Який зараз рік

Я постійно забуваю який рік. Постійно. Це мабуть не дивно для нікого, окрім мене самої. Я – вічно організована, кожен день календаря відзначений червоним квадратиком, що пересувається щодня, ніколи не задаюсь питанням «яке сьогодні число?», бо завжди знаю на нього відповідь, але цього року постійно забуваю який зараз рік.
Воно доволі паскудно, зважаючи на те, що інколи я підписую в документи, де мушу проставляти дату від руки і не раз робила помилку у році… бувало дуже незручно казати колегам, «перероби, будь ласка, бо я знову помилилась який зараз рік», а в таких документах виправлення недопустимі.
Рік минає. Рік закінчується. І поки всі ловлять його останні вдихи, і поспішають «давай зустрінемось, щоб провести», то я зціпивши зуби думаю «пошвидше б».
Мене питаються – чому так? Хочеш забути і вичеркнути зі свого життя цей рік? Але це не так. І забути не хочу. І вичеркнути не вдасться. Просто хочу перегорнути цю сторінку. Перегорнути і навчитись жити далі.

Минулі подорожі, плацкарт і втрачена країна

В Чернівці ми їздили ще 1-го квітня. А дісталась я писати сюди лише зараз. Направду кажучи про Чернівці багато розповідати не зможу, бо я там вже колись була і вже колись про них писала, повторювати вам про Університет-Гогвортс не варто, радше можна розповісти про інші моменти подорожі.
До Чернівців ми їхали плацкартом. І тоді клялись собі, що більше ніколи в житті плацкартом їхати не будем (так воно не виявилось але не в тім суть), бо «задовбало».  

До і після весілля

Передостанній допис блогу був ще наприкінці березня, а потім був довгий період підготовки до весілля, впродовж якого кілька разів виникала думка «навіщо нам це все таки здалось?».
Ні, то не був найщасливіший день мого життя. І чесно кажучи я вже тепер, коли пройшло лиш 3 місяці не чітко пам’ятаю події… але все по порядку.
Спочатку була виснажлива підготовка. І оскільки ми з чоловіком геть все взяли на себе, то клопотів було більше. Деякі люди мені дивувались:

– коли ти йдеш у відпустку?
– після весілля
– як? а коли ж ти організовуєш весілля?
– вночі

Хто знає мою роботу (і моє ставлення до неї), той зрозуміє, що так і було – робота то святе, а потім до пізньої ночі можна займатись усіма перед весільними справами.
Віддати підготовку батькам? Ні то не про нас. Почнімо з того, що ми і так «піддались на провокацію» батьків і список гостей зріс до 100 чоловік 😦 чесно – щонайменше без половини осіб зі списку ми могли б обійтись, але зроблено що зроблено… на все інше впливу батьки не мали, через що дуже хвилювались, бо казали, що через наші ідеї люди «можуть не зрозуміти». (Спочатку моя мама була в шоці, потім коментувати перестала).

Бувай, руда!

• Найважливіше: то була чудова осінь і я рада, що мені вдалось і парком прогулятись, і лісочком пройтись, і з приїхавшими до Львова товаришами у Шевченківському гаю побувати 🙂
• Познайомилась: мабуть із нових людей хіба що Василь.
• Досягнення: моїм досягненням можна вважати своєрідне переусвідомлення керівних посад.
• Шаленства: поїхати в осінній Франківськ, а повертатись вже із зимового. То було весело і шалено.
• Важливо: ну для всіх важливо те, що я скоро розпишусь… Судячи з реакції, то для інших мабуть ще важливіше, ніж для мене.
• Ностальгічно: ностальгії ні за чим у мене більше нема. Минулось. Нема що й згадати такого, щоб викликало “солодкий сум”.
• Погано: розчаровуватись в людях. І таке буває.
• Найбільше проблем: от лиш пару днів тому перехворіла вірусом…

І на завершення про прекрасне

Опис відпустки розтягнувся надовго і якщо хтось заходячи на мій блог вже втомився читати «все про ту ж подорож», то можете радіти – це останній пост їй присвячений. 🙂
Розповідати вже є не так багато, але задля логічно завершення циклу статтей все ж підведу підсумок.
Після Генуї ми подались у Венецію. Прямих потягів нема, тому довелось їхати з пересадкою у Мілані. З Мілану до Венеції найоптимальніший варіант добиратись потягом «стрілою» (так звані італійські потяги-стріли це швидкісні поїзди, бувають трьох кольорів, які і вказують на їхню швидкість, і відповідно, вартість). Ми їхали «найповільнішою» білою стрілою 2 год, вартість щось від 36 євро за особу, майте на увазі (шукати потяги можете на італійському trenitalia).
Казкове місто на мене не справило надмірного враження, бо я вже й не пригадую який то я раз була у Венеції, а от коханий мій там був вперше, тож значно цікавіше було спостерігати за його реакцією на це дивовижне місто.

Літо минуло… ну нарешті

Сьогодні я мала б традиційно підводити підсумки минулої пори року, як то роблю сама для себе зазвичай. Але чомусь мені не хочеться робити це у звичному форматі, хотілось би радше виписати потік думок про події цього літа. Читати мій думковий балаган нелегко, бо логічної послідовності нема просто пишу те, що крутиться десь в голові.
Літо відзначилось особливою зайнятістю, бо ще в червні усі вихідні були розписані аж до серпня, саме так ловився кожен його момент. Так багато вихідних було, а про які згадати?…
Була Білорусь, було блукання біля Пікуя, був затишний Тернопіль, було два виїзди на дачу на шашлики, були поїздки до родини в село, були купівлі нового одягу, ох було так багато всього!
А також моє літо минуло у роботі в жаркому офісі, за винятком кількох невеликих поїздок… У родинних посиденьках, які були дуже душевними і від яких я дуже сповнююсь щирості. Минуло зі смаком шашлику – аж дуже часто вдавалось ласувати цією стравою з друзями… Минуло серед чималої кількості книг, які я прочитала і про які ніяк не доходять руки написати сюди у блог. Літо минуло зі смаком кави, без якої я не витримую (патологічний кавоман). Літо минуло у парках, куди я навідувалась після роботи, аби хоч трішки ковтнути міської прохолоди…

Найкраща кава у Львові

Дана публікація не являється рекламою жодного типу. Висловлює лише незалежну думку авторки та її особисті вподобання.
Кав’ярні перераховані у випадковому порядку.

Заголовок – то не просто оголошення, то ствердження, що найкраща саме тут 🙂 З того часу як я опублікувала перелік моїх улюблених кав’ярень минуло 2 роки. А оскільки кафешки у Львові з’являються наче гриби після дощу, то і мій список поповнився. Чимало кави я зараз п’ю у форматі “coffee to go“, так, це звісно не те саме, що посидіти у затишній кав’ярні за чашечкою кави, проте це вельми зручний варіант для кавоманів, хто квапиться, або для тих, хто хоче і пройтись, і покавувати.
На численні прохання доповнюю мій перелік закладів, де особисто для мене найсмачніша кава у Львові. 🙂
1) Coffee nice (Площа Митна 1, підземний перехід) – це не кав’ярня, а пункт, де забігаєте, берете coffee to go і біжете далі. Обожнюю їхню чудову каву та привітний персонал. Діє картка постійного покупця на штампики “за 6 кав – 7-ма в подарунок”, а оскільки я каву в них беру часто, то такі картки вже не раз обмінювала на чудо напій.  Безперечно раджу!

Італійська піца у Львові

Дана публікація не являється рекламою жодного типу і має на меті розповісти виключно особисту думку авторки.

Ох і довго я готувалась до цієї статті! Збирала інформацію мабуть зо два роки, бо після років життя в Італії, повернувшись у рідне місто, я шукала смак тої піци, що доводилось їсти лише там. Ділюсь досвідом 🙂
У 2000-х роках з більш-менш покращенням фінансової ситуації до нас хлинула іноземна кухня і людям відкрилась нагода спробувати «іноземні смаки» не покидаючи рідного міста. Однак… чи справді автентичні ті смаки, що ми пробуємо і чи відображають вони смак тієї країни, яку ми так уявляємо коли відвідуємо цей заклад?
На жаль ні. А італійська кухня така популярна, що в скількох країнах світу я була, вона всюди є – від фешенебельних ресторанів до вуличних забігайлівок і всі вони намагаються запропонувати вам свою Італію.
Львів не виняток. Тут теж піца на кожному кроці, але після львівсько-італійської піци, поживши в Італії я зрозуміла що то небо і земля.
Франчайзингові мережі ресторанів швидкого харчування ростуть наче гриби після дощу і не встигаєш отямитись як виникають усілякі Челентано, Чикаго, Делікати і т.д. і т.п., всіх і не злічити. Це комфортний і бюджетний варіант щоб поїсти, там смачно, однак це не італійська піца.
Зауважу: самій часто доводилось відвідувати такі мережі (серед усіх надаю перевагу Челентано), і я не критикую їх страви. Але це – український тип італійської кухні.
Який критерій справді італійської піци? Вона повинна складатись з італійських інгредієнтів. Ні, без думки, що «шинка – то майже то саме що прошутто крудо», бо це вже українські продукти. Мішанина продуктів «трохи імпортованих, трохи наших» теж не рахується.
Проте не все погано. Глобалізація нас дісталась не даремно, у Львові все таки можна з’їсти справжньої італійської піци і інформація, яку я збирала роками вам про це переповість. Поїхали!

Підсумок небувалої весни

Добра, давня традиція підводити підсумки минулої пори року. І хоч не зовсім здається, що весна пройшла, бо і не зовсім вона була (а таки була чудернацькою), та все ж календар голосить, що вона минає. А відтак – я спробую підвести риску якою вона була.

• Найважливіше: щомісяця був час для подорожей, для теплих затишних вечорів, для кулінарії смачнючих і складних рецептів, для прогулянок.
• Познайомилась:Ярослав та Наталя, нова колега Світлана.
• Досягнення: будете сміятись – але я навчилась надувати бульбашки із жуйки. На 23 році життя 🙂 це досягнення!
• Шаленства: займатись організацією того, що не думала організовувати. 🙂
• Важливо: заручини.
• Ностальгічно: в травні мені написала задушевного листа колишня одногрупниця. Від її слів мене наповнила ностальгія за інститутом в Італії.

Неприступна гетьманська столиця

Отож у минулій статті я вам розповідала про поїздку у Чернігів, яка продовжилась на другий день. Було бажання навідатись у Батурин – славнозвісна гетьманська столиця, кому ж не хотілось б її побачити коли ти в Чернігівській області?
От тільки з добиранням туди не так просто. З Чернігова через Батурин їде якийсь автобус, який теліпається по різних селах, тому шлях в 3,5 год.
На офіційному сайті сказано, що слід дістатись до станції Бахмач (містечко районний центр). Але і це не так просто: через Чернігів не так багато транспорту курсує. Транспортний вузол області – це Ніжин. Тож електричкою о 8:11 ми поїхали в Ніжин, в дорозі майже півтори години. Не вельми комфортабельна поїздка із дачниками, та що зробити. За той час любувалась Чернігівщиною. Вона запам’ятається мені зеленими барвами. Навколо було так багато зелені! 🙂

Тепло-сніжна промайнула

Ох і насиченою на події була зима! І тривала, як здається, не три місяці, а значно більше. Мабуть так здається, бо подій було чимало. Якось так все виглядало б якби звести підсумки:

• Найважливіше: зима була насиченою і чудовою!
• Познайомилась: насправді чимало знайомств було і на жаль не завжди є час на зустрічі з давніми знайомими.
• Досягнення: переконатись у правильності власного вибору.
• Падінь: неприємно розчаровуватись у людині, якій можна було довіряти.
• Шаленства: найбільшим шаленством зими для мене могло бути хіба що надто легко одягнутись.
• Важливо: я нарешті завершила універ.
• Ностальгічно: нещодавно наснився сон з італійськими одногрупниками. Власне, то єдина зустріч випускників на яку мені дійсно хотілось би піти.
• Погано: взимку так і не поїхала в Карпати.
• Найбільше проблем: зі здоров’ям.
• Чудово проведений час: о, було безліч чудових теплих та веселих вечорів. Варте окремої уваги – зустріч з колегами з усієї України.
• Відкрила для себе: Соляні шахти у м.Велічка, Гданськ та Варшаву
• Хороше: було так багато веселих зустрічей та прогулянок з «coffee to go» у році, що різні смаки латте утворили смак моєї зими.

Столичний шарм, бомбезний захват та пів качки

16 лютого я прилетіла у Варшаву і тим самим відвідала 7-ме місто із переліку столиць, де я побувала.
Столиці – то завжди міста з особливим шармом і їм притаманний власний автентичний стиль. Тільки у столицях може поєднуватись хмарочос поруч із середньовічними спорудами і хоч багато хто плюється, що таке поєднання гидке, я все ж відчуваю від цього своєрідний захват, коли зовсім поруч між собою історична розкіш та заклопотаний бізнес.
Щоправда, почався візит у Варшаву не надто вдало. Автобус з аеропорту кудись привіз, висадив, GPS на телефоні заглючив і де ти є хтозна. На щастя я страхуюсь паперовими картами, які обожнюю розглядати, шукати на них місцезнаходження та подумки малювати маршрути. А ще були добрі поліцейські, які вказали «так, ви тут».
Потім ще були пригоди з пошуком заброньованого готелю, коли йдеш в один кінець вулиці, а він виявився у протилежному… словом, весело, не обійшлось без пригод.

За стандартною схемою…

Як знають читачі, в кінці року проводжу підсумки ось уже за стандартною схемою, що сформувалась з часом. Ось і ця схема по вже минулому 2015 році:

• Здійснилось…найважливіша мрія, яку я здійснила цього року і якою вже довго марила – поїздка в Грузію.
• Найважливіше– я віднайшла мій баланс.
• Познайомилась-подружилась–  дуже багато знайомств! Особисті знайомства з колегами з усієї країни, з Андрієм Лундяком, з Ігорем «банкіром», з Романом, Танею, Русланою. Але, якщо згадати аналогічні підсумки минулого року, де я згадувала багатьох моїх давніх знайомих, то цього року доречно сказати словами Вакарчука «Друзі чомусь стали знайомими», не з усіма на щастя так трапилось, проте було в цьому році і таке. Тим не менше, тим хто був і досі є – дякую. Окрема подяка Вірі Гаман за її відвертість і сердечність.
• Досягнення: в принципі, мене підвищили по посаді, але не можу сказати, що вважаю це особливим досягненням. Радше за досягнення вважаю розстановку «по місцях» тих чи інших думок у моїй голові та те, що я навчилась «співіснувати», ділитись їжею, грошима та домівкою.
• Шалених не врівноважених вчинків: вони були і травили добрячих півроку, поки я не схаменулась. Впродовж року по-своєму «відривалась».
• Важливо: вміти почуватись добре і чинити для цього на власний розсуд, навіть якщо іншим це не до вподоби, заздрісно або “неправильно”.

Іще одна рудоволоса промайнула

• Найважливіше: безперечно чудова осінь.
• Познайомилась з Ігорем та Олею, з Володею та Олею, з Танею, Русланою та ще низкою інших цікавих осіб.
• Досягнення: ну якщо вважати, що чисто теоретично мене повисили по посаді – то мабуть це досягнення, а ще здала останню сесію.
• Падінь: зашпортатись через людей і поки падаєш додолу розчаруватись у кожному.
• Шаленства: поїдка у Грузію – суцільне дивовижне шаленство.
• Важливо: все добре, навіть якщо комусь це не до вподоби.
• Ностальгічно: типової осінньої ностальгії не було, осінь була такою насичено, що не було на це часу.
• Погано: одвічний брак часу, особливо на читання, мала заморочки щодо перевірки стану здоров’я.
• Найбільше проблем: в роботі, точніше в її кількості.
• Чудово проведений час: в кожній окремій мандрівці і навіть кожного окремого дня коли мала нагоду любуватись цією осінню!

Як я провела літо

• Найважливіше: я задоволена літом. Можна аналізувати в чому воно було хороше, а в чому ні, що могло б бути краще, проте однозначно я задоволена.
• Познайомилась: з визначних нових знайомств у мене хіба нова колега по роботі та дружба з весілля 🙂
• Досягнення: літо не мало особливих досягнень, воно пройшло в стабільному ритмі, проте сповнило душевним затишком.
  
• Падінь: не хочу сприймати за падіння ті вчинки, які робляться свідомо, хоч і може неправильно. Тому ні, не було.
  
• Шаленства: кататись серед ночі на дитячих гойдалках біля будинку.
  
• Важливо: навіть якщо інколи страшно все одно продовжувати життя.
  
• Ностальгічно: в серпні я завжди згадую попередню осінь і чекаю наступну з нетерпінням.
• Погано: одна людина дуже розчарувала своєю безвідповідальністю. А ще часто вечорами доводилось затримуватись в офісі щоб переробити купу роботи. 😦
  
• Найбільше проблем: через надмірну спеку мала проблеми зі здоров’ям.
  
• Чудово проведений час: у мандрівках, у прогулянках Львовом.
• Відкрила для себе:знову навідалась у Київ, похід на гору Парашка, Черкаси, Дзензелівка, їздила на рибалку (риби ловити не навчилась, зате проявила власну користь з того як розплутую вудочки).
  
• Хороше: те, що навіть якщо здається протилежне, а все ж є люди, яким я потрібна.
  
• Найулюбленіші прослухані пісні: The Avener – To Let Myself Go (feat. Ane Brun), Kadebostany – Castle in the snow, В. Філіпенко – До тебе , Icona Pop – Emergency, Linkin Park – Roads Untraveled.
• Найкраще переглянуте: фільми, які бачила дуже сподобались: «Вище неба», «Острів проклятих», «Ігри розуму».
  
• Найкраще прочитане:  Привид із Валової, (зараз читаю менше 😦 ).
  
• Найкращий відвіданий заклад: так зване кафе «у Грузина».
  
• Усвідомлення:я дуже хочу цієї осені як початку нового життя.
  
• Загалом: часто ходжу усміхнена, просто так!  🙂
  
• Подяка: комусь, хто поруч, і хто скучає коли мене нема.
  
• Бажання на майбутнє: насолодитись цією осінню сповна.
• Побажання для усіх: чудової вам всім осені! Осінь – це найкраще, що трапляється в році!

І на цій ноті підсумків я рушаю зустрічати осінь… повернусь незабаром і розповім ще багато-багато… 😉

30.08.2015

вже зовсім осіння,
Ольга Врублевська

Що таке переддипломна практика, або казки для дорослих

Дітлахи в школі вигадують твори на тему «Як я провів літо», а потім у дорослому віці вони вигадують в універі твори на тему «Як я провів практику». Казки, скажу я вам ще того ґатунку! Я, відверто кажучи, пишучи про те як провела мою практику не одну сльозу пустила.
А тепер ще раз і серйозно, для усіх студентів, щоб ви знали що вас чекає і просто для усіх кому цікава рубрика «маразм в нашій країні», за сарказм вибачєйте, такой з мене посиплеться.
Для початку на якійсь-то сесії вам почнуть виносити мозки, щоб ви повідомили з яким ви банком (у мене це обов’язково банк) будете проходити практику. До практики ще буде понад 8 місяців, але мозок вам будуть виносити немилосердно!
Коли ви вже знайдете з горем пополам якийсь банк, що погодиться вас прийняти, то подасте відповідні дані в універ і далі справа заглохне і ви на кілька місяців дихнете спокійно.
Потім універ підготує договори і треба буде діяти за наступною схемою:

Про нарешті пережите.

Епітет до весни: вар’ятська. Шаленою вона видалась. Шаленою, несправедливою і не до кінця збагненною…
• Найважливіше: принесла зміни в життя в дуже багатьох сферах. Нічого, змінювати щось треба, головне, щоб скеровувати їх так, аби нам від них було краще.
• Познайомилась: з Андрієм Лундяком. Мала нагоду познайомитись з моїми колегами з усієї України. А ще під час відпустки в Італії мала нагоду зустрітись з дуже багатьма товаришами з минулого.
• Досягнення: в роботі в плані здобуття знань. В особистому баченні світу. Сама організувала, спланувала і вирушила у відпустку за маршрутом Львів-Краків-Бергамо-Мілан-Беллуно-Мілан-Київ-Львів. Навчилась цікавих навиків для парковки авто. Вперше сама в житті їздила на київському метро.
• Падінь: одне, два, чи три. Але всі болючі. Всі для повчання.
• Шаленства: мабуть як почались 1-го березня так і тривали до травня.
• Важливо: нічого не боятись.
• Ностальгічно: ностальгічно в порівнянні з минулорічною весною.
• Погано: весна була холодною, дуже.
• Найбільше проблем: традиційно, з бюрократією. Все ще по універу.
• Чудово проведений час: однієї ночі на прогулянці містом. І в десятки інших митей з чудовими людьми.

Аргументи весілля по-італійськи

На початку травня мені в поштовий ящик прийшов вельми особливий конверт із запрошенням на весілля: моя молдавська подруга Аліна, з якою ми разом вчились в Італії (вона і залишалась там жити) виходила заміж. Оскільки часто мене запитують про відмінності італійських весіль від українських, сьогодні я вам переповім.
На це весілля мені вельми хотілось потрапити, оскільки:
а) Аліна дуже приязна і кмітлива дівчина. На підступне запитання «чому виходиш заміж?» вона відповіла дуже переконливо. Розділяючи чи не розділяючи точку зору людини все ж вагомо коли людина у своїх вчинках керується власними переконаннями. Тож приємно побувати на весіллі у особи, для якої заміжжя це обснований аргументований крок, а не просто витівка «бо так як всі».
б) Італійські весілля поважаю більше за українські, оскільки менше показухи та марнотратства на наїдки.

Відкриття крізь призму ретро

Я не фанат друкованих видань і не шаленію від запаху сторінок. У мене є електронна книга, яка мене цілком влаштовує і захвату від гортання паперу у мене теж нема.
Тим не менше, цю книгу я таки придбала у паперовому варіанті щойно вона з’явилась у продажу. Це був такий символічний жест – в знак підтримки української літератури.
Книга авторства Андрія Кокотюхи «Адвокат з Личаківської».
Окрім того, що за жанром ця книга ретро роман, та ще й детектив, та ще й події відбуваються у Львові 20-го століття була й інша, найвагоміша причина чому я ї купила:
Книгу рекомендував Ігор Лильо. Більше того – він виступав основним історичним консультантом автора. Це вам не абищо. Це сам Ігор Лильо! А отже тамтешні згадки про Львів не пусті небилиці, а відшліфовані цікаві факти.
Бо якщо ви раптом не знаєте, Ігор Лильо – це Львів’янин з великої букви. Таких як він в нашому місті одиниці. Я його дуже поважаю, завжди з превеликим задоволенням читаю і переглядаю інтерв’ю з ним (як от наприклад, оце дуже цікаве!), не перестаю дивуватись скільки ж всього він знає про Львів і звісно, кожного ранку я слухаю його рубрику «Хронограф» на радіо Львівська Хвиля, власне по радіо від нього я і почула про цю книгу і тут же сказала собі: «я її куплю!»

Незбагненно швидко…

На відміну від осені, зима пролетіла незбагненно швидко. Було всяке і таке приємне до згадки… Ось чому я запам’ятаю минулу зиму:
• Найважливіше: я стала тіткою!!
• Познайомилась: були знайомства з хорошими і приємними людьми, але варто також згадати зустрічі з давніми знайомими.
• Досягнення: духовний саморозвиток, що підбадьорює і заспокоює.
• Падінь: Важлива мені людина не бажає зі мною спілкуватись, знаю чому. Дуже прикро.
• Шаленства: коли почав падати перший сніг, я стрічала його з такою радістю, що вибігла з дому о 2-й ночі аби пройтись під ним.
• Важливо: почала їсти на сніданок вівсянку! (і всім її раджу!!), на блозі уже понад 500 публікацій! 🙂
• Ностальгічно: відвідала колишній коледж. Від візиту у це місце переповнюють спогади.
• Погано: Смерть Андрія Кузьменка. Сприймається як особиста втрата…
• Найбільше проблем:з універом і сесією, бюрократи дістають…
• Чудово проведений час: 07/12 як до мене приїхала Оксанка з Італії, 27/12 коли з Вірунею прогулювались центром, 28/12 коли я поїхала в Хмельницький,коли я в Італії зустрічалась зі старими друзями, 14/01 коли в моєму домі відбувся концерт братів Лисих…
• Відкрила для себе: Івано-Франківськ, Хмельницький, Фрідріхшафен та Ліндау, Буковель.

Список звершень, досягнень і подяк.

Здійснилось…скільки мрій? Важко полічити: адже кожна мандрівка – то мрія чи радше сходинка до мрії. Тож рік був сповнений звершень..
• Найважливіше – рік був насичений подіями, на жаль негативними в країні, але кращими в моєму особистому житті. Я багато з ким подружилась, прочитала багато книг, значно змінила своє життя.
• Познайомилась-подружилась –  дуже багато знайомств! з Помф’юком, Тарасом Каліщуком, Валєрою, Назаром Козаком, з Павлом (Пан П), з Вірою (!), з багатьма учасниками Дзензелівскього фестивалю серед яких згадаю тітку Оксану, Галю, Настю, Дмитра і звісно Миколу Михайловича, з Олексієм Ведерніковим, також вартує уваги знайомство з чудовою сім’єю Дідухів: Натан, Люда та Володя, і ще в мене багато нових знайомств по роботі.
Але! Варто також згадати тих старих друзів, які завжди залишаються зі мною: Тарас, Оля і Галя, Володя і Оля, Дмутрисько, Солька, Маринка і Ксюха, Лисі Павло і Сашко. Дякую цим людям за підтримку, без вас моє життя було б зовсім не таким чудовим…!
• Досягнення: отримала водійські права! Закінчила університет (і на жаль поступила ще раз). Нова робота, якою дуже задоволена! Розвинулась і навчилась багато нового, часто мандрувала! Лише за цей рік відвідала 9 областей України! (не рахуючи найкращої і найріднішої Львівської 🙂 ), поповнила мою колекцію фігурок 4-ма новими.

Остання, але не менш важлива

Заголовок підібрано за англійським висловом “the last but not the least“, адже в неділю я здійснила мою останню за рік мандрівку. Останню, але не менш важливу, аніж 13 попередніх. (Цікаво, до речі, склалось: 14-й рік і 14 мандрівок).
Ця остання поїздка видалась доволі екстравагантною. Ти ба, такої ще у мене не було – щоб самій-самісінькій їхати о пів на третю ночі з вокзалу, та ще й знаючи, що по приїзді в інше місто ніхто не зустріне і куди іти невідомо. Але всякий досвід трапляється вперше.
Ми з моєю подругою Маринкою домовились про зустріч у Хмельницькому, і хоч графік поїздів завдавав мені певної незручності, та задля зустрічі з нею я ладна була іти й пішки туди, а 4 години сну на нижній полиці плацкарту взагалі сприймались як розкіш.

А у нас тут річниця творчості…

Мої любі читачі!
Саме сьогодні блогу «Опосередкована щирість» виповнюється 2 роки!
Я щиро дякую кожному із читачів, що читає мене та мою душу, що надихає, розуміє та підтримує!
То що? Зведемо коротенькі підсумки нашої з Вами спільної творчості? 🙂

• Включно із цією написано 476 публікацій. Цьогорічна публікація, що набрала найбільшої кількості переглядів «Чому закохані люди страждають».
• Усього 85 тегів. Найбільші з них: люди – 189 тем, свідомість – 108, душевно – 92.
• Карта світу, звідки були перегляди блогу зростає – усього 68 країн, ось ті, звідки найбільше переглядів: