Підкоряючи вершини та блукаючи схилами

Posted on

Повертаюсь до писанини…
Нещодавно отримала запрошення від Ігора Воробуса & co піти з походом на гору Парашку. Спочатку вагалась, однак прикинувши мої вихідні зрозуміла, що навряд чи зможу вираватись ще, а не піти влітку в Карпати то практично смертний гріх. А тим паче запрошення від славетного львівського блогера, давнього приятеля і знаного своєю любов’ю до походів в Карпатах Воробуса – це ж за честь! Відтак, рішення просте: іти!  Отож, в суботу-неділю 18-19 липня, вранці зі Львова ми поїхали електричкою у напрямку Сколе (купляйте квитки заздалегідь), де ще закупились і попрямували на гору.
Періодчино робили привали, жіноча частина колективу скаржилась на важкість у ходьбі (ми ж бо з рюкзами та палатками), але так чи інакше о пів на 16 ми вийшли на вершину.
Там ще доїли те, що мали, наробили фото, а тоді почали спуск, іншим шляхом.
Тут-то і почалось. Як відомо, найбільші (і найгірші) пригоди починаються з фрази “має бути шлях простіший/коротший”, в нашій компаніїї таке теж прозвучало. І поки інші були попереду, чотири бовдури, до яких я себе теж гордо відношу, заблукали.
Ну нам було відомо, що наші будуть розбивати табір біля річки, в принципі, єдине відоме. Далі, один з присутніх вирішив скористатись GPS-ом, будь він проклятий, і повів нас в ліс. Все б нічого, але в тому лісі, де здається не ступала нога людини, ми ще й між собою умудрились погубитись: два і два. Без води, без їжі, де жоден оператор мобільного зв’язку не ловить – ну просто красота, а не похід!
Продирались крізь хащі і в якусь мить вперше в житті я захотіла бути жінкою. Тобто стати на місці, закатати істерику, і заявити: “всьо! я більше не піду! хай мене звідси забирає підрозділ МНС! Я дівчинка і мені на ті обдерті-обкусані всякою нечистю ноги ще колись якусь спідничку вдівати! не піду!” але якась частина раціоналізму забороняла так робити, тому я продовжувала продиратись далі, періодично у думках собі повторяючи: “хотіла Карпат?! Маєш Карпати
Але не переймайтесь, все благополучно вирішилось: дійшли до річки, досхочу напились водиці, зустріли інших двох загублеників лісу (не менш обдертих) і попрямували вздовж ріки шукати нашого табору.
Подальший вечір втамував всі негаразди і ситно повечеряли шашликом. Тут у жіночої частини колективу виникли сумніви: а чи не навмисно нас потягнули в той ліс з метою убієнія, зважаючи на те скільки ми здатні з’їсти 🙂 Наївшись вдосталь, ми всілись біля вогнища співати пісень. Отут-то мене прорвало! Пісні-піснями, але коли почалась гра: від пісні до пісні, по останніх словах (типу: “погадай-ка мне цыганка, раскажи про все гадалка, про любовь и про удачу, пусть моя гитара плачет” і тут одразу: “десь заграла плакуча гітара! там дівчина встрічала весну!” “весна, весна, весна! прийде весна, вгамує”) то жіночу частину колективу вже було не стримати і співали ми без упину.
Мене настільки захопило, що я ще довго не могла вгамуватись і вже навіть лежачи у палатці продовжувала співати (сама до себе, а шо? 🙂 ) і так півночі, то регіт, то спів, а інша частина табору хотіла мені заткнути рота.
Натомість вони помстились мені значно витончиніше: я їм не давала спати вночі, а вони мені зранку.
Але після сніданку і ще недовгого перебування у таборі, ми зібрались і попрямували в напрямку цивілізації.
На останні кілька кілометрів нам неабияк пощастило, бо нас усіх підібрав добрий дядечко, повантажив у свій бусик і довіз до самісінького Сколе, ще й ні копійки не взяв, просто так.
А звідти ми вже повертатились додому автобусом, втомлені і щасливі 🙂
Загалом, що я можу вам сказати: якщо йдете в похід в Карпати з палатками, то від цього треба або кайфувати, або не йдіть, бо лише будете мучитись. Я в кінцевому результаті все одно задоволена, не зважаючи ні на що.
З кожного походу в Карпати беру собі корисний урок. При минулому поході проковнувши вщент під дощем зрозуміла, що ніколи не завадить мати зі собою комплект запасної сухої білизни, при цьому поході зрозуміла, що не слід брати надто вузьких штанів. Мої бріджі були комфортними, але якби були більш ширшими було б краще.
Порада чоловікам: в аптечці зі собою слід мати не лише ліки від, перепрошую, поносу, а й валер’янка знадобиться, щоб втамувати нервових жінок, заблукавших у лісі 🙂
Наостанок, висловлюю подяку усім, хто був зі мною в ці два дні, з ким їла, спала, блукала, та насолоджувалась гірськими краєвидами.
Особлива подяка Ігору Воробусу, що все придумав, організував і запросив мене до цієї компанії!

22.07.2015

вижила 🙂
Ольга Врублевська

P.S. більше фото на блозі Воробуса

Advertisements

14 responses »

  1. Весело певно було – молодці, що вибралися!

    “Порада чоловікам: в аптечці зі собою слід мати не лише ліки від, перепрошую, поносу, а й валер’янка знадобиться, щоб втамувати нервових жінок, заблукавших у лісі :)”
    Ахаха….Що ще забули взяти в аптечку ті чоловіки? Певно комусь прийшлося бігти в аптеку, для всієї компанії, за гумовим виробом №1 – ахахахаха)))))

    Відповіcти
    • Смійся, смійся…. Ти навіть не уявляєш, що це таке: ночувати в палатці з п’ятьма дівчатами. Я це надовго запам’ятаю!

      Відповіcти
      • ода) тобі всі заздрили)

      • Так Володимир Помф’юк що один з 5-ма дівчатами в палатці ночував? Ще й заблукав з ними, як написано в блозі Воробуса. Може не даремно тут про гумовий виріб №1 згадали? :))) Ось так загадка для читачів :)))

      • Чисто для довідки всім гостроязиким: ґумовий виріб №1 – це протигаз. Об’єкт який не дає спокою вашим думкам – №2. Якщо дуже цікаво: стирачка для олівців – №3, калоші і ґумаки – №4

        Ці і ще кілька розшифровок «номерних» виробів:
        http://lifecity.com.ua/?l=knowledge&mod=view&id=4728

      • А, ну все ясно. Моя хвора фантазія підказує, що діло було так: Володимир Помф’юк почекав поки всі позасинають, потім надягнув гумовий виріб №1, запустив в палатку де були дівчата такий потужний усипляючий газ, а потім в хід пішов гумовий виріб № 2 :)))

      • Нє, ну я канєшно не Ален Делон, але не настільки страшний, щоб були потрібні аж такі маньоври.

      • Та такі маньоври потрібні в цілях їхньої та власної безпеки. Дівчата вони не терпеливі. І кожна з них чекати поки дійде до неї черга і чи дійде взагалі скоріш за все не буде. І хто зна, як може все закінчитись :))))

  2. Ну і треба було поістерити для профілактики. Щоб мені на другий раз не хотілося скорочувати 🙂
    I я ото щось не дуже зрозумів «будь він проклятий» — це про Сєрого чи про його GPS? 😀

    Відповіcти
  3. Ще декілька таких походів і зможете називати себе “експерт по клаймбінгу”)

    Відповіcти
  4. Пінгбек: Незабутнє місто дивовиж | опосередкована щирість

  5. Але ж накатали коментарів! Страшно читати!
    До речі, були б уважні – то помітили б що Воробус писав, що всього пішов у компанії 6 чоловік, а Помф’юк пише, що з ним спали 5 дівчат.
    Нестиковочка…
    Але розгадати її зможете хіба якщо особисто зустрінете і допитаєте Володю 🙂

    Відповіcти
  6. Пінгбек: Як я провела літо | опосередкована щирість

  7. Пінгбек: Пікуй: крізь чорниці до вершин! | опосередкована щирість

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: