Читати водночас з піснею, що внизу.
То було літо 2006-го. Ми з татом повертались з дачі до Львова, він був за кермом, а я сиділа поруч і спостерігала як він керує. Коли ми проїжджали мимо однієї залізничної станції, на якій дачники очікували потягу, тато сказав: «От коли буду старий і вже не зможу сідати за кермо буду на дачу їздити як і вони електричкою»; – «Тато, не хвилюйся, коли ти будеш старий і не зможеш їхати, тебе буду на дачу возити я, от побачиш! Я тобі обіцяю, що я буду водієм!» Тато усміхнувся теплою посмішкою і сказав: «Олюнчик, ще десь три роки і посаджу тебе за руль, будеш вчитись». В ту мить по радіо грала пісня Джо Дассена «À toi». Я запам’ятала собі ту мить, ту пісню, ту татову посмішку і далі їхала уявляючи як воно буде – коли за три роки тато мене вже посадить за кермо і я навчатимусь.
Через півроку після тієї розмови тато помер. Пісня «À toi» стала однією з моїх улюблених, щоразу коли я її слухала я згадувала дану тоді обіцянку.
Вперше за кермо мене посадила інша людина, в 16 років, я поступово досягала моїх прагнень…
Коли в суботу я виїхала на великодні свята за Львів і вижавши сотню мчала по трасі обганяючи і виконуючи інші цікаві водійські маневри, що підказував брат раптом по радіо заграла «À toi». Мені тьохнуло серце – саме ця пісня, саме в цю мить!
Я задумалась, що якщо б Ти дожив до цього дня? Якби в ту мить праворуч мене сидів не брат, а Ти? Якби Ти давав мені ті водійські поради для більшої практичності? Як Ти почувався б, які емоції сповнювали б Тебе в цю мить? Ти б хвилювався? Ти б радів? Про що б Ти думав?
Я не можу сказати достеменно, але одне знаю точно – якби в ту мить Ти мене бачив, Ти б усміхнувся тією самою теплою посмішкою, як і в той день, коли я пообіцяла.
Можливо Ти навіть пишався б мною – бачиш, я здійснила свою обіцянку…
Одна пісня, а скільки емоцій…
22.04.2014
якби…
Ольга Врублевська
опосередкована щирість 
Де це ти знайшла місце, де можна 100 втиснути???
як їхати по Київський трасі (де по 2 полоси в кожний напрямок руху), то можна і всі 200 втиснути
Є такий варіант. Просто спочатку мені імовірнішим видався зовсім інший напрямок, але якщо добре подумати – цей теж цілком можливий.
Їхала трасою, що на Чоп, в сторону Миколаєва, до Розвадова, там стан дороги дозволяє 🙂
Стаття дуже файна, сподобалася і пісня.
Думаю, що Ваш батько все бачив з небес і пишається Вами, Ольго!
Дякую Вам!
сподіваюсь так і є…
Я прекрасно розумію Ваші відчуття, Ольго. Мій батько відійшов у вічність коли мені було тільки 16, але пам’ять про нього живе у моєму серці. Хоча він авто не водив, бо в ті роки мало хто міг собі дозволити собі таку розкіш. Але втрата рідної людини відчувається по сьогоднішній день, хоча мені вже більше років ніж йому.
Дякую за розуміння… так, ці почуття втрати непідвласні часу…