Ми з чоловіком із тих людей, що дуже люблять подорожувати, намагаємось це робити бодай раз на місяць, і звісно таке поняття як весільна подорож було для нас принциповим (важливість перевищувала сам факт весілля), і оскільки це весільна (!) подорож в ній мало бути щось особливе, тож про це я і розповім.
Нашою весільною подорожжю був середземноморський круїз. Подорожували ми з компанією Costa, на борту лайнера Costa Deliziosa. 7 днів, з відправленням з Венеції, далі Барі, Корфу, Санторіні, Афіни, день у морі, Дубровнік, з поверненням у Венецію. Все по етапах.
Бронювали поїздку десь за півроку. Майте на увазі, що якщо є така можливість – бронюйте або самостійно в Італії (компанія Costa італійська), або за допомогою знайомих через італійське тур.агенство, ну або хоч десь в Європі. На жаль, якщо бронювати з України вартість дуже збільшується (ми ж наче сама багата країна, блін). Якщо ви повідомляєте, що ця подорож медовий місяць компанія навіть надає знижку, підтверджень не просять, лише дату одруження, що минуло не більше року від весілля (хоча нас ніхто не перевіряв). Read the rest of this entry
Tag Archives: раджу
Особливості круїзного відпочинку
Минулі подорожі, плацкарт і втрачена країна
В Чернівці ми їздили ще 1-го квітня. А дісталась я писати сюди лише зараз. Направду кажучи про Чернівці багато розповідати не зможу, бо я там вже колись була і вже колись про них писала, повторювати вам про Університет-Гогвортс не варто, радше можна розповісти про інші моменти подорожі.
До Чернівців ми їхали плацкартом. І тоді клялись собі, що більше ніколи в житті плацкартом їхати не будем (так воно не виявилось але не в тім суть), бо «задовбало». Read the rest of this entry
До і після весілля
Передостанній допис блогу був ще наприкінці березня, а потім був довгий період підготовки до весілля, впродовж якого кілька разів виникала думка «навіщо нам це все таки здалось?».
Ні, то не був найщасливіший день мого життя. І чесно кажучи я вже тепер, коли пройшло лиш 3 місяці не чітко пам’ятаю події… але все по порядку.
Спочатку була виснажлива підготовка. І оскільки ми з чоловіком геть все взяли на себе, то клопотів було більше. Деякі люди мені дивувались:
– коли ти йдеш у відпустку?
– після весілля
– як? а коли ж ти організовуєш весілля?
– вночі
Хто знає мою роботу (і моє ставлення до неї), той зрозуміє, що так і було – робота то святе, а потім до пізньої ночі можна займатись усіма перед весільними справами.
Віддати підготовку батькам? Ні то не про нас. Почнімо з того, що ми і так «піддались на провокацію» батьків і список гостей зріс до 100 чоловік 😦 чесно – щонайменше без половини осіб зі списку ми могли б обійтись, але зроблено що зроблено… на все інше впливу батьки не мали, через що дуже хвилювались, бо казали, що через наші ідеї люди «можуть не зрозуміти». (Спочатку моя мама була в шоці, потім коментувати перестала). Read the rest of this entry
Чехія крізь «другорядні» міста
Коли минуло два місяці після поїздки, мабуть таки пора про неї розповісти. Для когось січень – не сезон для мандрів, але нас таке не стримувало. Термобілизна, теплі пуховики, два рюкзаки і маршрут із кількох точок на карті 🙂
Вирішили ми поїхати у Чехію. Але оскільки я там була вже двічі, то просто відвідувати Прагу не хотілось, кортіло побачити й іншу, менш гамірну, менш туристичну та більш повсякденну Чеську Республіку.
Виїхали зі Львова у Мукачево, а звідти славнозвісним Leoexpress. Як куплятимете квитки – будьте обачні і беріть з головного автовокзалу у Мукачево. На наших квитках адреса була «вул. Василя Стуса», на якій жодних ознак автобусної станції чи просто зупинки. Тож ми розпитуючи місцевих поквапились у напрямку автовокзалу і прибули саме у момент відправлення автобуса. Виявляється так, на вул.Стуса цей автобус зупиняється через 15хв, проте жодної вивіски там нема. З автовокзалу якось зрозуміліше. Дуже швидко проїхали кордон та у Кошице висіли і… чекали пару годин на потяг, що затримувався. Read the rest of this entry
Про закоханість у Першу столицю
Нарешті зберусь зі силами (чи то радше з часом) аби переповісти про мандрівку у Харків, яка трапилась 3 місяці тому.
«Першою столицею» я марила вже давно, а тим паче що у мене там є колега, який мене вже не раз запрошував. Власне, коли я йому сказала, що квитки придбано, то його радості аж настільки не було меж, що я вперше спостерігала, як моїй подорожі хтось радіє ще більше, аніж я сама. Люб’язність Сергія теж виявилась безмежною: «так давайте я вас на вокзалі зустріну»; «так давайте я вам сам квартиру пошукаю де зупинитись»; «так давайте я вас підвезу»… але скромно відмовивши зустріч було погоджено аж на наступний день.
Прибувши ввечері у Харків зі Сум все складалось не найкращим чином: міні готель чи то радше вийняті нами апартаменти виявились у майже жахливому стані (майте на увазі такий собі Margo hotel – відстійне місце, що не вартує ні гривні). Read the rest of this entry
Сумка з казкою та добром
У таку похмуру погоду за вікном хіба лиш згадувати про минулі подорожі 🙂 тим паче, що у минулій публікації я згадала про мій візит у Суми і пообіцяла переповісти.
Так от, користаючи з того, що у жовтні прибавився офіційний вихідний, та й випав він на п’ятницю, гріх було не запланувати мандрівки Україною.
Вибір пав на Харків, про який я марила давно, але коли їдеш на таку далеку відстань, то хочеться й заодно якесь інше місто відвідати.
Довго думала і шукала як поєднати маршрути, врешті вихід знайшла. Маршрути, які я пропоную не найекомніші по грошах, за цим шукайте по інших сайтах, бо для мене найважливішою є економія часу.
Тож виїхавши 13 жовтня зі Львова, вдосвіта 14-го ми були у Сумах. Маршрут зі Львова можу запропонувати такий: Львів-Київ (потягом Інтерсіті о 17:20, довелось з роботи на годинку раніше відпроситись), прибуття у Київ о 22:20, годинка чекання, а далі після 23-ї з Києва є потяг напрямком у Лисичанськ зі зупинкою у Сумах. В дорозі 5,5 годин, у Суми прибули ні світ, ні зоря. Квитки на потяг до Сум недорогі, я ще переймалась, бо в неті багато начиталась мовляв потяг у дуже жахливому стані, не знаю як плацкарт, але купейний вагон був цілком пристойний. Read the rest of this entry
Мабуть земля і дійсно кругла…
«Видимо, земля воистину кругла, раз ты приходишь туда, где нету ничего, помимо воспоминаний» – (Бродський).
Коли ми приїхали в Геную і я побачила місто, яке любила так багато років, то в моїй голові звучали саме ці слова. Тоді я ще не знала що це цитата Бродського і навіть не знала з якого вона вірша. На іронію долі, у цитованому вірші теж йдеться про місто з маяком.
Геную я відвідала вперше знову ж таки 6,5 років у рамках тієї ж екскурсії, яку згадувала раніше.
І поки марила повернутись у Cinque Terre, то і Генуєю марила. Однак, якщо туристичні місця краєвидів з плином років не зазнають значних змін (пейзажі практично не міняються), то з містами ситуація геть інша і от повернувшись у місто, яке я так любила, я зрозуміла що… всі ці роки мене тягнуло туди насамперед через спогади юності. Read the rest of this entry
Місця, що пам’ятають мою юність
Тяжко серед виру роботи знаходити час, щоб писати про відпустку. Але ж хочеться 🙂
Словом, завершила я на Пізі, звідки потягом зранку ми поїхали у Ла Спеція.
Що за містечко Ла Спеція ви навряд чи знаєте, воно відоме з двох причин: звідси відправляється багато круїзів і це містечко найкращий пункт, щоб відвідувати «5 земель».
Коли мене питають яке місце Італії я люблю найбільше, то я всім одразу відповідаю «Cinque terre» [чінкве терре] – і хоч вони не надто відомі українському туристу, то унікальні місця в області Лігурії, таких райських куточків на світі більше нема. Це 5 хуторів на скелях Лігурійського моря неймовірного пейзажу, від якого перехоплює подих… Read the rest of this entry
Там де смачно і вежа похила
Так от, продовжую. З Варшави ми летіли у Пізу. Це таке невеличке містечко відоме насамперед своєю похилою вежею і в якому, якщо чесно, окрім самої площі з вежею (piazza del Duomo) і набережної небагато є на що поглянути.
Чимало моїх знайомих дивувались навіщо летіти у Пізу, там же “нема що робити”. Насправді Піза у перелік міст до відвідування ввійшла насамперед тому, що там є аеропорт з рейсом із Варшави і окрім того, мене цікавили дещо інші місця Італії (про які напишу вже згодом), до яких найближчий аеропорт саме в Пізі.
На її відвідування ми виділили півдня після прильоту і цього було цілком достатньо.
Почалась Італія з їжі. Ще б пак, мене там не було понад рік, я ж встигла скучити! А мій наречений взагалі відвідував Італію вперше, тож я почувалась радісно від того що відкриваю йому цю країну і пояснюю кожну страву із меню. Read the rest of this entry
Варшава із зеленої точки зору
Дуже довгий період я не писала, бо у мене вже мабуть якась традиція у вересні йти у відпустку, а повернувшись я все оготовтувалась від роботи, тож лише зараз зводжу кінці з кінцями і опишу про мої нові мандри.
На початку року я відвідала Варшаву, однак деякі особливості польської столиці відкрити собі не змогла оскільки то був місяць лютий, я ще тоді у статті написала: «доведеться колись ще навідатись у Варшаву, сподіваюсь у теплішій порі і зможу полюбуватись цією дивовижею» – ці слова стосувались саду на даху бібліотеки.
Власне, мабуть із-за тих незвіданих красот у мене була підсвідома тяга повернутись у Польщу і довідкривати недобачене, а тим паче звідти летіти деінде у Європу простіше.
Отож, 3 вересня приїхала у Варшаву і чи не одразу після сніданку ми подались до бібліотеки – скажу вам так, воно таки цього вартує! Насамперед, поки ходиш цим садом не перестаєш задавати собі питання «як таке можливо», зазираєш крізь шибу і внизу бачиш книги, а поруч тебе кущі-дерева. Дійсно цей сад на даху родзинка, бо такого дива я ще не спостерігала і вже хоча б вже через нього Варшава варта відвідин. Read the rest of this entry
Найкраща кава у Львові
Дана публікація не являється рекламою жодного типу. Висловлює лише незалежну думку авторки та її особисті вподобання.
Кав’ярні перераховані у випадковому порядку.
Заголовок – то не просто оголошення, то ствердження, що найкраща саме тут 🙂 З того часу як я опублікувала перелік моїх улюблених кав’ярень минуло 2 роки. А оскільки кафешки у Львові з’являються наче гриби після дощу, то і мій список поповнився. Чимало кави я зараз п’ю у форматі “coffee to go“, так, це звісно не те саме, що посидіти у затишній кав’ярні за чашечкою кави, проте це вельми зручний варіант для кавоманів, хто квапиться, або для тих, хто хоче і пройтись, і покавувати.
На численні прохання доповнюю мій перелік закладів, де особисто для мене найсмачніша кава у Львові. 🙂
1) Coffee nice (Площа Митна 1, підземний перехід) – це не кав’ярня, а пункт, де забігаєте, берете coffee to go і біжете далі. Обожнюю їхню чудову каву та привітний персонал. Діє картка постійного покупця на штампики “за 6 кав – 7-ма в подарунок”, а оскільки я каву в них беру часто, то такі картки вже не раз обмінювала на чудо напій. Безперечно раджу! Read the rest of this entry
Роман без відчуття прогулянки
Так вже склалось, що про всі книги із цієї серії ретророманів я писала, то ж не варто робити винятку і тепер.
«Різник із Городоцької» – це продовження вже відомої саги про пригоди адвоката Клима у Львові. Перш, ніж почала читати книгу, бачила море відгуків мовляв це найособливіша книга з усієї серії, що саме тут ми будемо шоковані розвитком подій і поглянемо на головного героя по-іншому.
Ну як вам сказати. Як завжди – динамічний сюжет, несподівана розв’язка, впродовж читання задаєшся питанням «а чи часом не він?», зустрічаються нові персонажі і відкриваються подробиці вже відомих героїв… все захопливо, але… на четвірочку.
Великий і жирний мінус цій книзі від мене – відсутність відчуття перебування у Львові. Read the rest of this entry
Пікуй: крізь чорниці до вершин!
Традиція завжди одна і та ж: літо без жодної поїздки в Карпати – то літо проведене дарма.
А саме тому ми вирушили в гори минулих вихідних. Не знаю чому, але в мене була настирна ідея піднятись на вершину Пікуй. Тепер я розумію відомий вислів «Хто не бачив Пікуя, той не бачив нічого!» бо за день підйому що нас тільки не спіткало: багно, дощ, блукання чорницями… Але все по порядку.
Маршруту на гору не знала, але зібравши в інтернеті чимало інформації (окрема подяка блогеру Воробусу за його корисні статті про гори та гірські маршрути – то взагалі найкорисніші статті на його блозі) довідались як іти.
Щоправда добирались не рекомендованим маршрутом: автобусом Львів-Ужгород, до повороту на Біласовиця, а електричкою Львів-Мукачево до Воловця, а звідти авто до села. Так дещо дорожче, але на електричку можна купити он лайн квитки, а на автобус треба їхати на автовокзал.
Місцевий водій довіз нас до старту підйому (орієнтир рожевий магазин, де в принципі можна скупитись перед сходженням) і показав пряму дорогу догори, мовляв іти туди, або ж є пологіший підйом, якщо пройти через село. Read the rest of this entry
Італійська піца у Львові
Дана публікація не являється рекламою жодного типу і має на меті розповісти виключно особисту думку авторки.
Ох і довго я готувалась до цієї статті! Збирала інформацію мабуть зо два роки, бо після років життя в Італії, повернувшись у рідне місто, я шукала смак тої піци, що доводилось їсти лише там. Ділюсь досвідом 🙂
У 2000-х роках з більш-менш покращенням фінансової ситуації до нас хлинула іноземна кухня і людям відкрилась нагода спробувати «іноземні смаки» не покидаючи рідного міста. Однак… чи справді автентичні ті смаки, що ми пробуємо і чи відображають вони смак тієї країни, яку ми так уявляємо коли відвідуємо цей заклад?
На жаль ні. А італійська кухня така популярна, що в скількох країнах світу я була, вона всюди є – від фешенебельних ресторанів до вуличних забігайлівок і всі вони намагаються запропонувати вам свою Італію.
Львів не виняток. Тут теж піца на кожному кроці, але після львівсько-італійської піци, поживши в Італії я зрозуміла що то небо і земля.
Франчайзингові мережі ресторанів швидкого харчування ростуть наче гриби після дощу і не встигаєш отямитись як виникають усілякі Челентано, Чикаго, Делікати і т.д. і т.п., всіх і не злічити. Це комфортний і бюджетний варіант щоб поїсти, там смачно, однак це не італійська піца.
Зауважу: самій часто доводилось відвідувати такі мережі (серед усіх надаю перевагу Челентано), і я не критикую їх страви. Але це – український тип італійської кухні.
Який критерій справді італійської піци? Вона повинна складатись з італійських інгредієнтів. Ні, без думки, що «шинка – то майже то саме що прошутто крудо», бо це вже українські продукти. Мішанина продуктів «трохи імпортованих, трохи наших» теж не рахується.
Проте не все погано. Глобалізація нас дісталась не даремно, у Львові все таки можна з’їсти справжньої італійської піци і інформація, яку я збирала роками вам про це переповість. Поїхали! Read the rest of this entry
Джерело здорового егоїзму
На нічному вокзалі в Ковелі я дочитала книгу, яка буквально поглинала мене багато вечорів поспіль.
Айн Ренд – «Джерело», ймовірно знайома багатьом, бо опублікована ще в 43-му. Оскільки я дуже захопилась читанням «Атланта», то моя знайома наполегливо порадила прочитати мені і «Джерело», мовляв сподобається – так і сталось.
Якщо ви вже читали «Атланта», то «Джерело» вам буде зрозуміле – тут присутній типовий стиль авторки: об’єктивізм, капіталізм, індивідуалізм та егоїзм. І хоч я читала і негативні відгуки про книгу на кшталт: «ну скільки можна, вона писала про одне і теж», цьому можна сказати: «повторение – мать учения», так, вона повторювалась у своїх тезах, однак як показує досвід і розвиток світу – була права. І я певна, що чим більше людей будуть читати книги Айн Ренд – тим більше осіб матимуть нагоду стати свідомими.
Ключові слова можна було б підібрати як книга про незламність духу, роботу, кар’єру, кохання, суспільство, підлість, дружбу, і навіть певною мірою про субсидії! Read the rest of this entry
Знайомство з країною крізь відкриття столиці
Отож, продовження мого білоруського опусу: Прибувши ввечері на головний вокзал білоруської столиці ми спустились у метро і придбали проїзні квитки на кілька поїздок, як виявилось – даремно, оскільки купити жетонів дешевше, а при купівлі проїзного сплачується вартість пластикової картки (матиму як сувенір з Мінська).
Поселились у готелі «У фонтана» – серед пропозицій столиці це було найнормальніше, хоча в якісь європейській країні за ті самі гроші сервіс значно ліпший. Втім, як для ночівлі готель однозначно раджу, зокрема через його дуже зручне місце розташування. А от на їхню пропозицію «повечеряйте у нашому ресторані зі знижкою 25%» не купуйтесь – їсти можна, але не так вже смачно, можу сказати страви надто банальні, як на їхню вартість, та і обслуговування не найкраще.
А от біля готелю є великий торговий центр «Карона», там є дуже затишне і цілком європейське кафе Амстердам, де можна дуже смачно поїсти і де є особливе ситне меню сніданків.
Після сніданку були закупки білоруськими товарами. Взагалі, після візиту і білоруські супермаркети, я геть по-іншому стала їх сприймати. Який совок, про що ви говорите? Стільки імпортних товарів в нас ми ніколи не бачили. Я зависла у відділі чаїв, яких більше не знайти в Україні. Риба? Так багато і всякої різної! Ну і звісно – як без білоруської сгущонки 🙂 Read the rest of this entry
Неповторний ліс, п’янкий кисень і зубрики
На наступний день ми подались у Біловезьку пущу. Спочатку вагались чи варто туди їхати і практично витрачати весь день на візит туди, але наполегливі відгуки в інтернеті таки переконали, що варто, особливо людям, що живуть в містах.
Від Бреста це недалеко, автобус виїжджав у 8:30, в дорозі 1,5 години. Поки їхала спостерігала за білоруськими селами. До речі, за час перебування у Білорусії лише один раз в селі побачила «жигуль», більше жодної російської машини (і наших «ланосів» теж нема), натомість все інше – новенькі іномарки. Очікувала, що ситуація буде іншою.
Вирішили брати велоекскурсії, бо сенсу їхати у Пущу і сідати на автобус аби поїздити по ній – взагалі не бачу і не розумію людей, що це роблять. Майте на увазі – камер схову багажу нема.
Веломаршрути є різні: ми взяли «царську поляну» тривалістю 1,5 години, на практиці це виглядає так: ви залишаєте документ, оскільки берете на прокат велосипед і обираєте маршрут – різні тривалості, є по асфальтованій доріжці, є по лісовій, вам видають карту маршруту, сплачуєте, берете велосипед. На прокаті стоїть тітонька років 50-ти, яка показує на ровери – бери який хочеш, сам собі регулюй, підбирай. Read the rest of this entry
Віщі сни і місто, варте фортеці
Вихідними на день Конституції я звісно що подалась у нові мандри.
Колись думала, що варто буде з’їздити у Білорусію, та не планувала конкретно, поки одного разу мій компаньйон)) не сказав «а мені сьогодні вночі снилось, що ми з тобою гуляємо по Мінську». Так і з’явився задум. Поки шукали чим то туди добратись, я згадала що якогось Ігор uabanker писав на цю тему. За що йому окрема подяка, адже саме завдяки описаному ним маршруту у нас з’явився задум поїхати і у Брест.
Внесли, щоправда коригування – описаний Ігорем маршрут дешевий, але не заощаджує часу. Ми його реалізували по своєму:
П’ятниця вечір, о 21:46 142-м потягом зі Львова у Ковель. Потяг робить якийсь круг через Волинську область, проте за цей час можна поспати. О 01:58 прибуває в Ковель. Звідти до Бресту можна дістатись прямим автобусом.
Тут мушу вам сказати, що о 2:30 ночі на станції ми помітили автобус у Брест, але про нього нам не було відомо з інтернету. Тож ми ще заздалегідь купили квитки на прямий автобус Ковель-Брест о 6:00 ранку – вокзал в принципі просторий, є де комфортно почекати.
Вже коли сіли в автобус ближче до кордону почались пригоди – водій вирішив підібрати нелегальних пасажирів – жіночок-контрабандисток, які везли товар на продаж у Білорусію. Через скандали і розборки на кордоні з цими панями ми простояли 2 години на білоруському кордоні. Через що ми приїхали у Брест зі запізненням (обурена я вже написала скаргу на водія). Read the rest of this entry
Смак Львова
Хто подорожує, той знає, що приїжджаючи у нову місцину кортить скуштувати чогось типово місцевого.
Халепа в тім, що у Львові на запитання подорожуючих «А де у вас тут можна спробувати місцеву кухню?» складно відповісти. Якщо це іноземець, то в залежності від його фінансового становища запропонуєш йому «Пузату хату» або інший заклад і нагодувавши його варениками та борщем втамуєш цікавість. А от своїм українцям, яких таким не здивуєш, нічого й сказати.
Власне, це не тому, що у Львові нема місцевої кухні, а тому що вона занепала. Наші предки мали свої, цілком виняткові страви і навіть з вишуканих складників, а відтак з приходом радянської влади, коли ці складники стали дефіцитними рецепти залишились просто записами і наш раціон перетворився просто на вдоволення тим, що є.
А потім ви самі розумієте – незалежна Україна, і на нас хлинули різноманітні заклади з закордонними делікатесами, де кожен в залежності від товщини гаманця може поласувати чи то піцами, чи то сушами, чи ще чим завгодно.
І настільки центр нашого міста переповнений усім тим чужоземним, що й справді – дайте собі відповідь де у нас скуштувати ТИПОВО галицької кухні? Ні, саме автентичного смаку, а не того, що всякі локалі поназивали «зупка по-львівськи»; «ковбаска по-львівськи»; «ґе на паличці – теж по-львівськи»
Але перед тим як задатись питанням де скуштувати виникає ще важливіше питання – а що ж їсти? Що ж тоді та типова, справжня, історична Львівська кухня?! Read the rest of this entry
Неприступна гетьманська столиця
Отож у минулій статті я вам розповідала про поїздку у Чернігів, яка продовжилась на другий день. Було бажання навідатись у Батурин – славнозвісна гетьманська столиця, кому ж не хотілось б її побачити коли ти в Чернігівській області?
От тільки з добиранням туди не так просто. З Чернігова через Батурин їде якийсь автобус, який теліпається по різних селах, тому шлях в 3,5 год.
На офіційному сайті сказано, що слід дістатись до станції Бахмач (містечко районний центр). Але і це не так просто: через Чернігів не так багато транспорту курсує. Транспортний вузол області – це Ніжин. Тож електричкою о 8:11 ми поїхали в Ніжин, в дорозі майже півтори години. Не вельми комфортабельна поїздка із дачниками, та що зробити. За той час любувалась Чернігівщиною. Вона запам’ятається мені зеленими барвами. Навколо було так багато зелені! 🙂 Read the rest of this entry
Туди на північ!
Подорожувати на травневі свята – то вже стара, добра традиція. Не зрадила я їй і цього року. От тільки тепер, коли об’їздила значну частину України їду туди, куди обратись не так просто, доводиться доїжджати з пересадками, але людину, що прагне подорожувати це не стримає 🙂
Відтак, в п’ятницю ввечері стартувала авантюрна подорож за маршрутом Львів-Київ-Чернігів-Ніжин-Бахмач-Батурин-Бахмач-Львів.
Діставшись до Києва без пригод, від автовокзалу, що одразу за Макдональцом пересіли на автобус. (вони їдуть з 11-ї платформи, до речі 🙂 бо обійшлось обійти весь вокзал). Халепа лиш в тому, що автобус їде за принципом «коли набереться повно людей», а тому поки всі сидячі місця не зайняті треба чекати відправлення.
Приблизно дві години дороги і на під’їзді до Чернігова автобус проїжджав міст через Десну. Коли я уздріла це видовище, то подумала «То ось чому вона зачарована! Таки дійсно зачаровує». Read the rest of this entry
Візит в квітучість та пікантна поїздка
Поки у Львові доводиться терпіти нетеплу весну, на вихідних я побувала у весні. Ось уже вдруге я подалась в Ужгород, не лише тому що там сакура зацвіла, а й тому, що туди перебралась Олександра, одна з найулюбленіших моїх блогерів.
Моє фінансове становище покращилось і тепер я користуюсь нагодою аби подорожувати не як то колись плацкартом, а більш комфортніше, тож квитки були купейні.
Ранок в Ужгороді зустрів легким вітерцем, а по дорозі з вокзалу в центр мене спіткало певне розчарування: чудових скульптур, які тішили мене минулого року на цей раз не було.
Для сніданку пораджу вам такий заклад як Eat me: порції великі, в порівнянні до львівських цін дешево, смачно! Read the rest of this entry
Життя серед хламу
Нещодавно наш офіс переїжджав в інше приміщення. Адреса та сама, а от корпус інший. І звісно найбільша проблема всіх переїздів: перевезти речі.
І хоч папки з документами у мене не виклали проблем і я їх швиденько запакувала в картонні коробки, то найбільше часу довелось потратити на письмовий стіл і купу дрібненьких штучок, які встигли накопичитись “навколо мене” за період роботи в цьому офісі.
Власне, тоді я і задалась питаннями, що спонукали мене до написання цієї статті.
Я спробувала уявити: а що ж би було якби мені довелось переїхати з квартири? Я з жахом уявила скільки всяких речей в мене накопичилось і якби мені їх довелось запаковувати…
І тут на сцену потрапляє інша історія. Одна дуже хороша жінка, яка з’явилась у моєму житті кілька місяців тому допомагає одній дитині з малозабезпеченої сім’ї. Дівчинку теж звуть Оля. Власне, про наші відносини ця жінка сказала “от допомагала я Олі і послав мені Бог Олю“. Дівчинка із малозабезпеченої сім’ї не тому що, як одразу прийнято думати батьки алкоголіки, а тому що сирота – росте без батька, а матір важко хворіє. Часто нема грошей навіть на харчі, про інші речі годі й думати. Read the rest of this entry