Життя у соц.мережі: між небажаним і невтаємниченим

Перестала писати у блог не лише я. То якась така загальна тенденція. Десяток тих блогерів, дописами яких я упивалась теж мовчать. Я не знаю чому. Деякі із них повертаються, з гучними заявами «я повернувся», але я не хочу робити таких заяв і пустих обіцянок, а радше писати коли є наснага, бо тоді є щирість.
На просторах інтернету побутує думка, що блоги закинули, бо більше пишуть у фейсбук, але чи це так я не знаю.
Мені не подобається фейсбук в порівнянні з вконтакті (заплюйте мене скільки хочете) і мені шкода, що його заблокували. Так, я знаю як обійти блокування і заходити туди, але тепер у цьому значно менше змісту, бо там нема тих людей, за якими я хотіла слідкувати.
Ви колись задумувались про свою віртуальну реальність? А я от задумалась.
На початках у контакті я якщо добавляла різних родичів у друзі, то робила це з неохотою і з певним налаштуванням списків що кому бачити. Потім перестала у це бавитись.
Профіль у фейсбук був «непорочним» там у списках не було ні колег, ні набридливих одногрупників-однокласників, ні далеких родичів, нікого зайвого. Виключно ті люди, за якими мені цікаво спостерігати, бо вони найцікавіші і неординарні люди.

Зимове, весняне та щире

Час минає непомітно… Зима, яка здавалась такою довгою і нескінченною минула, за нею наступило довгоочікуване тепло, а у мене як завжди море справ, і у вільний час я умудрилась розпочати читати книгу, де згадується й про те, як жінці все встигати і з робочими справами, і з особистими.
Про блоґ не забуваю, але і писати стає ніколи… Часом хочеться розповісти про те, скільки нового мені вдається тепер чи не щодень опанувати на роботі і мене це безмежно тішить… інколи хочеться розповісти про бюрократичні заморочки, з якими мені доводиться зараз стикатись, а інколи про організацію події, на яку всі чекають більше, аніж два її основні винуватці, і яким здається абсолютно байдуже – відбудеться щось чи ні, ми ж бо для себе давно вже все знаємо… Ще є відголоски недавньої подорожі, про яку хочеться переповісти… але часу так мало, а що віддаєш пріоритет іншому, запевняючи себе, що все, що носиш у собі ще неодмінно переповісиш у блоґ.
Чи буде це хтось читати?… чи чекає ще хтось на те, аби тут з’явились дописи? Я не знаю… Блоґ, який ніколи не задумувався як щоденник, все ж таки став своєрідним дзеркалом моєї душі, думок, переконань та переживань. Сюди прийшли люди, які щось знаходили у тих думках… і я не знаю чи вони досі зі мною залишились. Статистика каже, що все ж в середньому 60 осіб щодня тут бувають. За чим приходять і що знаходять – хтозна. Я не відмовляюсь від мого дітища, бо надто багато ночей безсоння, душевностей, думок, хвилювань та радостей сюди вкладено. Але я визнаю, що моє «дітище» перейшло на другорядний план мого життя, серед різних нових хобі та справ. Та все ж пишу… Бо інколи накриває хвиля висловитись так, як це може прийняти лише блоґ. Незважаючи на те, чи знайдуться бажаючі читати.

Візит в квітучість та пікантна поїздка

Поки у Львові доводиться терпіти нетеплу весну, на вихідних я побувала у весні. Ось уже вдруге я подалась в Ужгород, не лише тому що там сакура зацвіла, а й тому, що туди перебралась Олександра, одна з найулюбленіших моїх блогерів.
Моє фінансове становище покращилось і тепер я користуюсь нагодою аби подорожувати не як то колись плацкартом, а більш комфортніше, тож квитки були купейні.
Ранок в Ужгороді зустрів легким вітерцем, а по дорозі з вокзалу в центр мене спіткало певне розчарування: чудових скульптур, які тішили мене минулого року на цей раз не було.
Для сніданку пораджу вам такий заклад як Eat me: порції великі, в порівнянні до львівських цін дешево, смачно!

3 роки, яких не зміряти числом

2-го грудня моєму блогу виповнилось 3 роки.
Дуже славна і значна дати – аж 3 роки!
Спочатку хотілось традиційно – підводити підрахунки скільки статей, коментарів, читачів… але чомусь подумала, що то – лише числа.
Все, що на цьому блозі підрахунку так просто не піддається, мабуть тому, що я за 3 роки сюди вклала частинку мене, і всі хто тут затримується читають тому, що бачать у всьому щось для себе. Для мене це «щось» так просто не зміряти кількістю переглядів чи відгуків.
За 3 роки я змінювалась разом з цим блогом. Так багато всього було, що страшно і згадати. Деякі свої статті читаю зі здивуванням «невже справді це я писала?»

Невеличкий галопом по Європам :)

Даруйте за відсутність, була у відпустці 🙂
Оскільки WizzAir скасував свої рейси зі Львова, добирання на другу мою Батьківщину – Італію для мене тепер складніше. Та чи стане це перепоною для людини, що прагне у відпустку? Звісно ні!
Тому добре поштудіювавши Інтернет я проклала мій маршрут, через близеньку Польщу. А в п’ятницю, 8-го травня, спакувавши зручненького рюкзака (придбаного спеціально для цієї оказії), я вирушила зі Львова в Краків автобусом. Квиток купила на мега практичному e-travels.com.ua нікуди не треба іти і обмінювати. Все з дому.
Скажу лиш, що з огляду на те ЯКІ люди їхали в автобусі я думала: “та яке в біса спрощення візового режиму? його ще ускладнити треба!!”
Рейс з Кракова в Італію я мала о 17:20, прибуття у Краків автобусом о 7-й ранку. Краще не бронювати все в притик, а то в нас на кордонах всяке буває. А у зайві години можна прогулятись цим чудовим містом.

Конкурс на блозі! :)

Після вчорашньої статті багато хто почав цікавитись моїм дипломом, і надійшла одна вельми корисна порада, щоб я не відмовлялась від ведення блогу можна прибігти до допомоги тих, кому мій блог не байдужий 🙂 подяка читачу Тарасу Каліщуку за пораду, яку я обдумала і організувала на свій лад.
Від сьогодні на блозі оголошується конкурс!
“ДОПОМОЖИ АВТОРЦІ НАПИСАТИ ДИПЛОМ” 🙂

Поезія для життя або Півтисячна для Важливої

Ця публікація є півтисячною на блозі…
Півтисячі постів, у які так чи інакше вкладалась душа, гадаю мають свою вагомість. Півтисячі постів ось уже за два роки ведення блогу.
В березні 2013 я написала публікацію «ніби ювілейне», яка відзначала 100-ту статтю в блозі, де написала запити за якими найчастіше знаходять блог. Цього разу я не хочу підводити підсумків. Я хочу присвятити цю мою публікацію людині, яка колись однією лиш фразою надала мені ідею завести блог і загалом якій можна завдячувати, що я таки насмілилась його вести. Це людина на ім’я Юлька Гриценко, з якою нехай я особисто і не знайома, та творчість якої займає надто важливу роль в моєму житті.
Коли я відчуваю, що в моєму житті щось не те, я маю простий рецепт – читати її вірші, або її блог, це завжди розраджує мене. Я можу зізнатись, що у мене на комп’ютері є окрема папка, що зветься «Юлька Гриценко», де я зберігаю ті її вірші, що найбільше «чіпляють» за душу. Що більше – я живу рядками її поезій і майже щоденно бодай одну з них собі цитую. А чимало поезій вивчила напам’ять.

От вертаюсь пізно ввечері з роботи, а в думках лунає:

“Літні ночі стають небезпечніші,
Я ненавиджу їх, м’яко кажучи.
А прогулянки Львовом – доречніші:
Місто Спогадів плаче, не танучи.“

Я, блоги та інше

Поки я розгрібаю мої клопоти мене вже троє людей номінували на LIEBSTER BLOG AWARD 🙂 суть полягає ось в чому: блогер, який отримав цю нагороду, повинен відповісти на 11 запитань, які будуть сформовані, далі — складає 11 своїх запитань та передає естафету 11-ти іншим блогам, які він вважає цікавими та найкращими зі своєї точки зору.
Мені цю естафету вже передали Олег Волощук, Оксана Скоц та Олександра Заразко. Дякую усім, що вважають мій блог цікавим. Відмовити людям, які мене з інтересом читають я не можу, тож з радістю приймаю цю вашу естафету. Для початку відповім на передані мені питання:

Від Олега Волощука:
1. Звідки у Вас з’явилась ідея вести блог? Як Ви познайомились з блогосферою?
Ідея з’явилась раптово та несподівано, сама не зможу цілком обґрунтувати чому все ж таки я наважилась…. А познайомилась з блогосферою насамперед з блогу Воробуса.
2. Як обиралась тема для ресурсу? Чим Ви керувались, коли визначали напрямок розвитку блогу?

А у нас тут річниця творчості…

Мої любі читачі!
Саме сьогодні блогу «Опосередкована щирість» виповнюється 2 роки!
Я щиро дякую кожному із читачів, що читає мене та мою душу, що надихає, розуміє та підтримує!
То що? Зведемо коротенькі підсумки нашої з Вами спільної творчості? 🙂

• Включно із цією написано 476 публікацій. Цьогорічна публікація, що набрала найбільшої кількості переглядів «Чому закохані люди страждають».
• Усього 85 тегів. Найбільші з них: люди – 189 тем, свідомість – 108, душевно – 92.
• Карта світу, звідки були перегляди блогу зростає – усього 68 країн, ось ті, звідки найбільше переглядів:

Аби не виникало запитань “про що”

Мої любі читачі, знаєте, що найбільше надихає тут писати? Відгуки людей. Особливо коли довідуєшся, що написані тобою публікації стають для когось натхненням, розрадою і відповідями на власні питання. Що когось вони спонукають до роздумів і висновків.
А знаєте, як з’являється багато публікацій? Від обдумування. Від входження в чужу роль. Від відчування емоцій інших людей. Від намагання зрозуміти. Я завжди кажу, що жаліти когось – це найгірше, що можна зробити. Тому, що жаль – це щось миттєве, пожалів, сказав, що тобі шкода і забув. А от зрозуміти, намагатись вжитись у стан цієї людини – це справжня допомога, яку людині можна надати. Ми по життю не жалю потребуємо, а розуміння.
Людей з якими я спілкуюсь і від яких довідуюсь відверті історії дуже багато. Я зберігаю їхні таємниці і замовчую їхні імена. Бо ці люди мені довіряють.
Але часто, коли я вживаюсь у роль людини, починаю сприймати ситуацію як вона є і описую її на свій лад. Пишу про те, як би я поводилась у ситуаціях, пишу про підтримку і роздуми.
Дуже часто, головне, чим я керуюсь в моїх публікаціях – притримуватись абстрактності. Писати так, щоб кожна людина не читала конкретний випадок, а усвідомлювала це на свій лад, відчувала статтю по-своєму. Лиш тоді написане стане в пригоді особі.

Океан подяк та емоцій

Я відійшла від дурману та похмілля і оговтавшись, на тверезу голову, можу писати мою публікацію. Оригінальності не буде – я також була на концерті Океану Ельзи 24-го серпня.
Не знаю які ефекти дають наркотики і як там люди від них кайфують – ніколи не і хотіла довідатись, та от концерти цього гурту мені саме асоціюються зі словом «кайф».
Вкотре повторюсь про енергетику, що наповнює, про відчуття відриву, шаленства і ейфорії. Вийшло дуже символічно – зустріти літо з ними і завершити його їхнім же концертом!
Але я хочу зазначити як я потрапила на цей концерт.
У мене не було компанії аби на нього іти… от не було до кого попроситись і все! Квитки швидко розпродались і я з сумом позирала як залишились дорогі квитки в непроглядні території стадіону…

Цікавинка внаслідок недбальства та чаРівне місто

Рано-вранці ми виїхали із Луцька в сторону Рівненщини. Через годину їзди зійшли з автобуса у Клевані (автобусом з Луцька вартість квитка 23 гривні з людини). На меті було відвідати таке унікальне явище як “Тунель кохання”. Щоправда не знаю що спільного має з коханням ця залізнична колія, що проходить у тунелі з дерев, та все ж хотілось поглянути. Видовище дійсно цікаве та неординарне.
За що було прикро – саме з цих країв блогер Олександра Zarazko, живе за кілька кілометрів від самого тунелю, але зустрітись з нею не вдалось, бо вона зараз на морях. Ну нічого, наступного разу.
Язик не лише до Києва доведе, а й проведе по країні, тому добрі люди підказали як дістатись до тунелю і як потім звідти поїхати. Подекуди також висять таблички-орієнтири: дерев’яне сердечко, пронизане стрілою, яка вказує напрямок.

Спотикнувшись об щирість

Коли я створювала цей блог, то й гадки не мала як довго його писатиму… для мене було несподіванкою й те, що хтось ці записи почав читати і кількість читачів зростає.
Я не соромлюсь жодного слова написаного у цьому блозі. У кожному дописі я виклала так чи інакше частку своєї душі. Без жодних думок я, звісна річ, підписувалась під кожною публікацією моїм іменем – Ольга Врублевська. Я поклала за мету оповідати на блозі щось, що буде корисне людям. Щось, що спонукатиме до роздумів, висновків, аналізу. Я писала можливо не цілком вірні речі, але вони були свідченням того, що я їх написала як результат мислення, як приклад іншим, що треба думати, завжди формувати власне враження і не боятись його висловлювати.
І от лише недавно я задумалась, що можливо цей блог треба було робити анонімним…

Критикам моїх інтернет знайомств присвячую

Так трапилось, що останнім часом кількість моїх знайомств через Інтернет зросла, що і не дивно – веду блог, постійно спілкуюсь з кимось новим. Але ця публікація буде присвячена не моїм знайомим категорії «Інтернет», а іншим, тим хто давніші.
Є особи, (не буду називати поіменно, самі здогадаються), які при запитанні з ким ти там бачилась, хто то і т.п. на фразі: «та то читач(-ка) мого блогу» реагують піджатими губами, дещо скривленим виразом обличчя, закоченими очима і саркастичною фразочкою на кшталт: «що ще один(-а)?»
Так, шановні, ще один, бо я знаю чимало осіб, з якими познайомилась завдяки блогу (Привіт Олександрі, Тарасу, Володі, Тарасу К., а Воробус, то взагалі окрема історія) і знаєте, я рада, що познайомилась з кожним з цих людей.
Ви хочете поставити вище над Інтернет знайомствами знайомства через спільних знайомих? Та ну, і що в них я маю відкрити для себе?

Книга, що змінила моє життя

Я читала цю книгу довго – рік. Не тому, що вона важко читається (бо навпаки – зовсім легко), а тому, що я не могла читати її аби як. Я мусила зосереджуватись на ній, впиватись кожним рядком і вдумуватись у кожне написане там слово.
Книга дивовижна – «Атлант розправив плечі» авторки Айн Ренд (опублікована вперше у 1957), чимала в обсязі (тритомник, що перевищує «Війну і мир»), однак абсолютно варта прочитання.
Я могла б коротко розказати сюжет, та суті це не скаже. Події недалекого майбутнього, де суспільство в занепаді і бізнесмени ухиляються від урядових наказів служити на «спільне благо». Головна героїня Дагні – спадкоємиця приватної залізної дороги намагається врятувати стан в країні, однак не в силах протидіяти уряду, а кращі бізнесмени раз у раз відмовляються і прибирають руки зі системи, мовляв хай уряд робить все без нас, якщо ми джерело всього лиха.
Загалом книга дуже антисоціалістична (і я після її прочитання перейнялась теж цим), і дуже капіталістична, аж навіть утопічна щодо капіталізму. (відтак людям, що зарюмзано ниють про абсолютний соціалізм може не сподобатись)
Але не лише в економіці суть. У книзі описуються життєві істини, людські кредо, філософія щодо того як нам жити, який вибір стоїть перед кожним з нас в житті, вказується на підлість, зрадливість, пристрасть, любов та інші людські відносини. Розповідається про моральність та раціональність, дає підставу всім задуматись і переосмислити.
Тепер про те, як я наткнулась на цю книгу.

Плавання у Львові – спільний проект

Шановні читачі, любі плавці!

Я регулярно плаваю 8-й рік поспіль, і переїхавши у Львів почала шукати підходящий басейн. Відвідала кілька особисто, обдзвонила чимало басейнів, перечитала багато сайтів. Однак зауважила, що в Інтернеті відсутня необхідна інформація для плавця про басейни у нашому місті (може хіба десь на якихось форумах обговорюють, але не знайшла), тож виникло бажання зібрати максимум інформації воєдино аби допомогти іншим плавцям у Львові.
Відтак, ми з блогером Ігорем Воробусом підготували проект “Басейни Львова” – як бажання надати необхідну інформацію плавцям, висловити незалежну думку, розповісти про переваги та недоліки, показати фото, вказати на дрібні, але суттєві деталі басейнів, на які не завжди звертають увагу, додати деякі поради для плавців і запримітити загальні недоліки львівських басейнів.
Як на мене, вийшло цікаво. Ви можете ознайомитись зі зібраною нами інформацією у публікаціях:

1) БАСЕЙНИ У ЛЬВОВІ. ЧАСТИНА ПЕРША
2) БАСЕЙНИ У ЛЬВОВІ. ЧАСТИНА ДРУГА

плавайте на здоров’я! 🙂

21.04.2014

все для плавців,
Ольга Врублевська

P.S. користуючись нагодою висловлю подяку Ігору за цікаву співпрацю у цьому важливому (на мій погляд) проекті. Можливо це не останній наш проект, адже блогери – це сила 🙂

Бажання більшого спілкування

Якось нещодавно я думала на тему що спонукає читачів спілкуватись з авторами блогу. Одне – це переписуватись в коментарях під публікаціями, але інше це «перейти на новий рівень» і познайомитись з людиною ближче спілкуючись напряму. Адже як воно: спілкуватись з особою, думки і переконання якої ти читаєш? А якщо читаєш, отже щось в них знаходиш.
І от так співпало, що під час роздумів стосовно цієї статті мені прийшло наступне повідомлення:

«Прочитавши, ваші Ольга, роздуми з опосередкованої щирості, зрозуміла що ви любите свою роботу, і є справді спеціалістом своєї справи. Приємно що є такі люди. Всього найкращого Вам! Світлана-Камілла»

Направду, неможливо передати відчуття від цих слів хай не знайомої, та все ж, людини, що оцінила щось твоє.
Запитала також одного читача чому він вирішив спілкуватись зі мною приватно? Чим керуються люди аби написати іншій людині, з думками якої певною мірою знайомі?

Наркозалежність інформаційного передозу і як я починаю рятуватись

Гадаю, що стан, який я буду тут описувати притаманний зараз багатьом.
Отож, що таке інформаційна наркозалежність в наші дні – це потреба постійного перечитування новин, стрічок у соц.меражах і розпитування інформації у знайомих стосовно усіх подій в країні.
Залишатись осторонь ситуації дійсно важко, тож я кожну вільну хвилину або слухаю радіо, або заходжу в Інтернет через телефон і вже давно вечеряю лиш у супроводженні телеканалу, що транслює новини.
При настанні кожної вільної хвилини охоплює думка: «що нового? що відбувається?» і знову вчитуєшся…
Не знаю як ви, але в мене читання новин на цьому не зупиняється, не лише так черпаєш звістки.

Прошу допомоги у читачів!…

Любі читачі! Сьогодні я проситиму «допомоги» у кожного з вас.
Як часто трапляється, говорю з кимось зі знайомих про те, се і в розмові випливає, що я веду блог. І далі неодмінно звучить питання: «Ти ведеш блог? А про що він?» І саме це питання мене дещо ставить у ступор. Починаю якось розповідати «називається Опосередкована щирість, самовиражаюсь на різні теми…» але однозначної відповіді не назвати.
Тому мені потрібна ваша думка, як читачів. Питаю кожного з вас. Ви, що щодня сюди заходите прочитати – що ви тут знаходите? Як би ви могли охарактеризувати цей блог? Як би ви відповіли на питання про що цей блог?
Будь ласка, висловіть свою думку або в коментарях, або приватно. Мені це направду важливо. Наперед дякую.

17.01.2014

Щира і ваша,
Ольга Врублевська

Криза сучасності, режим безпосередності та до наступних зустрічей

Лишень я написала публікацію, що моєму блогу виповнився рік, як з блогу Воробуса надійшла пропозиція відповісти на кілька питань, таке собі «інтерв’ю», якщо комусь цікаво – можете переглянути «Ольга Vrubli: рік в блогосфері»
А ще я в ці дні активно зустрічаюсь з близькими, родичами, знайомими. Користаю з вільного часу, так би мовити.
Якщо хтось прочитає вищезгадане інтерв’ю, помітите, що я там згадувала про особисті зустрічі. Гадаю це серйозна проблема нашого часу – в людей нестача ОСОБИСТОГО спілкування.
Ми звикли сидіти в теплій домівці перед моніторами, де в переписці міміку співбесідника ловимо з примітивних смайлів, а інтонацію голосу взагалі не уявляємо. У нас брак спілкування віч-на-віч, поглядів у вічі. У нас дедалі менше гучного сміху, бо він висловлюється дужечками «))))». Ми різдвяні свята проводимо не з родиною за столом, а пересилаємо одне-одному якісь картинки у соц.мережах.

Риска для блогу: підсумки, статистика і подяки.

Мої шановні читачі!
2-го грудня блогу «Опосередкована щирість» виповнився 1 рік. В той час було недоречно писати цю публікацію, тому я трішки її відтермінувала, тож оскільки сьогодні рівно 13 місяців (а тринадцять моє улюблене число) від заснування блогу я хочу провести певні підсумки: що трапилось за ці 13 місяців написання.
Отож:

• Включно із цією написано 294 публікації. Публікація, що набрала найбільше переглядів: «Хочете поїхати жити закордон? Розповісти вам правду?»
• Всього 78 тегів. Найзмістовнішими є: «Люди» (103 теми), «Свідомість» (75 тем), «Цінності» (52 теми).
• На фото зверху ви мали змогу побачити відмічені країни світу, звідки були перегляди. Найбільше переглядів з України, Італії та США. Усього 47 країн. От їхній список (за частотою переглядів) :

Про що я мовчу…

Доброго дня доби всім. Блог не оновлюється ось уже кілька днів. Чому я мовчу? Ні, я не «забила» на блог. Ні, «Опосередкована щирість» не припинила свого існування. Ні, я не забуваю про моїх читачів. Я ще маю багато що сказати і заготовлених статей і задумів багато. Але на даний час я мовчу. Чому і про що.
Перш за все – думаю і так зрозуміло – увага усіх прикована до політичних дій в країні, моя теж. Гадаю серед цього всього комусь мало діла до моїх типових блогових висловів, не на це увага скеровується. Я неодмінно продовжу писати коли все стабілізується.
По-друге, я звісно могла б писати мою думку на тему майданів, але знаєте – вже і так в інтернеті багато роздумів з цього приводу, навіщо я ще свої емоції та роздуми сюди буду домішувати, зараз краще сприймати та спостерігати об’єктивно і звісно ДІЯТИ.

Відчуття коли радісно і сумно водночас

Є таке відчуття – коли і радісно, і сумно водночас. Усміхаєшся, а очі з печаллю. Дивишся на людину, щиро радієш за неї, бо бажаєш їй щастя і тішишся з приводу щастя тієї особи. Але персонально тобі якось сумно. Тому що ті події у житті цієї людини по відношенню до твого буття відбиваються сумним.
Важке почуття, доволі незбагненне і складне до опису.
Щастя близької людини ставиш вище, ніж своє, тому те, що ця людина нарешті щаслива – є вагомим досягненням. Але інколи ті досягнення не приносять щастя тобі.
Не кажіть, що це даремно, що насправді близька-щаслива людина даруватиме щастя у відповідь, не завжди так. Буває, що обираєш власне щастя і знаєш – є ті, хто тебе підтримають, навіть якщо їм це обернеться болем.
Я теж так чинила. Я стояла в аеропорту і вже була оголошена посадка на мій рейс коли очі напроти вкрилась слізьми.