Поїхати б

Добре, що порт працює щоденно
й туди щоденно хтось приходить, 
і місто, в якому завжди південно,
збирає з прибульців усталену подать.

Поїхати б в Одесу.
Щоб цілу ніч під гуркіт поїзда намагатись заснути. Щоб на ранок зустріла сонцем. А навіть якщо не сонцем, яка різниця?
Щоб неодмінно вглядатись в оті букви «місто герой», проходити мимо стареньких неприємних підприємливих бабусь, що горланять своє «квартира посуточно!»
Поселитись в комфортному готельчику. Бажано з видом на море. А навіть якщо не на море, яка різниця?
Щоб до ночі гуляти вздовж моря. І байдуже, що вітряно. Вдихати на повні груди оте морське повітря так сильно і так несамовито, щоб аж обпікало. Щоб спробувати ним надихатись так, наче вистачить до наступної зустрічі.

Особливості круїзного відпочинку

Ми з чоловіком із тих людей, що дуже люблять подорожувати, намагаємось це робити бодай раз на місяць, і звісно таке поняття як весільна подорож було для нас принциповим (важливість перевищувала сам факт весілля), і оскільки це весільна (!) подорож в ній мало бути щось особливе, тож про це я і розповім.
Нашою весільною подорожжю був середземноморський круїз. Подорожували ми з компанією Costa, на борту лайнера Costa Deliziosa. 7 днів, з відправленням з Венеції, далі Барі, Корфу, Санторіні, Афіни, день у морі, Дубровнік, з поверненням у Венецію. Все по етапах.
Бронювали поїздку десь за півроку. Майте на увазі, що якщо є така можливість – бронюйте або самостійно в Італії (компанія Costa італійська), або за допомогою знайомих через італійське тур.агенство, ну або хоч десь в Європі. На жаль, якщо бронювати з України вартість дуже збільшується (ми ж наче сама багата країна, блін). Якщо ви повідомляєте, що ця подорож медовий місяць компанія навіть надає знижку, підтверджень не просять, лише дату одруження, що минуло не більше року від весілля (хоча нас ніхто не перевіряв).

Минулі подорожі, плацкарт і втрачена країна

В Чернівці ми їздили ще 1-го квітня. А дісталась я писати сюди лише зараз. Направду кажучи про Чернівці багато розповідати не зможу, бо я там вже колись була і вже колись про них писала, повторювати вам про Університет-Гогвортс не варто, радше можна розповісти про інші моменти подорожі.
До Чернівців ми їхали плацкартом. І тоді клялись собі, що більше ніколи в житті плацкартом їхати не будем (так воно не виявилось але не в тім суть), бо «задовбало».  

Чехія крізь «другорядні» міста

Коли минуло два місяці після поїздки, мабуть таки пора про неї розповісти. Для когось січень – не сезон для мандрів, але нас таке не стримувало. Термобілизна, теплі пуховики, два рюкзаки і маршрут із кількох точок на карті 🙂
Вирішили ми поїхати у Чехію. Але оскільки я там була вже двічі, то просто відвідувати Прагу не хотілось, кортіло побачити й іншу, менш гамірну, менш туристичну та більш повсякденну Чеську Республіку.
Виїхали зі Львова у Мукачево, а звідти славнозвісним Leoexpress. Як куплятимете квитки – будьте обачні і беріть з головного автовокзалу у Мукачево. На наших квитках адреса була «вул. Василя Стуса», на якій жодних ознак автобусної станції чи просто зупинки. Тож ми розпитуючи місцевих поквапились у напрямку автовокзалу і прибули саме у момент відправлення автобуса. Виявляється так, на вул.Стуса цей автобус зупиняється через 15хв, проте  жодної вивіски там нема. З автовокзалу якось зрозуміліше. Дуже швидко проїхали кордон та у Кошице висіли і… чекали пару годин на потяг, що затримувався.

Про закоханість у Першу столицю

Нарешті зберусь зі силами (чи то радше з часом) аби переповісти про мандрівку у Харків, яка трапилась 3 місяці тому.
«Першою столицею» я марила вже давно, а тим паче що у мене там є колега, який мене вже не раз запрошував. Власне, коли я йому сказала, що квитки придбано, то його радості  аж настільки не було меж, що я вперше спостерігала, як моїй подорожі хтось радіє ще більше, аніж я сама. Люб’язність Сергія теж виявилась безмежною: «так давайте я вас на вокзалі зустріну»; «так давайте я вам сам квартиру пошукаю де зупинитись»; «так давайте я вас підвезу»… але скромно відмовивши зустріч було погоджено аж на наступний день.
Прибувши ввечері у Харків зі Сум все складалось не найкращим чином: міні готель чи то радше вийняті нами апартаменти виявились у майже жахливому стані (майте на увазі такий собі Margo hotel – відстійне місце, що не вартує ні гривні).

Сумка з казкою та добром

У таку похмуру погоду за вікном хіба лиш згадувати про минулі подорожі 🙂 тим паче, що у минулій публікації я згадала про мій візит у Суми і пообіцяла переповісти.
Так от, користаючи з того, що у жовтні прибавився офіційний вихідний, та й випав він на п’ятницю, гріх було не запланувати мандрівки Україною.
Вибір пав на Харків, про який я марила давно, але коли їдеш на таку далеку відстань, то хочеться й заодно якесь інше місто відвідати.
Довго думала і шукала як поєднати маршрути, врешті вихід знайшла. Маршрути, які я пропоную не найекомніші по грошах, за цим шукайте по інших сайтах, бо для мене найважливішою є економія часу.
Тож виїхавши 13 жовтня зі Львова, вдосвіта 14-го ми були у Сумах. Маршрут зі Львова можу запропонувати такий: Львів-Київ (потягом Інтерсіті о 17:20, довелось з роботи на годинку раніше відпроситись), прибуття у Київ о 22:20, годинка чекання, а далі після 23-ї з Києва є потяг напрямком у Лисичанськ зі зупинкою у Сумах. В дорозі 5,5 годин, у Суми прибули ні світ, ні зоря. Квитки на потяг до Сум недорогі, я ще переймалась, бо в неті багато начиталась мовляв потяг у дуже жахливому стані, не знаю як плацкарт, але купейний вагон був цілком пристойний.

І на завершення про прекрасне

Опис відпустки розтягнувся надовго і якщо хтось заходячи на мій блог вже втомився читати «все про ту ж подорож», то можете радіти – це останній пост їй присвячений. 🙂
Розповідати вже є не так багато, але задля логічно завершення циклу статтей все ж підведу підсумок.
Після Генуї ми подались у Венецію. Прямих потягів нема, тому довелось їхати з пересадкою у Мілані. З Мілану до Венеції найоптимальніший варіант добиратись потягом «стрілою» (так звані італійські потяги-стріли це швидкісні поїзди, бувають трьох кольорів, які і вказують на їхню швидкість, і відповідно, вартість). Ми їхали «найповільнішою» білою стрілою 2 год, вартість щось від 36 євро за особу, майте на увазі (шукати потяги можете на італійському trenitalia).
Казкове місто на мене не справило надмірного враження, бо я вже й не пригадую який то я раз була у Венеції, а от коханий мій там був вперше, тож значно цікавіше було спостерігати за його реакцією на це дивовижне місто.

Мабуть земля і дійсно кругла…

«Видимо, земля воистину кругла, раз ты приходишь туда, где нету ничего, помимо воспоминаний» – (Бродський).
Коли ми приїхали в Геную і я побачила місто, яке любила так багато років, то в моїй голові звучали саме ці слова. Тоді я ще не знала що це цитата Бродського і навіть не знала з якого вона вірша. На іронію долі, у цитованому вірші теж йдеться про місто з маяком.
Геную я відвідала вперше знову ж таки 6,5 років у рамках тієї ж екскурсії, яку згадувала раніше.
І поки марила повернутись у Cinque Terre, то і Генуєю марила. Однак, якщо туристичні місця краєвидів з плином років не зазнають значних змін (пейзажі практично не міняються), то з містами ситуація геть інша і от повернувшись у місто, яке я так любила, я зрозуміла що… всі ці роки мене тягнуло туди насамперед через спогади юності.

Місця, що пам’ятають мою юність

Тяжко серед виру роботи знаходити час, щоб писати про відпустку. Але ж хочеться 🙂
Словом, завершила я на Пізі, звідки потягом зранку ми поїхали у Ла Спеція.
Що за містечко Ла Спеція ви навряд чи знаєте, воно відоме з двох причин: звідси відправляється багато круїзів і це містечко найкращий пункт, щоб відвідувати «5 земель».
Коли мене питають яке місце Італії я люблю найбільше, то я всім одразу відповідаю «Cinque terre» [чінкве терре] – і хоч вони не надто відомі українському туристу, то унікальні місця в області Лігурії, таких райських куточків на світі більше нема. Це 5 хуторів на скелях Лігурійського моря неймовірного пейзажу, від якого перехоплює подих…

Там де смачно і вежа похила

Так от, продовжую. З Варшави ми летіли у Пізу. Це таке невеличке містечко відоме насамперед своєю похилою вежею і в якому, якщо чесно, окрім самої площі з вежею (piazza del Duomo) і набережної небагато є на що поглянути.
Чимало моїх знайомих дивувались навіщо летіти у Пізу, там же “нема що робити”. Насправді Піза у перелік міст до відвідування ввійшла насамперед тому, що там є аеропорт з рейсом із Варшави і окрім того, мене цікавили дещо інші місця Італії (про які напишу вже згодом), до яких найближчий аеропорт саме в Пізі.
На її відвідування ми виділили півдня після прильоту і цього було цілком достатньо.
Почалась Італія з їжі. Ще б пак, мене там не було понад рік, я ж встигла скучити! А мій наречений взагалі відвідував Італію вперше, тож я почувалась радісно від того що відкриваю йому цю країну і пояснюю кожну страву із меню.

Варшава із зеленої точки зору

Дуже довгий період я не писала, бо у мене вже мабуть якась традиція у вересні йти у відпустку, а повернувшись я все оготовтувалась від роботи, тож лише зараз зводжу кінці з кінцями і опишу про мої нові мандри.
На початку року я відвідала Варшаву, однак деякі особливості польської столиці відкрити собі не змогла оскільки то був місяць лютий, я ще тоді у статті написала: «доведеться колись ще навідатись у Варшаву, сподіваюсь у теплішій порі і зможу полюбуватись цією дивовижею» – ці слова стосувались саду на даху бібліотеки.
Власне, мабуть із-за тих незвіданих красот у мене була підсвідома тяга повернутись у Польщу і довідкривати недобачене, а тим паче звідти летіти деінде у Європу простіше.
Отож,  3 вересня приїхала у Варшаву і чи не одразу після сніданку ми подались до бібліотеки – скажу вам так, воно таки цього вартує! Насамперед, поки ходиш цим садом не перестаєш задавати собі питання «як таке можливо», зазираєш крізь шибу і внизу бачиш книги, а поруч тебе кущі-дерева. Дійсно цей сад на даху родзинка, бо такого дива я ще не спостерігала і вже хоча б вже через нього Варшава варта відвідин.

Пікуй: крізь чорниці до вершин!

Традиція завжди одна і та ж: літо без жодної поїздки в Карпати – то літо проведене дарма.
А саме тому ми вирушили в гори минулих вихідних. Не знаю чому, але в мене була настирна ідея піднятись на вершину Пікуй. Тепер я розумію відомий вислів «Хто не бачив Пікуя, той не бачив нічого!» бо за день підйому що нас тільки не спіткало: багно, дощ, блукання чорницями… Але все по порядку.
Маршруту на гору не знала, але зібравши в інтернеті чимало інформації (окрема подяка блогеру Воробусу за його корисні статті про гори та гірські маршрути – то взагалі найкорисніші статті на його блозі) довідались як іти.
Щоправда добирались не рекомендованим маршрутом: автобусом Львів-Ужгород, до повороту на Біласовиця, а електричкою Львів-Мукачево до Воловця, а звідти авто до села. Так дещо дорожче, але на електричку можна купити он лайн квитки, а на автобус треба їхати на автовокзал.
Місцевий водій довіз нас до старту підйому (орієнтир рожевий магазин, де в принципі можна скупитись перед сходженням) і показав пряму дорогу догори, мовляв іти туди, або ж є пологіший підйом, якщо пройти через село.

Знайомство з країною крізь відкриття столиці

Отож, продовження мого білоруського опусу: Прибувши ввечері на головний вокзал білоруської столиці ми спустились у метро і придбали проїзні квитки на кілька поїздок, як виявилось – даремно, оскільки купити жетонів дешевше, а при купівлі проїзного сплачується вартість пластикової картки (матиму як сувенір з Мінська).
Поселились у готелі «У фонтана» – серед пропозицій столиці це було найнормальніше, хоча в якісь європейській країні за ті самі гроші сервіс значно ліпший. Втім, як для ночівлі готель однозначно раджу, зокрема через його дуже зручне місце розташування. А от на їхню пропозицію «повечеряйте у нашому ресторані зі знижкою 25%» не купуйтесь – їсти можна, але не так вже смачно, можу сказати страви надто банальні, як на їхню вартість, та і обслуговування не найкраще.
А от біля готелю є великий торговий центр «Карона», там є дуже затишне і цілком європейське кафе Амстердам, де можна дуже смачно поїсти і де є особливе ситне меню сніданків.
Після сніданку були закупки білоруськими товарами. Взагалі, після візиту і білоруські супермаркети, я геть по-іншому стала їх сприймати. Який совок, про що ви говорите? Стільки імпортних товарів в нас ми ніколи не бачили. Я зависла у відділі чаїв, яких більше не знайти в Україні. Риба? Так багато і всякої різної! Ну і звісно – як без білоруської сгущонки 🙂

Неповторний ліс, п’янкий кисень і зубрики

На наступний день ми подались у Біловезьку пущу. Спочатку вагались чи варто туди їхати і практично витрачати весь день на візит туди, але наполегливі відгуки в інтернеті таки переконали, що варто, особливо людям, що живуть в містах.
Від Бреста це недалеко, автобус виїжджав у 8:30, в дорозі 1,5 години. Поки їхала спостерігала за білоруськими селами. До речі, за час перебування у Білорусії лише один раз в селі побачила «жигуль», більше жодної російської машини (і наших «ланосів» теж нема), натомість все інше – новенькі іномарки. Очікувала, що ситуація буде іншою.
Вирішили брати велоекскурсії, бо сенсу їхати у Пущу і сідати на автобус аби поїздити по ній – взагалі не бачу і не розумію людей, що це роблять. Майте на увазі – камер схову багажу нема.
Веломаршрути є різні: ми взяли «царську поляну» тривалістю 1,5 години, на практиці це виглядає так: ви залишаєте документ, оскільки берете на прокат велосипед і обираєте маршрут – різні тривалості, є по асфальтованій доріжці, є по лісовій, вам видають карту маршруту, сплачуєте, берете велосипед. На прокаті стоїть тітонька років 50-ти, яка показує на ровери – бери який хочеш, сам собі регулюй, підбирай.

Віщі сни і місто, варте фортеці

Вихідними на день Конституції  я звісно що подалась у нові мандри.
Колись думала, що варто буде з’їздити у Білорусію, та не планувала конкретно, поки одного разу мій компаньйон)) не сказав «а мені сьогодні вночі снилось, що ми з тобою гуляємо по Мінську». Так і з’явився задум. Поки шукали чим то туди добратись, я згадала що якогось Ігор uabanker писав на цю тему. За що йому окрема подяка, адже саме завдяки описаному ним маршруту у нас з’явився задум поїхати і у Брест.
Внесли, щоправда коригування – описаний Ігорем маршрут дешевий, але не заощаджує часу. Ми його реалізували по своєму:
П’ятниця вечір, о 21:46 142-м потягом зі Львова у Ковель. Потяг робить якийсь круг через Волинську область, проте за цей час можна поспати. О 01:58 прибуває в Ковель. Звідти до Бресту можна дістатись прямим автобусом.
Тут мушу вам сказати, що о 2:30 ночі на станції ми помітили автобус у Брест, але про нього нам не було відомо з інтернету. Тож ми ще заздалегідь купили квитки на прямий автобус Ковель-Брест о 6:00 ранку – вокзал в принципі просторий, є де комфортно почекати.
Вже коли сіли в автобус ближче до кордону почались пригоди – водій вирішив підібрати нелегальних пасажирів – жіночок-контрабандисток, які везли товар на продаж у Білорусію. Через скандали і розборки на кордоні з цими панями ми простояли 2 години на білоруському кордоні. Через що ми приїхали у Брест зі запізненням (обурена я вже написала скаргу на водія).

Неприступна гетьманська столиця

Отож у минулій статті я вам розповідала про поїздку у Чернігів, яка продовжилась на другий день. Було бажання навідатись у Батурин – славнозвісна гетьманська столиця, кому ж не хотілось б її побачити коли ти в Чернігівській області?
От тільки з добиранням туди не так просто. З Чернігова через Батурин їде якийсь автобус, який теліпається по різних селах, тому шлях в 3,5 год.
На офіційному сайті сказано, що слід дістатись до станції Бахмач (містечко районний центр). Але і це не так просто: через Чернігів не так багато транспорту курсує. Транспортний вузол області – це Ніжин. Тож електричкою о 8:11 ми поїхали в Ніжин, в дорозі майже півтори години. Не вельми комфортабельна поїздка із дачниками, та що зробити. За той час любувалась Чернігівщиною. Вона запам’ятається мені зеленими барвами. Навколо було так багато зелені! 🙂

Туди на північ!

Подорожувати на травневі свята – то вже стара, добра традиція. Не зрадила я їй і цього року. От тільки тепер, коли об’їздила значну частину України їду туди, куди обратись не так просто, доводиться доїжджати з пересадками, але людину, що прагне подорожувати це не стримає 🙂
Відтак, в п’ятницю ввечері стартувала авантюрна подорож за маршрутом Львів-Київ-Чернігів-Ніжин-Бахмач-Батурин-Бахмач-Львів.
Діставшись до Києва без пригод, від автовокзалу, що одразу за Макдональцом пересіли на автобус. (вони їдуть з 11-ї платформи, до речі 🙂 бо обійшлось обійти весь вокзал). Халепа лиш в тому, що автобус їде за принципом «коли набереться повно людей», а тому поки всі сидячі місця не зайняті треба чекати відправлення.
Приблизно дві години дороги і на під’їзді до Чернігова автобус проїжджав міст через Десну. Коли я уздріла це видовище, то подумала «То ось чому вона зачарована! Таки дійсно зачаровує».

Візит в квітучість та пікантна поїздка

Поки у Львові доводиться терпіти нетеплу весну, на вихідних я побувала у весні. Ось уже вдруге я подалась в Ужгород, не лише тому що там сакура зацвіла, а й тому, що туди перебралась Олександра, одна з найулюбленіших моїх блогерів.
Моє фінансове становище покращилось і тепер я користуюсь нагодою аби подорожувати не як то колись плацкартом, а більш комфортніше, тож квитки були купейні.
Ранок в Ужгороді зустрів легким вітерцем, а по дорозі з вокзалу в центр мене спіткало певне розчарування: чудових скульптур, які тішили мене минулого року на цей раз не було.
Для сніданку пораджу вам такий заклад як Eat me: порції великі, в порівнянні до львівських цін дешево, смачно!

Шокуюча розкіш столиці

На вихідних я знову навідалась у Київ. Мушу одразу попросити вибачення у тих мешканців-товаришів столиці з якими зустрітись не вдалось. Так багато їх вже назбиралось, що за один візит і не побачиш всіх.
Несподівано для себе я пересвідчилась, що Київ, якого я завжди так боялась і в якому ніяк не могла зорієнтуватись незвичним чином закрався у мою підсвідомість. І тепер я не плутаю лівий берег з правим, орієнтуюсь в центрі, знаю куди як пройти, і навіть пам’ятаю розташування кількох станцій метро.
Цей же мій візит в столицю відзначився відвіданими місць, де досі не була і які справляють приголомшливе враження.

Столичний шарм, бомбезний захват та пів качки

16 лютого я прилетіла у Варшаву і тим самим відвідала 7-ме місто із переліку столиць, де я побувала.
Столиці – то завжди міста з особливим шармом і їм притаманний власний автентичний стиль. Тільки у столицях може поєднуватись хмарочос поруч із середньовічними спорудами і хоч багато хто плюється, що таке поєднання гидке, я все ж відчуваю від цього своєрідний захват, коли зовсім поруч між собою історична розкіш та заклопотаний бізнес.
Щоправда, почався візит у Варшаву не надто вдало. Автобус з аеропорту кудись привіз, висадив, GPS на телефоні заглючив і де ти є хтозна. На щастя я страхуюсь паперовими картами, які обожнюю розглядати, шукати на них місцезнаходження та подумки малювати маршрути. А ще були добрі поліцейські, які вказали «так, ви тут».
Потім ще були пригоди з пошуком заброньованого готелю, коли йдеш в один кінець вулиці, а він виявився у протилежному… словом, весело, не обійшлось без пригод.

Найпівнічніша точка, здійснення мрії та пошана полякам

Після обіду 14 лютого я прилетіла у місто Гданськ.
Тут мушу окремо згадати і подякувати блогеру Ігору uabanker. Раніше я не думала про Гданськ як про мету моїх мандрівок, однак після знімків, які він мені влітку прислав з цього міста я захопилась і якось зародилась ідея відвідин, яка доволі швидко реалізувалась, на благо є лов кости.
Знаходиться це місто аж ген-ген на півночі Польщі, на Балтійському морі і поки що це найпівнічніша точка світу де мені довелось побувати.
Всі ми знаємо, що «Друга світова війна розпочалась 1 вересня 1939 року коли Гітлер атакував Польщу», проте не всі вдаються у детальніше вивчення, щоб довідатись, що почалась ця жахлива війна саме з Гданська.
Власне Гданськ і дуже потерпів: 90% міста було зруйновано. Тим не менше, після війни, не зважаючи на складну економічну ситуацію, поляки завзято приступили до відбудови міста. Місто, яке будувалось ще з середньовіччя відбудувало свою архітектуру за 50 років!

До сусідів по сіль, воду та враження

На мій прикрий жаль, багато хто зі західних українців щодо Польщі ставиться скептично, мовляв «Польща то не закордон», сприймають цю країну тільки як можливість поїхати і купити щось подешевше і не звертають увагу на те, що хай там як, а нам є багато чому повчитись у наших сусідів.
Власне тому, я і здійснила мою невеличку і першу в цьому році мандрівку Польщею, обравши три міста до відвідин.
Перше місто – Краків. Це вже втретє я навідалась туди, тож аби урізноманітнити відвідини окрім як споглядання найбільшої середньовічної площі Ринок та прогулянки незрівнянною набережною близь замку Вавель, подались до Соляних Шахт Велічка.

Внутрішній туризм це потреба!

Саме зараз коли звідусіль мені чутно як люди складають переліки справ, які хочуть здійснити у новому році, що розпочався, я та хто кидає заклик «подорожуйте!» Зокрема, я вважаю, що найважливіше – це внутрішній туризм, себто подорожі в межах своєї країни.
Хто читає мій блог на постійній основі мабуть помітив, що у мене на меті відвідати усі обласні центри України. Поки що у 12 міст моя нога ступила. Близькі вже часто запитують: «Ну що? Куди далі?» Насправді я дуже не охоче ділюсь власними планами, проте в мене є кілька маршрутів на кшталт «як вклавшись у 3-денні вихідні виїхати в п’ятницю після роботи і повернутись в понеділок до роботи» Цього року на меті бодай 4-5 нових обласних центрів і ще навідатись у ті, які вже свого часу полюбила.
Особисто мої проблеми вже полягають у тому, що відвідавши всі західні області та чималий шмат центральних областей, настає потреба «рухатись кудись на схід», що в міру відстані та транспортного сполучення не так просто.
Але давайте обговоримо детально про внутрішній туризм, його переваги і труднощі та чому він такий важливий та потрібний для кожної особи.