Tag Archives: універ

Люблю брудноруких!

Posted on

Ну от, те за що я переймалась таки мене спіткало…
Я вже не студентка, адже саме цього тижня я вже забрала мій картонний клапоть паперу під назвою «диплом» (вони ж бо тепер картонні), однак я все ще переймаюсь освітою і зокрема тим, як отой процес, який в нас сміють освітою називати, відбувається.
Передумова для написання цієї статті трапилась у соцмережі фейсбук кілька тижнів тому, не знаю чому і яким чином, але у стрічці новин мені вибило, що мій колишній італійський викладач (про якого я вам вже писала) написав коментар до публікації про те чи можуть викладачі поєднувати дві роботи. Його слова були настільки влучними, що я їх собі скопіювала, аби якось написати про це статтю.
Для мене вельми символічно написати цю статтю саме сьогодні. Сьогодні у дорогого мені і не побоюсь цього слова – одного з найкращих викладачів у світі день народження. Щойно, у тому ж фейсбуці я написала йому привітання і подякувала. Подякувала за його лекції і за те, що такий винятковий викладач з унікальним підходом до кожного із студентів був у моєму житті.
А його слова у дискусії про те як викладачі поєднують дві роботи були такими: Read the rest of this entry

Advertisements

7 хвилин зневаги та економічна прірва

Posted on

Про те як писався диплом я розповіла, а тепер про захист.
Аудиторія. Сидить вся наша група. Дівчата сказали, що треба приходити у вишиванці. Коли я прийшла, то зрозуміла, що судячи з усього для когось цей день святковий. Всі були зі зачісками, макіяжем та дуже видягнені в національні костюми – і спідниці вишивані, і блузки, і всяке намисто та пояси. Я ж просто до звичайних штанів вдягнула вишиванку та светрик, без нічого зайвого.
Сам захист. Я найперша. Викликає голова комісії. Виходжу, стаю за трибуну, підключаю мою презентацію, починаю говорити. Інколи підглядаю в листок. Піднімаю очі: троє сидять в телефоні, просто виставили його на стіл і клікають щось в ньому. Двоє між собою говорять так наче зустрілись в барі і хіхікають. На мене 0 емоцій від усіх.
Мені в ту мить стало паршивезно і огидно настільки, що хотілось грюкнути по трибуні кулаком і злим не тихим словом закликати їх до уваги. Та вкотре переборовши себе (власне це я постійно і робила спілкуючись з викладачами) я стерпіла і в цей раз. Завершивши вони почали задавати мені питання. До моєї дипломної роботи вони мали таке відношення як я до квантової фізики, тож не очікувала, що ці відповіді сприймуть добре.  Read the rest of this entry

Диплом: 1001 бюрократична дрібниця

Posted on

Ну що ж… цей день таки настав! Після багатьох недоспаних ночей, десятків незручних відпрошувань з роботи, сотні друкованих листів і вислуханих бюрократичних безглуздь я таки можу сказати: це сталось! Я захистила диплом, стала маґістром і, що найважливіше, закінчила універ.
Написання диплому – то був найбільший абсурд з усього досвіду університетського життя.
Опускаючи всі деталі, які з’їли мені немало нервів перейдемо до кінця: загалом дипломна керівнику сподобалась, але кілька зауважень, які в нього були мені сподобались найбільше з усієї низки абсурду, що довелось пережити. Про них я вам сьогодні переповім, (раптом юні особи читають мій блог і мій досвід стане їм в нагоді):
1) «у твоєму вступі недобре висловлена наукова новизна. Замість одного параграфу потрібно перелічити кілька пунктів. До прикладу “за допомогою комп’ютерної техніки проведено емпіричний аналіз розвитку банківської системи з використанням графічного і табличного методу дослідження“» вашу дивізію!!! То виявляться звіти, які я щоденно роблю на роботі, будова всяких графіків в екселі то не просто так! то бачте – наукова новизна! адже то «використання комп’ютерної техніки», «графічний та табличний метод дослідження» – може то прийти завтра до начальників і сказати їм який я дипломований спеціаліст і які новітні наукові методи досліджую? 🙂 хоч матимуть мужчини з чого пореготати. Read the rest of this entry

Розвіювання ідеалізації та справжні бажання

Posted on

Кілька тижнів тому, копирсаючись у коробочці з різними документами, на самому дні я помітила якийсь пожовклий листок паперу.
Взявши його в руки і оглянувши, я зрозуміла, що в моїх руках ні що інше як додаток до диплому мого тата.
З цікавістю його вивчила.
Звісна річ, було цікаво з огляду на присутні предмети на кшталт «Ленінська етика та естетика», «Марксизм» та тому подібний маразм (що в принципі недалеко втік від «Вищої освіти та болонського процесу», з яким мені довелось мати справу).
Було цікаво також довідатись, що додаток до диплому, за винятком друку на цупкому папері, геть такий самий як і теперішні – грець би побрав тих, хто теревенить про реформи освіти – геть нічого не змінюється.
Але звісно чи не найбільшої цікавості я відчула щоб довідатись його оцінки. Тут і з’ясувала для себе, що мій батько був далеко не ідеальним відмінником. Вряди-годи в нього були четвірки, і кілька добрячих раз у додатку промелькнуло «удовлетворительно» з предметів, які були не останньої важливості для здобутої спеціальності. Read the rest of this entry

Державні курятники, оплата сервісу та хто головний

Posted on

Алло, доброго дня, … … ! Це студентка Врублевська, в четвер я залишала на Вашому столі диплом, скажіть, будь ласка, чи мали Ви можливість його переглянути?
(надзвичайно голосним криком):
що ти мені дзвониш? Що ви мене всі насилуєте! я не маю часу! в мене 8 непрочитаних листів на пошті! я зайнятий! відстаньте від мене!….
(і ще низка хамства, від якого я просто відставила трубку телефону подалі від вуха аби не чути)
вибачте, будь ласка, я не хотіла Вас турбувати, просто телефоную аби запитатись чи мали ви можливість…
відстань від мене!
Кинув трубку. Зрештою, він – професор. Згідно до умов, якими ми самі себе прирекли в цьому соціумі він має “право” так вчити з тією, що нижче по рангу – якась там студентка.
Мене звісно це обурило.
Я могла б навести приклад скільки у мене роботи і що таке 70 непрочитаних листів, коли тобі надзвонює начальство і одна справа пріоритетніше іншої, і все треба встигнути вчасно зробити. Та річ не в мені.
Йдеться про нього. Цей чудо професор – державний працівник, перекладається як: “особа, що утримується на кошти платників податку“, на мої також тобто. Read the rest of this entry

Нарешті «востаннє» і похідні від нього «вперше»

Posted on

Звісна річ життя не складається лише із мандрівок, а й з буденності.
Моя буденність мене чекала одразу по прибуттю до Львова, цього річ моя сесія, остання в житті, припала на вересень.
Клопотів як завше не бракувало. Відчуття таке, що от буквально все, що досі не відбувалось зі мною у рамках студентського життя мало статись впродовж цієї сесії.
По-перше – який … добрий чоловік складає ці бісові графіки здачі екзаменів? Щодня екзамени, щодня, впродовж 2-х тижнів! Це враховуючи те, що минулої сесії в лютому загалом було за 2 тижні 6 екзаменів.
По-друге – моя перша двійка з екзамену. За це було вельми прикро, оскільки я написала три відповіді з трьох питань, і отримала 2, а деякі особи не написавши нічого мали своє мінімальне 3. Пояснення двійок, які окрім мене отримали ще кілька осіб, просте – бо коли вся група прийшла відпрошуватись з пари, вас серед них не було. Звісно що, причина для двійки вельми об’єктивна. Довелось іти до нього через два дні на перездачу. Read the rest of this entry

Що таке переддипломна практика, або казки для дорослих

Posted on

Дітлахи в школі вигадують твори на тему «Як я провів літо», а потім у дорослому віці вони вигадують в універі твори на тему «Як я провів практику». Казки, скажу я вам ще того ґатунку! Я, відверто кажучи, пишучи про те як провела мою практику не одну сльозу пустила.
А тепер ще раз і серйозно, для усіх студентів, щоб ви знали що вас чекає і просто для усіх кому цікава рубрика «маразм в нашій країні», за сарказм вибачєйте, такой з мене посиплеться.
Для початку на якійсь-то сесії вам почнуть виносити мозки, щоб ви повідомили з яким ви банком (у мене це обов’язково банк) будете проходити практику. До практики ще буде понад 8 місяців, але мозок вам будуть виносити немилосердно!
Коли ви вже знайдете з горем пополам якийсь банк, що погодиться вас прийняти, то подасте відповідні дані в універ і далі справа заглохне і ви на кілька місяців дихнете спокійно.
Потім універ підготує договори і треба буде діяти за наступною схемою: Read the rest of this entry

Лікарняний для хворого менталітету

Posted on

Направду кажучи я дійсно зараз мало пишу у блог, бо накопичення роботи і справ/звітів/робіт до універу мене заганяють в петлю. Минулого тижня був випадок коли лягла спати о пів на 5 ранку, а пів 8 вже вставала, щоб поринути у інший вир справ. І такі накладки щоденно. Коли розгребуть з усім цим – неодмінно виговорюсь в блозі.
А тим часом мені дали «дуже мудру» пораду. Мов навіщо тобі напрягатись і на роботі і в універі? Все вирішити просто. Піди до лікаря, дай пару гривень і тобі просто зроблять лікарняний, повідом начальника, що ти захворіла (у лікарняному ж ніхто не має права відмовити, хворіти усі мають право) і за цей час вирішуй собі спокійнісінько усі справи з універом, начхавши на роботу.
Ідея, скажу я вам, воістину геніальна. Ні, я не жартую, це геніально! Бо коли я її почула я раптом зрозуміла (чи то вірніше ще раз для себе переконалась) чому ж ця країна, пробачте за вислів, в такій задниці. Read the rest of this entry

Конкурс на блозі! :)

Posted on

ca8JJOt7Yf4

Після вчорашньої статті багато хто почав цікавитись моїм дипломом, і надійшла одна вельми корисна порада, щоб я не відмовлялась від ведення блогу можна прибігти до допомоги тих, кому мій блог не байдужий 🙂 подяка читачу Тарасу Каліщуку за пораду, яку я обдумала і організувала на свій лад.
Від сьогодні на блозі оголошується конкурс!
ДОПОМОЖИ АВТОРЦІ НАПИСАТИ ДИПЛОМ” 🙂 Read the rest of this entry

Боротьба з прокрастинацією

Posted on

Якщо ви ще не чули цього терміну і не збагнули зі заголовку статті з чим то таким я борюсь, наведу вам визначення із Вікіпедії:

Прокрастинація (англ. Procrastination) — психологічний термін, означає схильність особи відкладати на потім, на завтра, на майбутнє неприємні рішення та справи.

Я, як виявилось, теж таким хворію. (так-так, я не така відповідальна як всі про мене думають і теж інколи байдикую).
Що ж відкладаю на потім? Написання диплому.
Чисто теоретично є ще рік для його написання, але прибацана бюрократія вимагає, аби я вже подала перший розділ.
Писати його я абсолютно не маю бажання, бо то нудно, то неохота, а крім того навколо стільки спокус робити щось цікавіше!
Але я вирішила взяти себе в руки і покарала сама себе. Read the rest of this entry

Джерело НЕ усвідомлення і пустоти.

Posted on

Раптова постанова НБУ. Закриття міжбанку. Стрімкий зріст курсу валют. Паніка серед людей – масова купівля продовольчих запасів. Підприємства-імпортери у халепі, бо не можуть купити валюту у своїх банках. Нова постанова НБУ про відміну попередньої постанови. Незбагненність. Ситуація все ще кризова.
У цей час в університеті на економічному факультеті, банківських спеціальностей своєрідна паніка. Студенти, на відміну від людей на вулиці, не піддаються хаосу скуповування товарів. Але їхня паніка полягає у потребі усвідомлення. Вони не прогулюють пари, а навпаки – домагаються зустрічі з викладачем і у палкій перепалці, з нетерпінням вислуховуючи думку одне-одного і поважну думку викладача, обговорюють економічні події в країні, в намаганні зрозуміти і проаналізувати чому така політика НБУ? Яка б у цьому могла бути логіка? Які зараз можуть бути виходи зі ситуації? Що вони про це думають? Наскільки ці події відповідають тому, що вони дотепер вивчили? Як це сталось? Якими були помилки і як тепер діяти?
Звісна річ, весь вищий  абзац курсивом – марення. То утопічна реальність. Такого нема. Я описала події, які у моєму баченні мали б відбуватись з людьми, що здобувають економічно-банківську освіту, яка мала б послугувати змінам на краще в країні. Вони мали б бути стурбовані, зацікавлені, в роздумах… Але насправді їх переповнює єдина емоція – пофігізм. Read the rest of this entry

Що таке курсова і як її захистити?

Posted on

Трагікомедія на 5 дій

публікація не націлена на образу когось чи чогось,
написана в гумористично-саркастисному тоні
і висловлює лише іронію авторки.

Дійові особи:
Нещасний Простачок
Главарь
ВКІ (Верховна Комісія Ідіотизму)

Місце дії:
Дім Нещасного Простачка
УДІ (Універ.сальний Дім Ідіотизму)

Дія перша – Експозиція
Нещасний Простачок приходить в УДІ і отримує наказ від Главаря – написати нікому не потрібну курсову роботу. Завдання видане на нікому не зрозумілій мові ідіотів.

Дія друга – Зав’язка
Нещасний Простачок повертається додому і перекладає отримане завдання з ідіотської на людську мову. Далі він думає що ж би то написати аби ідіоти облишили його і придумавши план дій перекладає назад цей план на нікому незрозумілу мову ідіотів.
Приносить цей план в УДІ, де Главарь перечитавши робиться страшним звіром і повідомляє Нещасному Простачку, що цей план не достатньо по-ідіотськи написаний, все має бути ще гірше і ускладнює і без того ідіотське завдання. Read the rest of this entry

Нахрена?

Posted on

Саме так, у заголовку ви читаєте слово «нахрена», і хоч юній леді не личить так висловлюватись, я не знайшла кращого слова до цієї публікації.
Тож вразливих людей попрошу не читати, я сюди хляпну моєї злоби…

Минулого тижня я здавала сесію. Останній прийом їжі був у вівторок ввечері. Після того я зранку випивала кави і їла канапочку, на більше часу не було. Сон тривав від 3,5 до 4-х годин максимум. Роботи хоч греблю гати, а тут ще й сесія…
Три тижні мала тривати начитка, лекції, пари, семінари. І наприкінці екзамени. За цей час найбільше знання, що я здобула зводиться до: «у будні дні вхід у корпус з вулиці Театральної, у вихідні – з проспекту Свободи».
І це не сарказм, це реально найбільший здобутий навик. Лекції були хоч якісь, семінарів – ні, але що найцікавіше – в останній тиждень, коли мали бути екзамени, всі раптом оклигались і згадали, що потрібно аби заочники понаписували контрольні, для допуску на іспит.
Далі про одну із контрольних. Написала, здала, далі староста повідомляє: «шукай викладачку, в тебе недопуск до іспиту через контрольну». Знайшла її, питаю що не так, звучить фраза: «Як ви оформили свою титулку? Хто так робить? Та якщо буде перевірка з міністерства мені скажуть як я таку роботу могла прийняти!», витріщаюсь на мою титулку і не можу второпати що в ній не так, відповідь: «отут треба було написати полужирним шрифтом!» Read the rest of this entry

Пусті балачки, не те місце і програні баталії

Posted on

До новин буденних – я хвора. Температури нема, але горло болить настільки сильно, що мені здається, наче хто встромив ножа у горлянку і періодично там ним вертить. Голос ледь пробивається.

В квітні, ще в квітні була моя остання пара. Далі було написання всяких робіт, держ.екзамени, випускний бакалаврату, поступлення на 5-й курс… і раптом нова робота знайшла мене. Життя вкотре натрапило на різкий поворот і знову я почала здобувати нові досвіди… стільки всього відбулось і от в п’ятницю я знову повернулась до пар… Аж надто дивне відчуття.
Варто сказати, що я нарешті (!) попала на пари. До того я тиждень приїжджала вечорами в універ на останні дві пари і цілувала клямку дверей, бо викладач всіх відпустив і пішов.
В п’ятницю, одразу після роботи я поїхала на навчання. Дещо запізнилась і тому сіла вже за останню парту.
Десь так починаючи з класу 7-го і всі роки у ВНЗ я сідала завжди, лише і виключно за першу парту, а тут… вперше Врублевська опинилась в останніх рядах. І чого лише не побачила… Read the rest of this entry

Про книги, систему і яблука

Posted on

От лиш вчора я спілкувалась з моїм приятелем Олексієм, який за моєю порадою прочитав книги Назара Козака “Нафіга іти на пари”. (До речі, ей ти! Так-так, конкретно ТИ! Якщо ти ще не читав(ла) цю книгу, навіть якщо ти вже не студент, навіть якщо ти ним ще не був, за будь-яких обставин – закривай мій блог і хутко вали за посиланням читати ці дві (1-ша, 2-га) коротенькі, але важливі для кожної людини книги!)
І от переписуючись з приятелем звісно зайшла мова про освіту, систему, навчання. Я виклала йому в повідомленні те, що вже хотіла  і готувала для написання публікацією в блог. Відтак, просто копіюю, з маленькими редагуваннями. Read the rest of this entry

Брак студентських спогадів

Posted on

Восени в повітрі витає запах заздрощів і спогадів.
Хоч і скажуть, що то поняття “без запаху”, та все ж – восени їх відчуваєш настільки сильно, що здається можна задихнутись.

У мене гостро відчутний брак студентських спогадів. Я вперше за багато років з приходом вересня не сіла за парту. Я думаю, згадую і аналізую як все було.
Я бачу їх скрізь – безтурботних студентів, які відриваються і розважаються, які живуть безтурботно і зухвало, які ловлять кайф від свого життя. Я відчуваю нестачу, бо у мене таких спогадів нема.
Я згадую часто технікум в Італії, адже то єдине повноцінне наявне у мене джерело спогадів. Отак що поступила і відучилась від першого до останнього року, отак, що є що згадати і з чого усміхнутись.
В Україні ж у мене не склалось – школи тільки 7 класів, університету 2 роки. І тому починаєш відчувати певний брак, нестачу з того, що хтось жив тим, що тобі невідомо починаючи з такої банальності як випускний зі школи і завершуючи не менш банальними студентськими розвагами. Бо це – типово людська риса заздрити чомусь, чого в тебе не було (хоч і мені з моїм досвідом може хтось заздрить – бо і в мене було щось, чого не було в інших). Read the rest of this entry

Вступ на магістратуру у львівські ВНЗ

Posted on

Усі описані події висловлюють виключно власну думку авторки. Публікація жодним чином не має на меті рекламувати чи дискредитувати якісь установи, а лише переповісти події, які авторка особисто пережила.

Цього року я стала бакалавром, завершила мій приватний ВНЗ, в якому не хотіла продовжувати навчання. Ну, щодо продовження навчання, то я взагалі мала специфічну думку, багато контрастів з думками родичів, які як виявилось краще знають що я маю робити у моєму житті. Але менше з тим. Я хочу описати мій досвід якщо раптом він комусь стане в пригоді.
Отож, я подавала документи у два відомі львівські виші – НУ “Львівська політехніка” (далі “Політех“) та ЛНУ ім. І.Франка (далі “Франка“)
Поетапно я переповім як все відбулось, але зазначу, що описані мною переваги/недоліки можуть бути тимчасовими – як мені повідомили друзі, в попередні роки було організовано по-іншому. Read the rest of this entry

Не вітайте мене, мені сумно!

Posted on

дипломВчора я отримала мій диплом бакалавра. При видачі диплому в ректораті мені кажуть: «Ви відчуваєте яка це визначна мить?» а я нічого не відчувала. Хай це буде грубо, але мені було пофіг.  Я вийшла з ВНЗ, озирнулась і сказала: «А, до біса все! Сподіваюсь більше ніколи сюди не прийти!» – така вже моя звичка – за собою палити мости.
А потім… звідкілясь взялись люди, що почали мене вітати з тим дипломом. Я почувалась якоюсь приголомшеною – з чим вітають-то? В чому річ? Ви знаєте щось, чого не знаю я? Я ж нічого не відчуваю, до чого тут вітання?
Чому ви вітаєте мене із володінням якогось куска пластмаси? Невже це для вас показник для оцінки особистості? Мені стало сумно, що ця річ мала б якось характеризувати мене і що комусь із близьких потрібне саме це аби пишатись мною… Read the rest of this entry

Я пережила випускний…

Posted on

на випускнихЯк і обіцяла, ділюсь враженнями про перебутий випускний вечір. Я собі звісно уявляла, що то буде щось незвичне, але щоб настільки незвичне…
І проведу порівняння між італійським випусним і українським, як мене і попросила блогер Карпатська Мавка.
Отож, почну з мінусів: в Італії випускного як такого не буває. Ми зустрілись просто з’їсти піци. Хто з дівчат вважав це святом – одягнувся елегантно, хто ні – прийшли в джинсах. Організація не дуже, розваг не було. Просто спільний, дечим веселий вечір. Розійшлись теж швидко, бо коли з’їли піци, прогулялись по центральній площі, вже і не було що робити. Словом – вечір для галочки. Read the rest of this entry

В корумпованій країні колір диплому до дупи

Posted on

У мене тут на днях відбуваються держ.екзамени, тому трошки не до блогу.
Ті, хто спілкується зі мною в соц.мережах вже мали змогу прочитати, як вони проходять, донесу коротко і новину до відома читачів, от пост із соц.мереж:

Будь ласка, привітайте мене! 🙂
Сьогодні на держ.екзамені я отримала чесно зароблену трійку! Правда, трійка не за мої знання, а за моє небажання платити 100 баксів за екзамен. Бо якось мені до дупи всі ті червоні дипломи, їхні оцінки і подібний маразм. Куди притикнути 200$ (за два ДЕКи) я точно знайду! І звісно, вітання всім тим “відмінникам” блядоуніверситету, які отримали свої чесно куплені результати. А далі як то кажуть, поживем – побачим.
P.S. І не треба негативно відкликатись про цей мій пост. Пишу як є, я в житті маю не лише сміливість поступати як хочу, а й достатньо мізків аби гроші вкладати в куди кращі речі.

Read the rest of this entry

I’ll be back

Posted on

Щиро вибачаюсь, останнім часом не спілкуюсь, не відписую, не публікуюсь.

Я щодня проходжу медичні процедури (взялась за своє здоров’я), працюю, та ще й в додачу цього року завершую бакалавра, тож зараз маю всякі захисти, ДЕКи, інші бюрократичні заморочки.

Словом, з часом вкотре проблемно…

Обіцяю скоро (?) повернутись.

05.06.2014

Ольга Врублевська

Муки сумління стосовно «невідповідностей»

Posted on

Для розуміння цієї статті необхідно прочитати попередню публікацію «Жертва вбивства – не знаю навіщо зранку прокидатись…» і звернути увагу на коментарі від Alex_V та talahasi78. Власне ця публікація є відповіддю на їх коментарі і доповненням нерозкритої теми у попередній статті.

Розумієте, в чому проблема мого сумління…
От-от я отримаю диплом в якому буде вказано, що я володію навичками і знаннями притаманними певному фаху. Але я не відчуваю, що я володію сповна цими знаннями, як мала б володіти.
Так, ми живемо в світі, де на правду кажучи всі ті дипломи нікому сто років не потрібні, бо як таких їх не оцінюють, та все ж – мене не покидає думка: це одна я така бездарна людина, що не може назвати себе тією професією, яку здобуває? Це одна я людина, якій приписують щось, ким вона насправді не є?
І чим ближче до наближення диплому тим не спокійніше сумління і тим більше сорому сповнює. Даруйте люди, може я видамся вам смішною чи наївною – смійтесь, я не ображусь; може я людина старих принципів, та мені соромно, що мені має бути присвоєно щось, чому я не відповідаю. Read the rest of this entry

Жертва вбивства – не знаю навіщо зранку прокидатись…

Posted on

Щоранку мені доводиться прокидатись о 7-й годині аби поспіти до першої пари. Раніше це не створювало мені жодних труднощів, прокидалась я легко і часто навіть натхненно.
Але згодом мене почала сповивати якась байдужість, а факт вільного відвідування наче шепоче щоранку: «та яка тобі різниця – можна і не піти, нічого ж не буде». Це так, але чомусь якщо «забиваю болт» мене згодом мучить сумління.
Відтак, зі страшенною неохотою таки доводиться зранку вставати, щоправда на пари я останнім часом постійно запізнюсь.
Я задумалась що коїться зі мною. З одного боку наче все банально: вільне відвідування, що не зобов’язує ходити на пари – ні тобі відпрацювань, ні платних «енок», та ще й ранкова лінь – чого дивуватись, якщо ще й врахувати той фактор, що в міру робочого графіку лягаю спати пізно.
Однак я ж то себе знаю. Я живучи в Італії вставала щоранку о 6-й, хай я тоді не працювала, але спала подекуди кілька годин через багато обсягів навчання. …Не брак сну причина такого пофігізму. Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою