Tag Archives: спогади

До і після весілля

Posted on

весільнеПередостанній допис блогу був ще наприкінці березня, а потім був довгий період підготовки до весілля, впродовж якого кілька разів виникала думка «навіщо нам це все таки здалось?».
Ні, то не був найщасливіший день мого життя. І чесно кажучи я вже тепер, коли пройшло лиш 3 місяці не чітко пам’ятаю події… але все по порядку.
Спочатку була виснажлива підготовка. І оскільки ми з чоловіком геть все взяли на себе, то клопотів було більше. Деякі люди мені дивувались:

– коли ти йдеш у відпустку?
– після весілля
– як? а коли ж ти організовуєш весілля?
– вночі

Хто знає мою роботу (і моє ставлення до неї), той зрозуміє, що так і було – робота то святе, а потім до пізньої ночі можна займатись усіма перед весільними справами.
Віддати підготовку батькам? Ні то не про нас. Почнімо з того, що ми і так «піддались на провокацію» батьків і список гостей зріс до 100 чоловік 😦 чесно – щонайменше без половини осіб зі списку ми могли б обійтись, але зроблено що зроблено… на все інше впливу батьки не мали, через що дуже хвилювались, бо казали, що через наші ідеї люди «можуть не зрозуміти». (Спочатку моя мама була в шоці, потім коментувати перестала). Read the rest of this entry

Advertisements

Чехія крізь «другорядні» міста

Posted on

Оломоуц, ні світ ні зоряКоли минуло два місяці після поїздки, мабуть таки пора про неї розповісти. Для когось січень – не сезон для мандрів, але нас таке не стримувало. Термобілизна, теплі пуховики, два рюкзаки і маршрут із кількох точок на карті 🙂
Вирішили ми поїхати у Чехію. Але оскільки я там була вже двічі, то просто відвідувати Прагу не хотілось, кортіло побачити й іншу, менш гамірну, менш туристичну та більш повсякденну Чеську Республіку.
Виїхали зі Львова у Мукачево, а звідти славнозвісним Leoexpress. Як куплятимете квитки – будьте обачні і беріть з головного автовокзалу у Мукачево. На наших квитках адреса була «вул. Василя Стуса», на якій жодних ознак автобусної станції чи просто зупинки. Тож ми розпитуючи місцевих поквапились у напрямку автовокзалу і прибули саме у момент відправлення автобуса. Виявляється так, на вул.Стуса цей автобус зупиняється через 15хв, проте  жодної вивіски там нема. З автовокзалу якось зрозуміліше. Дуже швидко проїхали кордон та у Кошице висіли і… чекали пару годин на потяг, що затримувався. Read the rest of this entry

То якою я стала?

Posted on

Саме про цей день я думала не раз… Бо здавалось, що 10 років – то вже термін серйозний. То вже період, за який точно рани гояться… я думала, що я виросту, так багато чого досягну, мені не болітиме, я не плакатиму і вже така доросла поїду до тата на могилу наче показати «дивись, яка я стала, я змогла подолати всі труднощі».
А виявилось – то число. Як і всі попередні числа. І що рік більше, що менше – по відчуттям однаково.
Ці 10 років минули дуже швидко. І от людина, від якої впродовж всіх цих років було найбільше підтримки мені сказала на днях «здається, що новину про смерть твого тата мені повідомили лиш позавчора». Воно лиш наче позавчора було і брешуть календарі, що минуло 10 років… тисячі-тисячі довгих днів, що минули у мить.
І так, я виросла. І так, здається така вже доросла. І так, чогось та й досягнула. Здійснилось це. Але дорослій мені болить по-дитячому. Болить так, наче та маленька дівчинка досі сидить десь всередині і ховається від світу. Болить так, наче не було цих років, наче не загоїлось. Read the rest of this entry

Про закоханість у Першу столицю

Posted on

Харків Благовіщенський соборНарешті зберусь зі силами (чи то радше з часом) аби переповісти про мандрівку у Харків, яка трапилась 3 місяці тому.
«Першою столицею» я марила вже давно, а тим паче що у мене там є колега, який мене вже не раз запрошував. Власне, коли я йому сказала, що квитки придбано, то його радості  аж настільки не було меж, що я вперше спостерігала, як моїй подорожі хтось радіє ще більше, аніж я сама. Люб’язність Сергія теж виявилась безмежною: «так давайте я вас на вокзалі зустріну»; «так давайте я вам сам квартиру пошукаю де зупинитись»; «так давайте я вас підвезу»… але скромно відмовивши зустріч було погоджено аж на наступний день.
Прибувши ввечері у Харків зі Сум все складалось не найкращим чином: міні готель чи то радше вийняті нами апартаменти виявились у майже жахливому стані (майте на увазі такий собі Margo hotel – відстійне місце, що не вартує ні гривні). Read the rest of this entry

Сумка з казкою та добром

Posted on

У таку похмуру погоду за вікном хіба лиш згадувати про минулі подорожі 🙂 тим паче, що у минулій публікації я згадала про мій візит у Суми і пообіцяла переповісти.
альтанка символ містаТак от, користаючи з того, що у жовтні прибавився офіційний вихідний, та й випав він на п’ятницю, гріх було не запланувати мандрівки Україною.
Вибір пав на Харків, про який я марила давно, але коли їдеш на таку далеку відстань, то хочеться й заодно якесь інше місто відвідати.
Довго думала і шукала як поєднати маршрути, врешті вихід знайшла. Маршрути, які я пропоную не найекомніші по грошах, за цим шукайте по інших сайтах, бо для мене найважливішою є економія часу.
Тож виїхавши 13 жовтня зі Львова, вдосвіта 14-го ми були у Сумах. Маршрут зі Львова можу запропонувати такий: Львів-Київ (потягом Інтерсіті о 17:20, довелось з роботи на годинку раніше відпроситись), прибуття у Київ о 22:20, годинка чекання, а далі після 23-ї з Києва є потяг напрямком у Лисичанськ зі зупинкою у Сумах. В дорозі 5,5 годин, у Суми прибули ні світ, ні зоря. Квитки на потяг до Сум недорогі, я ще переймалась, бо в неті багато начиталась мовляв потяг у дуже жахливому стані, не знаю як плацкарт, але купейний вагон був цілком пристойний. Read the rest of this entry

Мабуть земля і дійсно кругла…

Posted on

«Видимо, земля воистину кругла, раз ты приходишь туда, где нету ничего, помимо воспоминаний» – (Бродський).
Генуя площа Ді ФерраріКоли ми приїхали в Геную і я побачила місто, яке любила так багато років, то в моїй голові звучали саме ці слова. Тоді я ще не знала що це цитата Бродського і навіть не знала з якого вона вірша. На іронію долі, у цитованому вірші теж йдеться про місто з маяком.
Геную я відвідала вперше знову ж таки 6,5 років у рамках тієї ж екскурсії, яку згадувала раніше.
І поки марила повернутись у Cinque Terre, то і Генуєю марила. Однак, якщо туристичні місця краєвидів з плином років не зазнають значних змін (пейзажі практично не міняються), то з містами ситуація геть інша і от повернувшись у місто, яке я так любила, я зрозуміла що… всі ці роки мене тягнуло туди насамперед через спогади юності. Read the rest of this entry

Місця, що пам’ятають мою юність

Posted on

MonterossoТяжко серед виру роботи знаходити час, щоб писати про відпустку. Але ж хочеться 🙂
Словом, завершила я на Пізі, звідки потягом зранку ми поїхали у Ла Спеція.
Що за містечко Ла Спеція ви навряд чи знаєте, воно відоме з двох причин: звідси відправляється багато круїзів і це містечко найкращий пункт, щоб відвідувати «5 земель».
Коли мене питають яке місце Італії я люблю найбільше, то я всім одразу відповідаю «Cinque terre» [чінкве терре] – і хоч вони не надто відомі українському туристу, то унікальні місця в області Лігурії, таких райських куточків на світі більше нема. Це 5 хуторів на скелях Лігурійського моря неймовірного пейзажу, від якого перехоплює подих… Read the rest of this entry

Гаррі Поттер і повернення в дитинство

Posted on

Я не буду оригінальною, бо я теж одна з тих, що чекали з нетерпінням виходу нової книги про пригоди Гаррі, і не звертаючи уваги на ціну, купляла її навіть не для колекції, а насамперед для зустрічі з другом.
Прочитати хорошу книгу – то наче знайти нового друга. Дуже часто герої книг стають «друзями», бо серед сторінок описуючих події чужого життя нерідко можна знайти більшої втіхи, ніж від оточуючих людей. Інколи здається, що вигадані персонажі здатні тебе розуміти…
Як і чимало інших моїх уявних друзів, Гаррі теж був такими моїм другом. То було перша велика книга, яку я прочитала. Я росла із виходом нових книг і чимало теплих спогадів із мого дитинства асоціюються саме з цими книжками. Я плакала читаючи про його втрати, бо власне в період перших семи книг і померли близькі мені люди і описані там слова втішання не пустослівні. Я виписувала цитати, що мене розрадили і окремі розділи перечитувала по кілька раз… Read the rest of this entry

Літо минуло… ну нарешті

Posted on

Сьогодні я мала б традиційно підводити підсумки минулої пори року, як то роблю сама для себе зазвичай. Але чомусь мені не хочеться робити це у звичному форматі, хотілось би радше виписати потік думок про події цього літа. Читати мій думковий балаган нелегко, бо логічної послідовності нема просто пишу те, що крутиться десь в голові.
Літо відзначилось особливою зайнятістю, бо ще в червні усі вихідні були розписані аж до серпня, саме так ловився кожен його момент. Так багато вихідних було, а про які згадати?…
Була Білорусь, було блукання біля Пікуя, був затишний Тернопіль, було два виїзди на дачу на шашлики, були поїздки до родини в село, були купівлі нового одягу, ох було так багато всього!
А також моє літо минуло у роботі в жаркому офісі, за винятком кількох невеликих поїздок… У родинних посиденьках, які були дуже душевними і від яких я дуже сповнююсь щирості. Минуло зі смаком шашлику – аж дуже часто вдавалось ласувати цією стравою з друзями… Минуло серед чималої кількості книг, які я прочитала і про які ніяк не доходять руки написати сюди у блог. Літо минуло зі смаком кави, без якої я не витримую (патологічний кавоман). Літо минуло у парках, куди я навідувалась після роботи, аби хоч трішки ковтнути міської прохолоди… Read the rest of this entry

Довше, ніж сама вічність

Posted on

У моїй підсвідомості зберігаються книги. Величезні томи, ніким не прочитані. Книга за рік. Я їх веду з того дня, як тата з нами нема.
Я записую все пережите у ці книги. Як спочатку після його смерті було важко без нього, як я за ним плакала, як було по-дитячому страшно, якою потрібною була саме його підтримка, як мені розбивали серце і як я досягала моїх успіхів, як я вчилась любити і ненавидіти, як я вчилась прощати і забувати, як я здобувала життєвий досвід і розуміла з точки зору прожитого його, як боліло, що він не був присутнім на весіллі у брата і як щемить у грудях, що він не може бавити свою маленьку онуку, і як хтось такий схожий на нього втішає мене у житті, я записую якою я була самотньою і як я віднайшла надію в житті.
Я вірю, що ми з ним неодмінно зустрінемось. В якомусь іншому світі, чи іншому житті, чи іншому вимірі, чи в іншому тілі чи за інших обставин, але ми ще обов’язково зустрінемось. І я розповім йому все те, що зберігаю у цих підсвідомих книгах і про що не говорила іншим. Я переповім йому кожен рік, кожен день і кожну мить туги за ним. Ми говоритимемо про все довго-довго. Дуже довго. Ми говоритимемо довше, ніж триває сама вічність.
Це буде колись. А сьогодні я починаю мою десяту книгу:

Любий тату, сьогодні виповнюється 9 років як тебе нема з нами…

12.03.2016

Рік подій!

Posted on

Як не дивно, але цей швидкоплинний рік таки закінчується.
Він був дуже багатим на події для мене і загалом можу стверджувати, що він був навіть дуже вдалим.
Прогортаючи сторінки соцмереж я помітила що люди згадують яким він був для них. Ось і вирішила згадати і відібрати мої кращі знімки 2015, деякі з них публікуються вперше.
Якщо звести рік до найважливіших подій і відзначити найважливіше в кожному місяці то це буде так:

  • Січень – поїздка в Німеччину;
  • Лютий – народилась племінниця Олеся;
  • Березень – розрив (як згодом виявилось, дуже добре, що так воно склалось)
  • Квітень – поїздка в Ужгород;
  • Травень – відпустка в Італії;
  • Червень – поїздка в Київ;
  • Липень – похід на парашку, відвідини Черкащини;
  • Серпень – рибалка, Київ з мамою;
  • Вересень – поїздка у Грузію, весілля подруги;
  • Жовтень – поїздка на Закарпаття;
  • Листопад – відвідини Одеси, бабці 85;
  • Грудень – сімейний місяць, багато часу з родиною

Якщо звести це до зображень, то ось яким був мій рік: Read the rest of this entry

3 роки, яких не зміряти числом

Posted on

2-го грудня моєму блогу виповнилось 3 роки.
Дуже славна і значна дати – аж 3 роки!
Спочатку хотілось традиційно – підводити підрахунки скільки статей, коментарів, читачів… але чомусь подумала, що то – лише числа.
Все, що на цьому блозі підрахунку так просто не піддається, мабуть тому, що я за 3 роки сюди вклала частинку мене, і всі хто тут затримується читають тому, що бачать у всьому щось для себе. Для мене це «щось» так просто не зміряти кількістю переглядів чи відгуків.
За 3 роки я змінювалась разом з цим блогом. Так багато всього було, що страшно і згадати. Деякі свої статті читаю зі здивуванням «невже справді це я писала?» Read the rest of this entry

Іще одна рудоволоса промайнула

Posted on
  • Найважливіше: безперечно чудова осінь.
  • Познайомилась з Ігорем та Олею, з Володею та Олею, з Танею, Русланою та ще низкою інших цікавих осіб.
  • Досягнення: ну якщо вважати, що чисто теоретично мене повисили по посаді – то мабуть це досягнення, а ще здала останню сесію.
  • Падінь: зашпортатись через людей і поки падаєш додолу розчаруватись у кожному.
  • Шаленства: поїдка у Грузію – суцільне дивовижне шаленство.
  • Важливо: все добре, навіть якщо комусь це не до вподоби.
  • Ностальгічно: типової осінньої ностальгії не було, осінь була такою насичено, що не було на це часу.
  • Погано: одвічний брак часу, особливо на читання, мала заморочки щодо перевірки стану здоров’я.
  • Найбільше проблем: в роботі, точніше в її кількості.
  • Чудово проведений час: в кожній окремій мандрівці і навіть кожного окремого дня коли мала нагоду любуватись цією осінню!
  • Read the rest of this entry

Спогад про один із днів

Posted on

Я дуже добре пам’ятаю той день. То було 8-ме листопада. Я ходила в другий клас, мені було 8 років. Тато забрав мене зі школи і ми пішли на книжкову гуртівню щоб купити анкету зі зображенням ляльки Барбі на обкладинці. То тоді був тренд – в багатьох дівчаток така була. Я дуже довго чекала на ту омріяну покупку і просто світилась від щастя.
За іронією долі, та книжкова гуртівня знаходилась в приміщеннях, неподалік мого теперішнього офісу – тепер я щодня ходжу тієї дорогою. Поки йшли, ми веселись, бо тато завжди розповідав якісь цікаві історії. Read the rest of this entry

Перлина біля моря

Posted on

Принаймні так кажеться про Одесу у відомій пісні. Я дуже давно хотіла навідатись в це місто, і вже понад півроку знала, що вельми вдало курсують потяги зі Львова: можна в п’ятницю ввечері поїхати, а в понеділок зранесенька повернутись. Причому хотіла поїхати в «не сезон», коли нема натовпу із туристів, а коли місто спорожніле і спокійне. Та все чомусь відтерміновувала цю мандрівку, а на ці вихідні таки вирвалась, ну просто як у Бродського: «Когда так много позади всего, в особенности – горя, поддержки чьей-нибудь не жди, сядь в поезд, высадись у моря»
Направду кажучи, цей обласний центр я відвідувала не вперше, бо ще у віці 5-ти років відпочивала там з батьками. Не пам’ятала майже нічого, окрім того, як ми в останній день стояли на пірсі і кидали монети в море аби ще туди повернутись.
З батьками повернутись не судилось, однак ось – через довгі 17 років я повернулась в Одесу.
Суботній ранок зустрічав сонечком і йдучи по перону я ніяк не могла збагнути, що дійсно це відбувається зі мною. Read the rest of this entry

Чудовий подарунок в інші краї

Posted on

І довершуючи тему мандрівок, розповім про ще одну, що трапилась мені цієї осені.
Так склалось, що я отримала в подарунок подорож «Сировинний тур Закарпаттям», звісно що гріх відмовлятись якщо дарують можливість подорожі та й ще все тобі оплачують 🙂
Тож на початку жовтня, а саме в суботу вранці зі Львова на Закарпаття рушив автобус.
Перша зупинка (не враховуючи придорожнього кафе «окей») була у палаці Шенборнів, що на Закарпатті. Внутрішня частина палацу не надто приваблива, так як радянська влада постаралась аби знищити наявну там красу, однак парк навколо палацу чудовий – у той день стояла тепла осіння днина і можна було з насолодою прогулятись алеями, якими свого часу прогулювались вельможі.
Наступна зупинка – обід у Мукачеве, вже був запланований і приготовлений для всіх. Перекусили ситно, однак не скажу, щоб щось мене особливо вразило. Read the rest of this entry

Вина забагато не буває

Posted on

Насправді, з контрабандними пляшками вина ми впорались доволі просто.
Спочатку були ідеї типу може їх дати пронести комусь з сторонніх людей, хто не везе алкоголю і міг би взяти одну-дві плящини, але ми позбавились тієї затії.
Звісна річ – ми мусили їх добряче запакувати і здати наплічники у багаж. Далі, по прибуттю в аеропорт Бориспіль, після отримання багажу, ми здерли з нього бирки, що здавали і одягнули наче просту ручну клажу. А тоді змішались з натовпом щойно прилетівших іноземців з Баку (в надії що митники будуть все таки іноземців більше шманати). Найголовніше коли ти з повною торбою контрабандного вина йдеш нагло на зелений коридор і проходиш мимо митника – це щоб в тебе була «легкая изящная походка» і з привітною усмішкою, тендітною ходою і невинним дитячим поглядом я йшла так наче в моєму наплічнику лише кілька одежин. Read the rest of this entry

І на останок про від’їзд, безкорисливість та подяки

Posted on

Після тривалого застілля, що напередодні, вранці було дуже важко прокинутись. Проте ми встали, запакували свої рюкзаки (і контрабандні пляшки вина) і попрощались з Тамарою і її матір’ю. Від’їжджали з хостелу так, наче покидали дім. Тамара не припиняла говорити, щоб ми ще приїжджали до неї, вже без грошей, просто в гості.
Сіли на маршрутку (вельми некомфортну, без кондиціонера) і вирушили в Кутаїсі, до якого майже 4 години дороги.
Прибули на центральний автовокзал, а тоді поїхали в аеропорт, в який дістатись не так вже й просто. На жаль, пагубні москальські сайти  казали що на вокзалі камер схову нема, а в аеропорту є. Нічого там нема!
Ми як дурепи перлись понад 20 км з автовокзалу в аеропорт з надзвичайно важкими наплічниками, а по прибуттю довідались, що камер там нема і близько. І звісно що варіант «візьміть на зберігання мої речі» в аеропорту, та ще й зі законослухняними грузинами не проканає. Read the rest of this entry

Світ духовний, приязний і відкритий

Posted on

Вранці 5-го вересня ми спланували поїздку у Мцхету – так звану духовну столицю Грузії.
Це зовсім невеличке містечко, що до 5-го століття було столицею Грузії, однак для грузинів воно має велику цінність і вони самі називають його духовною столицею. Коли ми говорили, що плануємо відвідати Тбілісі, нам всі як один казали: Тбілісі то таке, а от в Мцхету обов’язково поїдьте!
З Тбілісі в Мцхету їздять маршрутки, і це недалеко, однак халепа в тому, що головна архітектурна пам’ятка знаходиться за межами Мцхети, на крутій горі і заїхати туди можна лише на таксі.
На вокзалі нас, роззяв які розпитували де тут маршрутка їде, підловив таксист і запропонував завезти. Одразу почали уточняти з ним щодо ціни (адже не секрет, що в цьому світі окрім загальноприйнятих існує ще дві раси – бюрократи і таксисти, перших я ненавиджу, а других остерігаюсь) і підрахувавши, що його пропозиція дуже навіть нормальна погодились.
А вже в машині розговорились і вирішили, що окрім поїздки в Мцхету і монастир Джварі він нас завезе також в Уплісціхе, вартість майже та сама.
При розмові з’ясували, що його звуть Георгій, а оскільки на Георгіїв нам у Грузії щастило, ми пройнялись вірою до цієї людини. Read the rest of this entry

Старе місто, екстримчик, вільність

Posted on

На другий день після нічних походеньк грузинською столицею ми вирішили відкрити собі стару Тбілісі, ту де ще зберігся колоритний дух давнини.
Проте спершу наш день розпочався із лобіані (пиріжок, схожий на хачапурі, але з фасолею) та чашки кави по-турецьки.
Далі ми піднялись до резиденції президента, а звідти до церкви святої Трійці, насамперед тому, що вона знаходиться на одній з найвищих точок, звідки відкривається вид на протилежний берег міста.
Проглянувши звідти наш маршрут, ми спустились до мосту Миру і подались на крісельну дорогу, аби піднятись на чубок старого Тбілісі. Зверху відкривається чудовий вид на той же міст Миру і помітно пам’ятник Вахтанга – засновника Тбілісі. Read the rest of this entry

Місто шалених доріг та яскравих ночей

Posted on

З самого ранку 3-го вересня ми покинули хостел і подались на автовокзал, аби вирушити у напрямку грузинської столиці.
Нас очікувало непорозуміння – виявляється автобус до Тбілісі їхав з іншого автовокзалу, на який на щастя ви врешті-решт встигли добратись.
Їхали ми ультрасучасним автобусом фірми Metro Bus, окрім зручних сидінь і можливості випити каву/чай, там був wi-fi, а перед кожним сидінням було вмонтовано невеличкий екран, видавались навушники і з бази можна було вибрати до перегляду фільми, мультики, музику, на різних мовах. Коштувало задовлення їзди на цьому автобусі 10$, що не є багато за поїздку тривалістю у 6 годин. (це я так типу роздумую – коли в нас таке буде).
Приїхали ми в Тбілісі в післяобідній час і в першу чергу подались до хостелу, аби позбавитись наплічників. Read the rest of this entry

Відчуйте Грузію на смак!

Posted on

Наступний день, 2-го вересня, ми все ще були у Батумі і поставили собі за мету відвідати Ботанічний сад, оскільки начитались про нього багато чудових відгуків.
Але окрім як розповіді побаченого, хочу в цій статті поділитись з вами смаками цієї країни, адже кожна страва, яку я спробувала у Грузії викликала у мене суцільний захват.
З самого ранечку ми вирішили організаційні питання щодо нашого переїзду в наступне за графіком місто (про це незабаром) і прийняли рішення зупинитись десь випити кави (на щастя в нашій компанії всі кавомани) і поласувати хачапурі, адже область Ажджарії в якій розташоване Батумі славиться як батьківщина цієї відомої страви.
Крокуючи вулицями нашу увагу привернула довга черга людей біля непомітного маленького кафе з пластиковими столиками на дворі. Зацікавлені ми підійшли ближче і побачили найрізноматніший контингент в черзі: бабусі, круті дядьки, священики, матері з дітьми, усі вони брали зі собою різні свіжоспечені вироби.
Подумавши, що місцеві щось та й знають ми й собі стали у цю чергу, навіть не знаючи що ми придбаєм, а коли її вистояли то довідались, що вони готують просто при нас свіженькі хачапурі, тож ми їх тут же замовили. В придачу ми дізнались, що вони ще й готують каву по-турецьки, тож розташувавшись за столиком ми очікували на наше замовлення. Read the rest of this entry

Найсучасніша перлина Грузії

Posted on

Даруйте за таку тривалу затримку – сесія заважала писати.

Отож, після того як наш новий товариш Георгій посадив нас на автобус ми рушили у напрямку Батумі.
В дорозі ми не мали нагоди як слід розгледіти пейзажі, бо грузини-попутники помітивши «нетипових» людей тут же почали цікавитись нашими особистостями, а довідавшись, що ми з України взагалі засипали питаннями, найбільше з нами розмовляв один грузин і по приїзді в Батумі він… почав щиро вибачатись, що пересідає на інший автобус і тому не може нас запросити погостювати в його домі. Це звучало дуже щиро і викликало ступор у нас – як так: цілком не знайома людина, яка просто розговорилась з нами в автобусі, приносить свої вибачення за те, що не може запросити в гості?! Дивина якась. Однак гостинності грузинів нема меж. Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою