Tag Archives: шаленство

До і після весілля

Posted on

весільнеПередостанній допис блогу був ще наприкінці березня, а потім був довгий період підготовки до весілля, впродовж якого кілька разів виникала думка «навіщо нам це все таки здалось?».
Ні, то не був найщасливіший день мого життя. І чесно кажучи я вже тепер, коли пройшло лиш 3 місяці не чітко пам’ятаю події… але все по порядку.
Спочатку була виснажлива підготовка. І оскільки ми з чоловіком геть все взяли на себе, то клопотів було більше. Деякі люди мені дивувались:

– коли ти йдеш у відпустку?
– після весілля
– як? а коли ж ти організовуєш весілля?
– вночі

Хто знає мою роботу (і моє ставлення до неї), той зрозуміє, що так і було – робота то святе, а потім до пізньої ночі можна займатись усіма перед весільними справами.
Віддати підготовку батькам? Ні то не про нас. Почнімо з того, що ми і так «піддались на провокацію» батьків і список гостей зріс до 100 чоловік 😦 чесно – щонайменше без половини осіб зі списку ми могли б обійтись, але зроблено що зроблено… на все інше впливу батьки не мали, через що дуже хвилювались, бо казали, що через наші ідеї люди «можуть не зрозуміти». (Спочатку моя мама була в шоці, потім коментувати перестала). Read the rest of this entry

Advertisements

Зимове, весняне та щире

Posted on

Час минає непомітно… Зима, яка здавалась такою довгою і нескінченною минула, за нею наступило довгоочікуване тепло, а у мене як завжди море справ, і у вільний час я умудрилась розпочати читати книгу, де згадується й про те, як жінці все встигати і з робочими справами, і з особистими.
Про блоґ не забуваю, але і писати стає ніколи… Часом хочеться розповісти про те, скільки нового мені вдається тепер чи не щодень опанувати на роботі і мене це безмежно тішить… інколи хочеться розповісти про бюрократичні заморочки, з якими мені доводиться зараз стикатись, а інколи про організацію події, на яку всі чекають більше, аніж два її основні винуватці, і яким здається абсолютно байдуже – відбудеться щось чи ні, ми ж бо для себе давно вже все знаємо… Ще є відголоски недавньої подорожі, про яку хочеться переповісти… але часу так мало, а що віддаєш пріоритет іншому, запевняючи себе, що все, що носиш у собі ще неодмінно переповісиш у блоґ.
Чи буде це хтось читати?… чи чекає ще хтось на те, аби тут з’явились дописи? Я не знаю… Блоґ, який ніколи не задумувався як щоденник, все ж таки став своєрідним дзеркалом моєї душі, думок, переконань та переживань. Сюди прийшли люди, які щось знаходили у тих думках… і я не знаю чи вони досі зі мною залишились. Статистика каже, що все ж в середньому 60 осіб щодня тут бувають. За чим приходять і що знаходять – хтозна. Я не відмовляюсь від мого дітища, бо надто багато ночей безсоння, душевностей, думок, хвилювань та радостей сюди вкладено. Але я визнаю, що моє «дітище» перейшло на другорядний план мого життя, серед різних нових хобі та справ. Та все ж пишу… Бо інколи накриває хвиля висловитись так, як це може прийняти лише блоґ. Незважаючи на те, чи знайдуться бажаючі читати. Read the rest of this entry

Сумка з казкою та добром

Posted on

У таку похмуру погоду за вікном хіба лиш згадувати про минулі подорожі 🙂 тим паче, що у минулій публікації я згадала про мій візит у Суми і пообіцяла переповісти.
альтанка символ містаТак от, користаючи з того, що у жовтні прибавився офіційний вихідний, та й випав він на п’ятницю, гріх було не запланувати мандрівки Україною.
Вибір пав на Харків, про який я марила давно, але коли їдеш на таку далеку відстань, то хочеться й заодно якесь інше місто відвідати.
Довго думала і шукала як поєднати маршрути, врешті вихід знайшла. Маршрути, які я пропоную не найекомніші по грошах, за цим шукайте по інших сайтах, бо для мене найважливішою є економія часу.
Тож виїхавши 13 жовтня зі Львова, вдосвіта 14-го ми були у Сумах. Маршрут зі Львова можу запропонувати такий: Львів-Київ (потягом Інтерсіті о 17:20, довелось з роботи на годинку раніше відпроситись), прибуття у Київ о 22:20, годинка чекання, а далі після 23-ї з Києва є потяг напрямком у Лисичанськ зі зупинкою у Сумах. В дорозі 5,5 годин, у Суми прибули ні світ, ні зоря. Квитки на потяг до Сум недорогі, я ще переймалась, бо в неті багато начиталась мовляв потяг у дуже жахливому стані, не знаю як плацкарт, але купейний вагон був цілком пристойний. Read the rest of this entry

Пікуй: крізь чорниці до вершин!

Posted on

Традиція завжди одна і та ж: літо без жодної поїздки в Карпати – то літо проведене дарма.
А саме тому ми вирушили в гори минулих вихідних. Не знаю чому, але в мене була настирна ідея піднятись на вершину Пікуй. Тепер я розумію відомий вислів «Хто не бачив Пікуя, той не бачив нічого!» бо за день підйому що нас тільки не спіткало: багно, дощ, блукання чорницями… Але все по порядку.
Маршруту на гору не знала, але зібравши в інтернеті чимало інформації (окрема подяка блогеру Воробусу за його корисні статті про гори та гірські маршрути – то взагалі найкорисніші статті на його блозі) довідались як іти.
Щоправда добирались не рекомендованим маршрутом: автобусом Львів-Ужгород, до повороту на Біласовиця, а електричкою Львів-Мукачево до Воловця, а звідти авто до села. Так дещо дорожче, але на електричку можна купити он лайн квитки, а на автобус треба їхати на автовокзал.
Місцевий водій довіз нас до старту підйому (орієнтир рожевий магазин, де в принципі можна скупитись перед сходженням) і показав пряму дорогу догори, мовляв іти туди, або ж є пологіший підйом, якщо пройти через село. Read the rest of this entry

Нові відкриття для моєї зеленості

Posted on

Ох і мало часу! Постійно на щось його не хватає…
12377575_517382641777318_6248752962385989439_oЗате поки я тут не писала, у мене сталось ще одне «моє вперше». Вперше в житті ходила на футбольний матч на стадіон.
Фанатом футболу ніколи не була, всіх тонкощів гри та його правил достеменно не знаю, у футбольних термінах ще зеленіша, аніж трава стадіону, за життя бачила лише кілька матчів (і то «найбільш видатних», тобто при участі збірної), та все ж в компанії друзів піти на матч не відмовилась.
Грали наші львівські Карпати проти Дніпра, тож сповнена ентузіазму в неділю, попри собачий холод, поїхала на стадіон.
Ну що вам переповісти, навіть такий не фахівець як я може сказати, що гра була вельми посередньою, і було лишень кілька захопливих моментів, але більш, ніж стежити за м’ячем та гравцями мою увагу привертали… фан сектори.  Read the rest of this entry

За стандартною схемою…

Posted on

Як знають читачі, в кінці року проводжу підсумки ось уже за стандартною схемою, що сформувалась з часом. Ось і ця схема по вже минулому 2015 році:

• Здійснилось…найважливіша мрія, яку я здійснила цього року і якою вже довго марила – поїздка в Грузію.
• Найважливіше– я віднайшла мій баланс.
• Познайомилась-подружилась–  дуже багато знайомств! Особисті знайомства з колегами з усієї країни, з Андрієм Лундяком, з Ігорем «банкіром», з Романом, Танею, Русланою. Але, якщо згадати аналогічні підсумки минулого року, де я згадувала багатьох моїх давніх знайомих, то цього року доречно сказати словами Вакарчука «Друзі чомусь стали знайомими», не з усіма на щастя так трапилось, проте було в цьому році і таке. Тим не менше, тим хто був і досі є – дякую. Окрема подяка Вірі Гаман за її відвертість і сердечність.
• Досягнення: в принципі, мене підвищили по посаді, але не можу сказати, що вважаю це особливим досягненням. Радше за досягнення вважаю розстановку «по місцях» тих чи інших думок у моїй голові та те, що я навчилась «співіснувати», ділитись їжею, грошима та домівкою.
 Шалених не врівноважених вчинків: вони були і травили добрячих півроку, поки я не схаменулась. Впродовж року по-своєму «відривалась».
• Важливо: вміти почуватись добре і чинити для цього на власний розсуд, навіть якщо іншим це не до вподоби, заздрісно або “неправильно”. Read the rest of this entry

Іще одна рудоволоса промайнула

Posted on
  • Найважливіше: безперечно чудова осінь.
  • Познайомилась з Ігорем та Олею, з Володею та Олею, з Танею, Русланою та ще низкою інших цікавих осіб.
  • Досягнення: ну якщо вважати, що чисто теоретично мене повисили по посаді – то мабуть це досягнення, а ще здала останню сесію.
  • Падінь: зашпортатись через людей і поки падаєш додолу розчаруватись у кожному.
  • Шаленства: поїдка у Грузію – суцільне дивовижне шаленство.
  • Важливо: все добре, навіть якщо комусь це не до вподоби.
  • Ностальгічно: типової осінньої ностальгії не було, осінь була такою насичено, що не було на це часу.
  • Погано: одвічний брак часу, особливо на читання, мала заморочки щодо перевірки стану здоров’я.
  • Найбільше проблем: в роботі, точніше в її кількості.
  • Чудово проведений час: в кожній окремій мандрівці і навіть кожного окремого дня коли мала нагоду любуватись цією осінню!
  • Read the rest of this entry

Вина забагато не буває

Posted on

Насправді, з контрабандними пляшками вина ми впорались доволі просто.
Спочатку були ідеї типу може їх дати пронести комусь з сторонніх людей, хто не везе алкоголю і міг би взяти одну-дві плящини, але ми позбавились тієї затії.
Звісна річ – ми мусили їх добряче запакувати і здати наплічники у багаж. Далі, по прибуттю в аеропорт Бориспіль, після отримання багажу, ми здерли з нього бирки, що здавали і одягнули наче просту ручну клажу. А тоді змішались з натовпом щойно прилетівших іноземців з Баку (в надії що митники будуть все таки іноземців більше шманати). Найголовніше коли ти з повною торбою контрабандного вина йдеш нагло на зелений коридор і проходиш мимо митника – це щоб в тебе була «легкая изящная походка» і з привітною усмішкою, тендітною ходою і невинним дитячим поглядом я йшла так наче в моєму наплічнику лише кілька одежин. Read the rest of this entry

І на останок про від’їзд, безкорисливість та подяки

Posted on

Після тривалого застілля, що напередодні, вранці було дуже важко прокинутись. Проте ми встали, запакували свої рюкзаки (і контрабандні пляшки вина) і попрощались з Тамарою і її матір’ю. Від’їжджали з хостелу так, наче покидали дім. Тамара не припиняла говорити, щоб ми ще приїжджали до неї, вже без грошей, просто в гості.
Сіли на маршрутку (вельми некомфортну, без кондиціонера) і вирушили в Кутаїсі, до якого майже 4 години дороги.
Прибули на центральний автовокзал, а тоді поїхали в аеропорт, в який дістатись не так вже й просто. На жаль, пагубні москальські сайти  казали що на вокзалі камер схову нема, а в аеропорту є. Нічого там нема!
Ми як дурепи перлись понад 20 км з автовокзалу в аеропорт з надзвичайно важкими наплічниками, а по прибуттю довідались, що камер там нема і близько. І звісно що варіант «візьміть на зберігання мої речі» в аеропорту, та ще й зі законослухняними грузинами не проканає. Read the rest of this entry

Місто Любові, місто Вина і реалізація моїх мрій

Posted on

Ранок мого 22-го року з дня народження розпочався з чашки кави звареної мексиканцем. (а вам щодня мексиканці каву варять? 🙂 ) Густаво зранку готуючи собі сніданок запропонував й нам. Відмовитись було неможливо. То була найміцніша і найгіркіша кава, яку я бодай коли пила. Тим не менше, було смачно.
А пан Георгій, наш новий товариш – таксист вже чекав на нас біля хостелу, і ми вирушили у мандрівку на схід країни.
Першою нашою зупинкою був монастир святої Ніно, що в східному регіоні Грузії – Кахетії, з виглядом на Сігнагі. В сам монастир і прилеглий до нього храм ми не заходили, але вже раз опинились там подались на тамтешню «атракцію» -джерело крижаної води, яка б’є з каменя, й набирається у вибоїну в скалі. Туди треба зануритись.
Черга туди величезна, але вже раз там були вирішили таки сходити. Відчуття таке наче вам ампутують легені без наркозу. Але нічо, вийшли, одягнулись і подались у подальші мандри. Read the rest of this entry

Старе місто, екстримчик, вільність

Posted on

На другий день після нічних походеньк грузинською столицею ми вирішили відкрити собі стару Тбілісі, ту де ще зберігся колоритний дух давнини.
Проте спершу наш день розпочався із лобіані (пиріжок, схожий на хачапурі, але з фасолею) та чашки кави по-турецьки.
Далі ми піднялись до резиденції президента, а звідти до церкви святої Трійці, насамперед тому, що вона знаходиться на одній з найвищих точок, звідки відкривається вид на протилежний берег міста.
Проглянувши звідти наш маршрут, ми спустились до мосту Миру і подались на крісельну дорогу, аби піднятись на чубок старого Тбілісі. Зверху відкривається чудовий вид на той же міст Миру і помітно пам’ятник Вахтанга – засновника Тбілісі. Read the rest of this entry

Найсучасніша перлина Грузії

Posted on

Даруйте за таку тривалу затримку – сесія заважала писати.

Отож, після того як наш новий товариш Георгій посадив нас на автобус ми рушили у напрямку Батумі.
В дорозі ми не мали нагоди як слід розгледіти пейзажі, бо грузини-попутники помітивши «нетипових» людей тут же почали цікавитись нашими особистостями, а довідавшись, що ми з України взагалі засипали питаннями, найбільше з нами розмовляв один грузин і по приїзді в Батумі він… почав щиро вибачатись, що пересідає на інший автобус і тому не може нас запросити погостювати в його домі. Це звучало дуже щиро і викликало ступор у нас – як так: цілком не знайома людина, яка просто розговорилась з нами в автобусі, приносить свої вибачення за те, що не може запросити в гості?! Дивина якась. Однак гостинності грузинів нема меж. Read the rest of this entry

Підкорення Грузії «порожняком»

Posted on

Я не знаю звідкіля у мені ця любов. І як так, що вона жила у мені останні кілька років. Коли я полюбила Грузію? Коли почала цікавитись їхньою кухнею? Чи коли заслуховувалась чарівним голосом Ніно Катамадзе? Чи коли споглядала сотні зображень з тих міст? Чи коли слухала захопливі розповіді приятеля Олексія? Не знаю…
з Лілею, недовго до вильоту Факт того, що у мене була мрія останні кілька років – відвідати Грузію, від чого я крадькома переглядала різні авіарейси і тури, аж допоки в січні не постановила собі план – в 2015 відвідати!
І хоча спочатку я думала, що не матиму компанії – ні, таки несподівано знайшлись супутниці – дві знайомі, хороші, милі, а головне розумні дівчини, з якими я колись пересікалась в одній компанії теж планували відвідати цю країну. Тож об’єднавши зусилля ми реалізували задум.
Відтак, 31-го серпня всього-навсього три дівчини – я, Юля та Ліля, самотужки організувавши власну відпустку, вирушили в неабияку авантюру – підкоряти Грузію. Read the rest of this entry

Клуб анонімних мандроголіків

Posted on

Ідея написання цієї статті з’явилась поки я їхала у громадському транспорті і помітила оголошення про лікування від алкогольної залежності.
Звідси і назва 🙂 щоправда на меті клубу, про який я пишу було б зовсім навпаки – не лікувати від залежності, а натомість потурати їй.
Чому я про це пишу – бо часто в зв’язку з «самотністю» нема компанії для подорожі, а погано якщо лише це стримує.
У мене, до прикладу, на день Конституції був задум податись у чудову мандрівку, продумано в якій було все до хвилин, по всіх розкладах транспорту, а не вдалась вона лиш тому, що банально не було компанії з ким поїхати, хоч до кого я лишень не приставала з пропозицією! (зате тепер хоч знаю розклад потягів і мить коли чкурну відкладена на потім)
Звідси я і почала думати про такий собі клуб мандроголіків. От уявіть собі: ви заходите на сайт, реєструєтесь, вказуєте основні особисті дані і про себе як мандрівника, типу: Read the rest of this entry

Незабутнє місто дивовиж

Posted on

А вже на другий день по приїзду з Карпат я подалась у чергові мандри…
Бажання поїхати в Черкаси з’явилось у 2009 році, коли я палко захопилась поезією Симоненка. Та це було лиш бажання, допоки минулого року я відвідала Черкаську область і до нестями закохалась у ті краї.
А в січні я собі чітко постановила: в 2015 поїхати в Черкаси! Є ціль – є спосіб для досягнення 🙂 тим паче курсує прямий потяг Львів-Черкаси. І якщо вже є ціль, то 15 год верхньої полиці плацкарту – дріб’язок на шляху до досягнення. Я настільки сильно хотіла відвідати Черкаси, що мені було байдуже навіть, що я їду туди сама, без компанії. Що хочу побачити загуглила і перспектива самотнього блукання вулицями мене не бентежила.
Їхала більшу половину часу вдень, тож розважала себе книгою, спогляданням за людьми та пейзажами у вікні. Потяг приїжджає о 4-й ранку. Звісно, нормальну дівчину буде турбувати факт, що робити в 4 ранку в незнайомому місті, а мене (ненормальну) хвилювало одне: де випити о 4-й ранку справжньої кави?! Read the rest of this entry

Підкоряючи вершини та блукаючи схилами

Posted on

Повертаюсь до писанини…
Нещодавно отримала запрошення від Ігора Воробуса & co піти з походом на гору Парашку. Спочатку вагалась, однак прикинувши мої вихідні зрозуміла, що навряд чи зможу вираватись ще, а не піти влітку в Карпати то практично смертний гріх. А тим паче запрошення від славетного львівського блогера, давнього приятеля і знаного своєю любов’ю до походів в Карпатах Воробуса – це ж за честь! Відтак, рішення просте: іти!  Отож, в суботу-неділю 18-19 липня, вранці зі Львова ми поїхали електричкою у напрямку Сколе (купляйте квитки заздалегідь), де ще закупились і попрямували на гору. Read the rest of this entry

Визначна дата, остання мрія життя та погляд назад

Posted on

10 липня 2012 – аеропорт Марко Поло, Венеція. За кілька годин до доленосного відльоту.

Не люблю дня народження, тому що в день коли стаю на рік старшою чомусь лізе в голову беззмістовне питання «і що тепер? що змінилось?» Не люблю взагалі нового року чи будь-якого іншого свята, яке до чогось «зобов’язує».
Та якщо все ж виділити якийсь один-єдиний день в році, який мені б хотілось воістину святкувати, якщо треба назвати якусь дату, яка справді для мене є визначною, якщо проглянути все життя та вибрати один лиш день, як найважливіший з усього,то безперечно я назву цей день – 10 липня.
…На світанку 10 липня 2012 року, спакувавши поспіхом валізу, я полетіла по квитку в один кінець назад в Україну, тим самим здійснивши мою заповітну мрію до якої йшла 6 років: жити вдома, у Львові.
Минуло 3 роки… З однієї точки зору, то були 3 роки тривалістю у вічність, з іншої – вони пролетіли немов мить.
Тим не менше, можна сміливо стверджувати, що 10 липня стало вельми особливою датою у моєму житті, і навіть символічним днем народження іншої Ольги Врублевської, адже саме з цього дня я почала моє нове і, що найголовніше, самостійне життя. Read the rest of this entry

Про нарешті пережите.

Posted on

Епітет до весни: вар’ятська. Шаленою вона видалась. Шаленою, несправедливою і не до кінця збагненною…
Найважливіше: принесла зміни в життя в дуже багатьох сферах. Нічого, змінювати щось треба, головне, щоб скеровувати їх так, аби нам від них було краще.
Познайомилась: з Андрієм Лундяком. Мала нагоду познайомитись з моїми колегами з усієї України. А ще під час відпустки в Італії мала нагоду зустрітись з дуже багатьма товаришами з минулого.
Досягнення: в роботі в плані здобуття знань. В особистому баченні світу. Сама організувала, спланувала і вирушила у відпустку за маршрутом Львів-Краків-Бергамо-Мілан-Беллуно-Мілан-Київ-Львів. Навчилась цікавих навиків для парковки авто. Вперше сама в житті їздила на київському метро.
Падінь: одне, два, чи три. Але всі болючі. Всі для повчання.
Шаленства: мабуть як почались 1-го березня так і тривали до травня.
Важливо: нічого не боятись.
Ностальгічно: ностальгічно в порівнянні з минулорічною весною.
Погано: весна була холодною, дуже.
Найбільше проблем: традиційно, з бюрократією. Все ще по універу.
Чудово проведений час: однієї ночі на прогулянці містом. І в десятки інших митей з чудовими людьми. Read the rest of this entry

Шалене відкриття весни

Posted on

сакура в УжгородіЯкщо дві найкращі подруги щодня працюють з цифрами і геть зовсім втрачають голову у тих звітах, то треба їм якось рятуватись і внести барв у будні. Що для цього зробити? Ну звісно – мандрівка! Відтак, я і моя люба подруга чкурнули у вельми неординарну подорож за маршрутом Львів – нічний Стрий – Ужгород – Мукачеве – Львів. Багато шаленства було у мене за всі роки подорожей, але такого ще не було…
В Ужгород в ці дні їхали усі, тому з квитками була справжнісінька халепа. А оскільки ми з певних причин забарились з купівлею, була нагода їхати хіба зі Стрия, о 2-й ночі. До цього треба було одразу після роботи мчати на автобус. А прибувши у Стрий о пів на 11 вечора появилась чудова нагода прогулятись нічним містечком. Враження шокуючі: Стрий бухає. Ні, я не маю на увазі, що у Стрию п’ють чи розпивають алкогольні напої, ні, Стрий бухає! Тільки цим словом можна описати реалії нічного Стрия, отак пройдешся – всюди, всюди (!) хтось вже або геть п’яний, або впивається. А після вельми «милого» спілкування з прибиральницею на вокзалі довелось шукати притулку не у залі очікування, а на лавочці на пероні.
Так що серед ночі, дві файні ефектні кубіти в спортивних штанях влаштували собі вельми романтичний пікнік на пероні, поїдаючи канапки під шум мимо проїжджаючих товарних поїздів. Незабутні враження 🙂
Але таки з горем пополам дочекавшись Ужгородського потягу я вмостилась на моєму верхньому плацкарті (без подушки, до речі) і помчала на зустріч новим пригодам.

Read the rest of this entry

Як помститись чоловікам у басейні?

Posted on

Нерідко трапляється чути зухвалі коментарі в спину, коли приходиш в басейн і йдеш на ту доріжку, де стоїть табличка «для швидкого плавання» і де вже встигли розташуватись виключно чоловіки. Чи то в них самолюбство таке, чи що там в тій голові чоловічій робиться, але часто факт того, що на «їхній доріжці» з’являється жінка їх дратує і спонукає до кпинів.
Однак, є довершений спосіб їм помститись. І сьогодні я вам про нього розповім.
Отже, варто зачекати коли найбільший зухвалець почне плисти кролем на спині (якщо він на доріжці для швидкого плавання і дійсно добре плаває, то рано чи пізно він однозначно ним попливе), дочекатись поки він відпливе на безпечну дистанцію*, а тоді рушити слідом за ним брасом і наздогнати його. І далі тихо, виважено, рівномірно насуватись на нього.
Ви маєте на увазі що таке брас? В народі «жабка» – це такий легкий, спокійний, граціозний, плинний, витончений стиль плавання. Коли ви рухаєтесь брасом, ви наче втілюєте невагомість та тендітність. От будучи в такому легкому стані невимушено насовуйтесь на нього. Спочатку він помітить і почне пришвидшуватись, а ви так само плавно його наздоганяйте. Природна реакція коли тебе наздоганяють брасом – паніка, що ти повільно пливеш (зазвичай чоловіки починають озиратись і гребти чимдуж). Так от – насовуйтесь на нього, щоб він пришвидшувався і пришвидшувався. Але водночас залишайтесь спокійні та байдужі – ви ж контролюєте ситуацію, і знаєте що не спіткнетесь з ним (натомість зовні нехай виглядає що от-от ви його штрикнете). Зухвалець отримає прочуханки, перелякається, що він надто повільно плаває, присоромиться і кпинів у свою сторону ви не почуєте. Read the rest of this entry

Епоха відслідковування

Posted on

На магазинах та у закладах харчування дедалі частіше трапляються таблички, що ведеться відео спостереження, навіть якщо його там нема. Це начебто дієвий метод протидії тим дрібним злодіям, що вагаються: «красти чи не красти», в такий спосіб вони начебто мали думати, що за ними стежать, все бачать і їх, в разі чого, буде викрито.
У соц.мережах висвітлюється час коли ти востаннє був онлайн і неодмінно знайдеться хтось, хто простежить коли ти був у мережі, і незабаром тобі перед цим допитливим створінням доведеться відчитуватись «а чому ж в такий час ти не спиш».
Телефони з геолокацією – це взагалі прорив. Чудово можна відслідкувати чи дійсно отой вредний синочок сидить на парі, а не в барі. Крім неслухняного синочка можна прослідкувати за любим чоловіком, який теж полюбляє прибріхувати. Отак прийшло повідомлення на вайбер, а пальчик вже мимоволі тягнеться щоб перевірити – «ану чи ти дійсно там, де кажеш».
Ми живемо в епоху відслідковування. За нами безперервно хтось стежить. Кожен наш крок не залишиться не поміченим. Ми й самі не завжди помічаємо як більшість наших дій чи місцезнаходжень непомітно фіксує якийсь пристрій. Брехати дедалі важче – розумна техніка враз перехитрує менш розумного брехуна. Read the rest of this entry

Карпати – це завжди чудова ідея!

Posted on

Не складно здогадатись де я провела вихідні 🙂
До останку не знала чи поїду, сумнівалась, але врешті-решт рішення було «за» і така непосида як я, а згідно слів моєї мами, з шилом в одному місці, таки поспіхом зібралась, знайшла вдома старі лижні штани, позичила лижну куртку і поїхала на Буковель. Але більшим екстрімом за їзду на лижах було те, що я поїхала у компанії програмістів, що повірте мені ой як непросто 🙂
Лижник з мене звісно нікудишній, синців набила стільки, що й описати неможна, на ногах тримаюсь кепсько і умудрилась не раз завалити огорожу на трасі. Отак їдеш: в одну мить на верхівці, а в іншу мить вже голова в снігу, лижі над головою, боляче стукнулась об стовпчик на якому трималась огорожа (і таки повалила його), а сам тулуб вже якось не зрозуміло в саму огорожу заплутаний. Словом, спорт, де потрібна рівновага не для мене. 🙂 Read the rest of this entry

Список звершень, досягнень і подяк.

Posted on

Здійснилось…скільки мрій? Важко полічити: адже кожна мандрівка – то мрія чи радше сходинка до мрії. Тож рік був сповнений звершень..
• Найважливіше – рік був насичений подіями, на жаль негативними в країні, але кращими в моєму особистому житті. Я багато з ким подружилась, прочитала багато книг, значно змінила своє життя.
• Познайомилась-подружилась –  дуже багато знайомств! з Помф’юком, Тарасом Каліщуком, Валєрою, Назаром Козаком, з Павлом (Пан П), з Вірою (!), з багатьма учасниками Дзензелівскього фестивалю серед яких згадаю тітку Оксану, Галю, Настю, Дмитра і звісно Миколу Михайловича, з Олексієм Ведерніковим, також вартує уваги знайомство з чудовою сім’єю Дідухів: Натан, Люда та Володя, і ще в мене багато нових знайомств по роботі.
Але! Варто також згадати тих старих друзів, які завжди залишаються зі мною: Тарас, Оля і Галя, Володя і Оля, Дмутрисько, Солька, Маринка і Ксюха, Лисі Павло і Сашко. Дякую цим людям за підтримку, без вас моє життя було б зовсім не таким чудовим…!
• Досягнення: отримала водійські права! Закінчила університет (і на жаль поступила ще раз). Нова робота, якою дуже задоволена! Розвинулась і навчилась багато нового, часто мандрувала! Лише за цей рік відвідала 9 областей України! (не рахуючи найкращої і найріднішої Львівської 🙂 ), поповнила мою колекцію фігурок 4-ма новими. Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою