусь порад, бо ж і я була закордоном, навчалась там. Моя правда відмінність в тому, що я туди виїхала не за власним бажанням, за сімейними обставинами, коли неможна було вчинити інакше. Тож якщо я буду відмовляти – мені цілком можуть сказати: «Ну та, ти там була, а тепер іншим перечиш».
Хоча скажу чесно, коли мене питають «Чи їхати мені туди?» мені щоразу хочеться відповісти: «Ні, не їдь». Але з вищезазначених причин я цього не кажу.
Відраджувати вас? Чому б не сказати людям правду? Яку правду ви хочете почути? Розповісти? Read the rest of this entry

Чому ми сміємось з відгуків іноземців про нашу країну?

Posted on

Коли до нас доносяться відгуки та враження іноземців про нашу країну зазвичай ми це сприймаємо в сміх. «Ото сказанув! Ще би – їм нашого ладу не зрозуміти!» і сміємось, без упину сміємось.
Живий приклад – знайомий італієць прилетів у Львів, вийшов з таксі в дворі вулички і каже перше на що звернув увагу: «– У вас тут асфальт чомусь не проклали…; так, у нашому дворі так є…; і що? Ви повідомили у мерію, що у вас тут асфальт відсутній?» – для них то шок, а нам такі вислови є нагодою, щоб посміятись, над словами іноземців же ж, які багато в чому можуть нести істину ніхто й не задумується.
Неодноразово бачила деякі серії відомого серіалу «Інтерни», так от – є там персонаж – Філ, дуже добре зображений, який є іноземцем і доносить до нашого відома свої погляди. Мабуть зважаючи на те, що я довго жила закордоном я його погляди цілком розділяю. Коли я чула в серії його роздуми, то мене вражала прикрість, однак знаю, що інші глядачі з тих слів сміються. Розказував він різне, до прикладу:

– що за країна така? Врятував людині життя – нікому нема до того діла, напився як свиня – зразу герой! Read the rest of this entry

Щастя знайшло добру людину і які відчуття від радості інших.

Posted on

Коли раптово тебе настигає звістка про те, що дорога тобі людина щаслива з’являються крила за спиною. Здається власним перемогам у житті не так тішишся, як цій звістці.
Цілий день носишся в цьому стані ейфорії і розповідаєш усім:  «Пам’ятаєш я тобі розповідала про… ? так от, ти не уявляєш, що трапилось!» іншим людям, звісно же ж, байдуже. Вони не знають про кого йде мова і їм якось нічого не зміниться. Але ти не можеш не ділитись цією інформацією життя іншої особи – бо ця особа тобі надто цінна.
Перемотуєш безперестанку в голові кілька єдиних почутих речень і не припиняєш тішитися. Найбільше значення прожитого дня полягає саме у одержаній звістці про те, що хтось щасливий. Серед всіх проблем і негараздів які можуть існувати актуально в тебе, все блідне на фоні отриманої новини. Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою