В поїздці, у яку я недавно їздила керівником групи був хлопець 19-ти років. Коли я це довідалась, то вельми втішились. Молодий, а працює, це добре.
Я знаю по собі та по багатьом знайомим, що молодій людині важко реалізувати себе. Важко аби тобі довірились та доручились, бо юний вік для усіх становить стереотип недосвідченості та некомпетентності. Люди воліють мати справи зі значно старшими людьми, вважаючи їх більшими професіоналами.
Моя далека родичка молода лікарка. Вона не лише першокласний кардіолог, а й хороший спеціаліст в інших медичних галузях. Розповідала, що перше враження людей, які до неї приходять, – зневіра. Інколи й просять старшого лікаря. А даремно, бо людина цілком своїй справі віддана.
Молода людина, яка хоче працювати, прикладає зусиль та старань, а подекуди це марно.
Неодноразово пересвідчувалась, що вік людини та її здібності два абсолютно протилежні показники. Вік – не показник розуму.
Дайте нам шляху! Дайте молоді, яка прагне змін на краще, яка бажає працювати, прикладати зусилля і старання, змогу показати на що вона здатна! Дайте їм віри і їхні здібності, у їхній молодіжний ентузіазм!
Бо інакше – що нас чекає? Що ще втрачати цій країні, якщо вона втратить молодь?
Коли я покидала Італію були італійські люди, які мені сказали: «Не їдь звідси. Наша країна потребує здібної молоді». Відповідаю: «Вибачайте, але моя країна мене потребує ще більше».
Ця країна потребує змін, які тільки молодь може принести. Не ті бидловоні, спиті особистості, без жодних прагнень. Вона потребує молоді натхненної, розумної, сумлінної. Молоді, яка хоче, може і працює в ім’я чогось кращого.
Якщо ви бачите таких – дайте їм шляху, дайте їм віри. Якщо не хочете остаточного занепаду цієї країни, дайте можливість молодим.
06.08.2013
з прагненням і вірою,
Ольга Врублевська.
опосередкована щирість 
Думаю в молодих повинна бути енергія щоб самим собі пробити шлях, інакше як відрізнити молодь яка хоче і може, від тих інших без жодних прагнень? Це раз.
І два, не думаю що на початку 21-го століття занепад в нас гірший ніж на початку 20-го. Проблеми стоять глобальніші, але дуже часто це просто first world problem.
Зараз ми хоча б можемо вибирати чим займатись в житті, а колись були всякі такі страшні штуки як направлення і тунеядство.
О так, зараз ми можемо вибрати.
Тільки куди приводить наш вибір? Отож-бо, ситуація на виборі глухне. Далі – невідомість. Одиниці не падають духом і продовжують боротьбу за бажання робити те, чого хочуть.
Гадаю молодь, яка хоче-може-прагне дуже виразно вирізняється від молоді, яка нічого не прагне. Особисто мені для цього варто лиш раз глянути – по людині це чітко видно.
Не згідна щодо занепаду. На початку 20-го століття українська молодь (а в публікації я мала на увазі саме її) була більш натхненною і з більшими патріотичними прагненнями. З часом такі прагнення потупились (їх потупили зі силою зверху) і на сьогоднішній день молоді, яка керується прагненням змін в країні куди менше, кількість же молоді, яка хоче все облишити до біса і чкурнути звідси значно зросла.
Я не раз в цьому переконувалася теж. Якщо ти молодий тебе треба ошукати на кожному кроці, бо ти ще не розумний…бо ти…. Ця ситуація на кожному кроці. І хто має змінювати країну, якщо не молодь. Більшість мої одногрупників (5 курс) вже давно мріють закінчити навчання і поїхати до батьків за кордон рпацювати. Це не вихід. бо рано чи пізно прийдеться повертатися назад..І що тоді?
“Молодому не можна довіряти, бо без досвіду, бо в міру надто запальний, бо ще наломить дров” … і ще з десяток таких-от БО.
Шансу молоді ніхто не дає, поки сам через ЗНАЧНІ зусилля не пробиваєшся.
Але і їхати звідси не вихід. “Там” ніхто не зустріне з розкритими обіймами…
А найгірше те, що вони не пригадують, що колись були теж молодими..але на щастя їм тоді давали все..а більшість цього не памятає…((((
Система була інакшою, проблем безробіття не було, працевлаштування було ефективним.
Куди піти на роботу молодим, коли всі посади займаються старшими людьми, що пазурами за них тримаються?
тоді точно була система, а зараз безсистемність…і всі інші наслідки..буквально зо 2 тижні тому пройшла хвиля звільнень держслужбовців (у звязку з відміною видачі 10 окладів при звільненні), але на ці посади нікого в найблищий час брати не будуть…(((..
Працюю в одній компанії, вже 3.5 рік. Серед моїх колег є молоді (до 30), приходять на роботу зранку на 9.30 ( в нас відносно вільний графік), після читання листів приступають до роботи, якщо є питання тихенько задали поштою, кілька хвилин на обід і знову до роботи, закінчується робочий день в 18.30 йдуть до дому, тому що їх ще чекає особисте життя, хоббі, а багатьої сім”ї.
Робочий день старшого покоління (від 40): приходять 12 – 13 на роботу, після листів починається чай, кава, обговорення політики, своїх вражень. Після чого приступають до роботи, ну майже. Спочатку треба завести велику дискусію, що те що вони пропонують робити погано, що то не буде працювати, тисяча звинувачень, відговорок,роблять спроби нічого не робити, а вже потім щось почнуть робити….десь 19…21 йдуть додому.Причому себе вважають “елітою” і “авторитетами з великим досвідом роботи”, а молоді колеги для них це люди які роблять те що залишилось, тому що “досвідчені” – забрали кращу частину роботи…От тільки чомусь ця “еліта” не хоче вчитись нічому новому, а нові інструменти та технології, це для них щось зайве і не потрібне.
Коли хтось з молодих бере проект на себе, щоб швидко і самостійно його робити, починають давати поради, “ти ж бач не правильно робиш” бо їхній досвід каже що треба робити по іншому… В таких випадках приходиться неформально посилати, простим ігноруванням.. Керівництво робить ставку “на досвідчених”, вони ж нікуди не дінуться, їх все влаштовує, а тим часом молоді колеги тікають до конкурентів…
Не кажу що вся молодь класна, а старші погані. Із власного досвіду маю таке спостереження: молодь хоче швидше зробити, навчитись, досягнути чогось, працювати ефективніше, зробити життя не тільки просиджуванням в офісі…
Старшим потрібна стабільність, про ніяких розвиток мова не йде, достатньо отримувати зарплату, і вважати себе професіоналом… От тільки сучасним темпом розвитку технологій , професіоналами вони вже давно не є…
Щиро дякую Вам за цей чудовий відгук, який наглядно демонструє ту ситуацію, що акутально у нас склалась.
Такі реалії чи не усюди.
Головне, щоб ця натхненна молодь, яка прагне і розвивається не зневірилась!
Успіхів і Вам!