Tag Archives: соціальні мережі

Життя у соц.мережі: між небажаним і невтаємниченим

Posted on

Перестала писати у блог не лише я. То якась така загальна тенденція. Десяток тих блогерів, дописами яких я упивалась теж мовчать. Я не знаю чому. Деякі із них повертаються, з гучними заявами «я повернувся», але я не хочу робити таких заяв і пустих обіцянок, а радше писати коли є наснага, бо тоді є щирість.
На просторах інтернету побутує думка, що блоги закинули, бо більше пишуть у фейсбук, але чи це так я не знаю.
Мені не подобається фейсбук в порівнянні з вконтакті (заплюйте мене скільки хочете) і мені шкода, що його заблокували. Так, я знаю як обійти блокування і заходити туди, але тепер у цьому значно менше змісту, бо там нема тих людей, за якими я хотіла слідкувати.
Ви колись задумувались про свою віртуальну реальність? А я от задумалась.
На початках у контакті я якщо добавляла різних родичів у друзі, то робила це з неохотою і з певним налаштуванням списків що кому бачити. Потім перестала у це бавитись.
Профіль у фейсбук був «непорочним» там у списках не було ні колег, ні набридливих одногрупників-однокласників, ні далеких родичів, нікого зайвого. Виключно ті люди, за якими мені цікаво спостерігати, бо вони найцікавіші і неординарні люди. Read the rest of this entry

Advertisements

Я могла б жити таким життям…

Posted on

Ми всі навчались в одному коледжі, всі діти емігрантів, привезені батьками в Італію супроти нашої волі, усі вихідці з пострадянських країн. Спілкувались між собою італійською, або, коли нарікали на життя в Італії чи стосунки в групі з італійцями – російською. Ми зустрічались на перервах, в студентському автобусі чи зранку перед навчанням. Майже ніколи нікуди разом не ходили, хіба що десь колись морозиво, або максимум якась одна спільна піца за 5 років. Причина проста, яку ми знали і яку ніколи не озвучували: усі ми, як діти емігрантів, мали мало кишенькових грошей. Самісінький мізер. Годі й було кудись ходити як італійські одногрупники.
У нас були дуже схожі мрії. Ми говорили про те, як ми закінчимо нарешті цей коледж, як покинемо Італію, як і де працюватимемо самі. Ми вчились в економічному коледжі, де навчання було таким непростим, але для усіх нас було справою честі «втерти носа італійцям». Ми часто обговорювали свої життя, бо у всіх нас вони були схожі, насамперед в бажанні не повторити життя своїх батьків-емігрантів. Жити, так як хочеш. Там, де хочеш… Здавалось що все так просто. Ми були такі юні, такі амбітні, такі наївні… Read the rest of this entry

Джерело здорового егоїзму

Posted on

73343447На нічному вокзалі в Ковелі я дочитала книгу, яка буквально поглинала  мене багато вечорів поспіль.
Айн Ренд – «Джерело», ймовірно знайома багатьом, бо опублікована ще в 43-му. Оскільки я дуже захопилась читанням «Атланта», то моя знайома наполегливо порадила прочитати мені і «Джерело», мовляв сподобається – так і сталось.
Якщо ви вже читали «Атланта», то «Джерело» вам буде зрозуміле – тут присутній типовий стиль авторки: об’єктивізм, капіталізм, індивідуалізм та егоїзм. І хоч я читала і негативні відгуки про книгу на кшталт: «ну скільки можна, вона писала про одне і теж», цьому можна сказати: «повторение – мать учения», так, вона повторювалась у своїх тезах, однак як показує досвід і розвиток світу – була права. І я певна, що чим більше людей будуть читати книги Айн Ренд – тим більше осіб матимуть нагоду стати свідомими.
Ключові слова можна було б підібрати як книга про незламність духу, роботу, кар’єру, кохання, суспільство, підлість, дружбу, і навіть певною мірою про субсидії! Read the rest of this entry

Люблю брудноруких!

Posted on

Ну от, те за що я переймалась таки мене спіткало…
Я вже не студентка, адже саме цього тижня я вже забрала мій картонний клапоть паперу під назвою «диплом» (вони ж бо тепер картонні), однак я все ще переймаюсь освітою і зокрема тим, як отой процес, який в нас сміють освітою називати, відбувається.
Передумова для написання цієї статті трапилась у соцмережі фейсбук кілька тижнів тому, не знаю чому і яким чином, але у стрічці новин мені вибило, що мій колишній італійський викладач (про якого я вам вже писала) написав коментар до публікації про те чи можуть викладачі поєднувати дві роботи. Його слова були настільки влучними, що я їх собі скопіювала, аби якось написати про це статтю.
Для мене вельми символічно написати цю статтю саме сьогодні. Сьогодні у дорогого мені і не побоюсь цього слова – одного з найкращих викладачів у світі день народження. Щойно, у тому ж фейсбуці я написала йому привітання і подякувала. Подякувала за його лекції і за те, що такий винятковий викладач з унікальним підходом до кожного із студентів був у моєму житті.
А його слова у дискусії про те як викладачі поєднують дві роботи були такими: Read the rest of this entry

Епоха відслідковування

Posted on

На магазинах та у закладах харчування дедалі частіше трапляються таблички, що ведеться відео спостереження, навіть якщо його там нема. Це начебто дієвий метод протидії тим дрібним злодіям, що вагаються: «красти чи не красти», в такий спосіб вони начебто мали думати, що за ними стежать, все бачать і їх, в разі чого, буде викрито.
У соц.мережах висвітлюється час коли ти востаннє був онлайн і неодмінно знайдеться хтось, хто простежить коли ти був у мережі, і незабаром тобі перед цим допитливим створінням доведеться відчитуватись «а чому ж в такий час ти не спиш».
Телефони з геолокацією – це взагалі прорив. Чудово можна відслідкувати чи дійсно отой вредний синочок сидить на парі, а не в барі. Крім неслухняного синочка можна прослідкувати за любим чоловіком, який теж полюбляє прибріхувати. Отак прийшло повідомлення на вайбер, а пальчик вже мимоволі тягнеться щоб перевірити – «ану чи ти дійсно там, де кажеш».
Ми живемо в епоху відслідковування. За нами безперервно хтось стежить. Кожен наш крок не залишиться не поміченим. Ми й самі не завжди помічаємо як більшість наших дій чи місцезнаходжень непомітно фіксує якийсь пристрій. Брехати дедалі важче – розумна техніка враз перехитрує менш розумного брехуна. Read the rest of this entry

Ми – маленькі думки у найбільшій безмежності

Posted on

В п’ятницю, приблизно о 8:30 ранку, на частотах моєї улюбленої «Львівської хвилі» прозвучала неперевершена пісня італійською “Limmensità”. Потім я помітила у соц.мережах, що чимало людей запитують і шукають що ж то звучало. О! це велична пісня в історії італійської музики, тому як подарунок сьогодні я вам про неї розповім, і як бонус для читачів, перекладу її на українську мову.
Одразу зазначу, що на «Львівській хвилі» прозвучала остання версія пісні, 2015-го року, у виконанні Джанни Нанніні (на початку вона і каже, що вперше почула цю пісню в юному віці) Тож це виконання її власне трактування композиції, приурочене до фестивалю Санремо, на якому ця пісня вперше і прозвучала у 1967 році. Але тут ми розглянемо саме оригінал, який здається мені найбільш чуйним серед усіх виконань.
Її автором і першим виконавцем є Дон Бакі (справжнє ім’я Альдо Капоні), який разом із Джоні Дореллі (Джорджо Ґуіді) виконав її на фестивалі.
В італійській слово «immensità» може мати кілька значень – безмежність, неосяжність, безкінечність. З першого слухання може видатись, що пісня про самотню людину, яка шукає свою половинку, однак автор зазначив, що ця пісня є його «ода Богові». Погляньмо чому. Read the rest of this entry

Я пережила випускний…

Posted on

на випускнихЯк і обіцяла, ділюсь враженнями про перебутий випускний вечір. Я собі звісно уявляла, що то буде щось незвичне, але щоб настільки незвичне…
І проведу порівняння між італійським випусним і українським, як мене і попросила блогер Карпатська Мавка.
Отож, почну з мінусів: в Італії випускного як такого не буває. Ми зустрілись просто з’їсти піци. Хто з дівчат вважав це святом – одягнувся елегантно, хто ні – прийшли в джинсах. Організація не дуже, розваг не було. Просто спільний, дечим веселий вечір. Розійшлись теж швидко, бо коли з’їли піци, прогулялись по центральній площі, вже і не було що робити. Словом – вечір для галочки. Read the rest of this entry

Критикам моїх інтернет знайомств присвячую

Posted on

Так трапилось, що останнім часом кількість моїх знайомств через Інтернет зросла, що і не дивно – веду блог, постійно спілкуюсь з кимось новим. Але ця публікація буде присвячена не моїм знайомим категорії «Інтернет», а іншим, тим хто давніші.
Є особи, (не буду називати поіменно, самі здогадаються), які при запитанні з ким ти там бачилась, хто то і т.п. на фразі: «та то читач(-ка) мого блогу» реагують піджатими губами, дещо скривленим виразом обличчя, закоченими очима і саркастичною фразочкою на кшталт: «що ще один(-а)
Так, шановні, ще один, бо я знаю чимало осіб, з якими познайомилась завдяки блогу (Привіт Олександрі, Тарасу, Володі, Тарасу К., а Воробус, то взагалі окрема історія) і знаєте, я рада, що познайомилась з кожним з цих людей.
Ви хочете поставити вище над Інтернет знайомствами знайомства через спільних знайомих? Та ну, і що в них я маю відкрити для себе? Read the rest of this entry

Специфічна категорія чоловіків.

Posted on

Особам до 16-ти років читати не рекомендовано.
Публікація не містить наукових підґрунть, не скерована на образу будь-кого, все написане являється виключно роздумами автора.
Сподіваюсь читачі не сприймуть різко зачеплення таких аргументів і підтримають розумною дискусією дорослих людей.

Маю одну подругу, дещо старшу за мене, різкішу  і значно зухвалу. І от пригадую одного разу ми якось дійшли до теми обговорення чоловіків, а якщо точніше, то це стосувалось конкретно певних осіб.
І тоді моя подруга мені сказала: «він із тої категорії чоловіків, яким хочеться дати одну-єдину пораду: “хлопе, знайди собі когось, кого потра..ти“». Я на такі слова обурилась і сказала, що вона неправа. Мов чого вона судить людину, якщо ця людина чимось неприйнятна, то ймовірно тут розбіжність в характерах і ні при чім тут неповноцінне статеве життя, що вона собі вигадує. Read the rest of this entry

Бажання більшого спілкування

Posted on

Якось нещодавно я думала на тему що спонукає читачів спілкуватись з авторами блогу. Одне – це переписуватись в коментарях під публікаціями, але інше це «перейти на новий рівень» і познайомитись з людиною ближче спілкуючись напряму. Адже як воно: спілкуватись з особою, думки і переконання якої ти читаєш? А якщо читаєш, отже щось в них знаходиш.
І от так співпало, що під час роздумів стосовно цієї статті мені прийшло наступне повідомлення:

«Прочитавши, ваші Ольга, роздуми з опосередкованої щирості, зрозуміла що ви любите свою роботу, і є справді спеціалістом своєї справи. Приємно що є такі люди. Всього найкращого Вам! Світлана-Камілла»

Направду, неможливо передати відчуття від цих слів хай не знайомої, та все ж, людини, що оцінила щось твоє.
Запитала також одного читача чому він вирішив спілкуватись зі мною приватно? Чим керуються люди аби написати іншій людині, з думками якої певною мірою знайомі? Read the rest of this entry

Наркозалежність інформаційного передозу і як я починаю рятуватись

Posted on

Гадаю, що стан, який я буду тут описувати притаманний зараз багатьом.
Отож, що таке інформаційна наркозалежність в наші дні – це потреба постійного перечитування новин, стрічок у соц.меражах і розпитування інформації у знайомих стосовно усіх подій в країні.
Залишатись осторонь ситуації дійсно важко, тож я кожну вільну хвилину або слухаю радіо, або заходжу в Інтернет через телефон і вже давно вечеряю лиш у супроводженні телеканалу, що транслює новини.
При настанні кожної вільної хвилини охоплює думка: «що нового? що відбувається?» і знову вчитуєшся…
Не знаю як ви, але в мене читання новин на цьому не зупиняється, не лише так черпаєш звістки. Read the rest of this entry

«Я ніколи тебе не забуду…»

Posted on

Хто спілкується зі мною в соц.мережах має нагоду помітити, що я розміщую в себе «на стіні» різні пости, надто короткі, щоб бути публікацією блогу, але які теж несуть у собі якийсь зміст і нерідко навіть надихають до написання довших публікацій тут.
Соц.мережі – цікава штука, якщо ними не зловживати, бо хай там як, а там спілкуються мільйони людей, а думки мільйонів мають вагомість. Я стараюсь писати «від себе», бо помічаю тенденцію думати шаблонами і висловлювати свої думки чужими, чужі ж дописи розміщую, якщо вони і в правду відповідають моїм переконанням. Одним з таких став запис:

«Я ніколи тебе не забуду, до самої смерті не забуду. А жити я буду довго, дуже довго, це буде мені покаранням
(Колін Маккалоу, «Ті, що співають у терні»)

Серед читачів ці слова викликали резонанс і мені написали аби обмінятись думками з цього приводу. Спробую висловити свою. Read the rest of this entry

Криза сучасності, режим безпосередності та до наступних зустрічей

Posted on

Лишень я написала публікацію, що моєму блогу виповнився рік, як з блогу Воробуса надійшла пропозиція відповісти на кілька питань, таке собі «інтерв’ю», якщо комусь цікаво – можете переглянути «Ольга Vrubli: рік в блогосфері»
А ще я в ці дні активно зустрічаюсь з близькими, родичами, знайомими. Користаю з вільного часу, так би мовити.
Якщо хтось прочитає вищезгадане інтерв’ю, помітите, що я там згадувала про особисті зустрічі. Гадаю це серйозна проблема нашого часу – в людей нестача ОСОБИСТОГО спілкування.
Ми звикли сидіти в теплій домівці перед моніторами, де в переписці міміку співбесідника ловимо з примітивних смайлів, а інтонацію голосу взагалі не уявляємо. У нас брак спілкування віч-на-віч, поглядів у вічі. У нас дедалі менше гучного сміху, бо він висловлюється дужечками «))))». Ми різдвяні свята проводимо не з родиною за столом, а пересилаємо одне-одному якісь картинки у соц.мережах. Read the rest of this entry

У всіх на виду – життя у маленькій спільноті.

Posted on

Ще коли жила в Італії одна близька людина мені неодноразово казала: «meglio essere invidiati che commiserati», що означає: «краще викликати заздрість, аніж жаль», зараз часто собі це нагадую. Але я є дещо іншою людиною, ніж каже італійське прислів’я, найбільше, що ненавиджу в житті – якщо мене хтось жаліє, але і заздрості не бажаю викликати. Мені взагалі зручно, якщо ніхто особливо не рипається в моє буття і знає лиш те, що я сама доношу до загального відома, без зайвих запитань. Але те, що зручно мені не завжди подобається комусь іншому…
Такі на даний момент в мене обставини, що щодня доводиться співіснувати в одній маленькій спільноті, де всі все про всіх знають. Можливо це комусь знайома ситуація в роботі чи навчанні.
Подібне існування базується на тому, що постійно задаються запитання, які нікого б то і не мали стосуватись, але спільнота роками так звикла існувати, тому коли хтось новий поповнює її склад ця особа викликає до себе інтерес і буквально все має доноситись до відома спільноти. Read the rest of this entry

«Одне ціле», відсутність таємниць та сучасна дурість деяких пар.

Posted on

– Залиште мені будь ласка свою електронну адресу і я Вам надішлю матеріали…
– зараз мій чоловік залишить Вам нашу електронну адресу. У нас нема окремих емейлів, а все спільне.
Іще одні туди ж. Старанно стримуюсь аби не закотити очі, коли це чую.

Дедалі частіше стикаюсь з парочками, які мені починають розказувати байки про те, що у них і електронна адреса спільна, і скайп спільний, і навіть сторінку в соціальній мережі вони собі зробили одну на двох «бо в нас немає жодних таємниць одне від одного, немає і окремих друзів, адже всі його друзі – мої друзі і мої друзі – його друзі».
Моя думка з цього приводу: маразм.
Чому двоє людей, які перебувають в якихось стосунках і є дуже близькими мають страдати фігнею цього жанру? Звідки така сучасна мода бере ноги? Read the rest of this entry

Покоління нитиків

Posted on

Спочатку я не була певна чи вірно вказую заголовок, але ні – слово «нитик» таки присутнє в українському лексиконі, походить воно від слова «нити», себто постійно скаржитись і висловлювати невдоволення.
Задум цієї публікації виник десь з тиждень тому, коли я прогортала стрічку новин у соц.мережі «фейсбук» і цілком випадково помітила статус однієї колишньої італійської одногрупниці. Дослівно не пригадаю, але йшлось там на тему: от як було чудово ходити на навчання, тоді ми жили класно, я так скучаю за тим часом, бо тепер коли ходиш на роботу в житті все суцільний жах, начальство дістало і все шкереберть. Read the rest of this entry

Приємне здивування і приголомшення від творчості інших

Posted on

Вчора я помітила, що на блог були переходи з якоїсь сторінки в мережі контакт. Зацікавлена, я перейшла на цю сторінку і помітила, що під одним із віршів автора є посилання на мій блог.
Не розуміючи, вирішила йому написати аби запитати як так.
Автор Андрій Влайко відповів, що написав цього вірша і шукаючи схожі тематики в мережі натрапив на статтю блогу “Чуже минуле, потреба в людях та зважені усвідомлення”, додав, що стаття послужила йому відповіддю на те питання, котрим він задавався у своєму житті.
Я звісно була приємно здивована, але не можу не розповісти – мене його вірш пронизав до глибини душі, це незбагненно, але мені чомусь ці рядки є абсолютно близькими і змістовними.
З дозволу автора я хочу поділитись і з вами цим віршем, сподіваючись, що комусь він теж сподобається.

Ніколи не цікався чужим минулим.
Не взнавай чужі сни і сумні думки.
Не питай, що вдихала, і що в неї було,
Не шукай в інтернеті її рядки.

Read the rest of this entry

Коли байдуже: непотрібні люди та відсутність ностальгії.

Posted on

Учора гучно лунав перший дзвоник. Ще б пак гучно – вікна мого помешкання виходять саме на ту школу в якій я вчилась, тож була змога спостерігати за дійством.
Ні, мене там не було. Я не відгукнулась на запрошення друзів піти провідати вчителів і поглянути що там і до чого. З одного боку це лишнє – я мала змогу чути, що там відбувається. Так от, все те ж: та сама директорка, той самий голос, та сама музика, ті самі слова що кожен раз, оригінальність звісно відсутня.
Але не це мотив чому я не йшла туди. Банально не бачу потреби. Та ні, мені якось не розриває душі ностальгія. Так, є певні приємні спогади про дитячі роки, але не більше. Мені не кортить бачити колишніх вчителів, до котрих йдучи на лінійку треба щось нести. Оскільки я живу поруч колишньої школи трапляється, що бачу їх. Деяких з них дуже шаную, то люди з великої букви. Аби поговорити з ними я не маю потреби в окремій лінійці. На інших уваги не звертаю. Можу привітатись йдучи мимо, але вони мене не впізнають, тож розмов не виникає. Якщо б я явилась до них на свято, розмови виникли б, а розповідати цим людям що у мене в житті і відповідати на якісь банальні ввічливі питання не бачу сенсу. Read the rest of this entry

Те, що нікому знати не треба.

Posted on

yXxsiFykНе забувайте, що кожна подія з вашого життя має бути виставленою на загальний огляд. Для цього передбачено зручні соціальні мережі, де ви обов’язково маєте зазначати про ваше особисте життя. Для чого? Мабуть для того, щоб ваші колишні однокласники, одногрупники, сусіди і всі ті люди до яких вам нема найменшого діла знали, що у вас хтось є. Бо коли вони не матимуть що робити і будуть там просто щось клікати їм стане особливо цікаво який у вас сімейний стан.
А тепер відмітьте собі, що все вище написане – сарказм. Read the rest of this entry

Приємні несподіванки, веселі зустрічі та важливість особистих знайомств

Posted on

IMG_0505Колись почула фразу, що найгірше, але водночас і найкраще в житті – це його непередбачуваність. Сьогодні про приємні несподіванки.
Не знаю як то сталось, але вчора вранці я зайшла на твіттер, хоч і не так часто там з’являюсь. Потім помітила, що там майорить якась синя цятка на конверті, клікнула… а то приватні повідомлення (хто б знав, що вони там є?!). написано кілька днів тому, від Олександри zarazko, колеги-блогера, читачки, активної дописувачки і просто класної дівчини. Read the rest of this entry

Особисте життя, чужі упередження та власна повноцінність

Posted on

Оу, ця мить коли хтось цікавиться твоїм особистим життям задаючи питання «Чи є в тебе хлопець?». Відповідь: «немає». За наступними реакціями поділяю людей на категорії:
1. Люди першої категорії. Обов’язково мусять поцікавитись «а чому немає?». І пофілософствувати на цю тему, висловити свою думку стосовно мене самої, щодо того як воно все має бути в моєму житті, перераховуючи цілу низку прямо таки життєво необхідних порад, без яких я не знаю як досі жила (перечитайте ще раз підкреслене зі сарказмом!) Ще часто бажають успіхів, розказуючи «якого я собі маю знайти» і до чого треба придивлятись. Коли немає часу аби розпускати балачки вже після першого питання обламую їх фразою: «нема мене гідних», звісно я так не вважаю, але таким чином принаймні відстають від мене, вважаючи, що я дуже високо себе ставлю, ну й нехай.

Read the rest of this entry

Коли дружба зазнає відстані…

Posted on

з ДжакомоМинулої ночі спати лягла пізно. Відписувала довгим листом на інший не менш довгий лист. Коли писала у серці щось тьокнуло. Здогадуюсь, що ім’я цьому відчуттю – ностальгія.
Відчуття доволі дивне – бути другом по переписці з людиною з котрою колись щоденно бачились. Постійно розмовляли, разом готувались до найважливіших заліків (чи то радше сідали з-заді аудиторії з моїм конспектом в намірах підготуватись до заліку, в кінцевому результаті все одно розмова перетікала в інше русло) і чого приховувати – разом навіть зі занять тікали, підробляючи підписи у всяких дозволах. Особливо пам’ятним є випадок коли ми першими здали усний компонент на заліку, на котрому треба було сидіти до завершення, а ми акторськи розіграли що мені погано і мене треба вивести, так і покинувши заняття… 🙂
На фото зображена я з моїм колишнім одногрупником і по сумісництву кращим приятелем – Джакомо. Read the rest of this entry

Зона WIдсутності FIзичної близькості

Posted on

Куди не поткнути носом – усюди супермодні заклади – всі, як один облаштовані найсучаснішими сервісами, чого тільки не роблять аби заманити у свої тенета клієнтів. І от недавно я зловила себе на думці, що мене це дратує. Хоча ні, не дратує. Хвилює, насторожує і навіть гнітить.
Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою