Абсурд, занепад і ОГИДА, або не нав’язуйте мені заміжжя

В суботу мені довелось побувати на одному святковому заході – весіллі. Направду кажучи я не горіла бажанням туди іти, але в міру деяких обставин довелось піти аби бути «сімейним представником».
Коли я була біля ресторану, і помітила молодих нарядних хлопців, то зрозуміла суть халепи, задавшись питанням: «Який з них молодий і відповідно мій 3-юрідний брат?» (якого, до слова кажучи, я ніколи в житті не бачила). Але тут допомогла традиційність вбрання – за методом виключення ота дівка в широченній нарядній білій суконці наречена і відповідно той хлопець, що з нею за ручку і цілує її – мій родич.
Гірше виявилось з низкою усіх інших родичів, яких не можливо було вирахувати таким методом, тож ненароком довелось запитувати: «А ти хто?… а… син/донька тих вуйка-цьоці…. А я донька тої-то, ми родичі».
Під час привітання молодих звісно довелось представитись наречому-родичу хто ж я така, та я більш, ніж певна, що він про це не запам’ятав.
Далі – «краще». Коли я сиділа за столом моїх ближчих, відомих родичів усяких там рідних вуйків і 2-юрідних братів-сестер виникло питання: «Народ, а хто знає як звати молоду?» і з 14-ти осіб за столиком це не було відому нікому. Я хоча б запрошувалась по телефону і мені цього не повідомляли, а іншим приходило письмове запрошення, де було вказано, та як мені сказали: «ну я просто глянула, що запрошення на весілля, як там кого звати не вчитувалась». Словом, виявляється я була на весіллі незнайомих мені людей, але не одна я така – там для більшості наречені були незнайомі.
І тут я задумалась, така я вже є, що завжди всюди стараюсь віднайти сенс. От прийшла на весілля до цього мого «брата», я бачу його перший раз в житті і ймовірність того, що ми ще колись побачимось практично дорівнює нулю. Який сенс тут перебувати? Я йому не запам’ятаюсь, бо у нього 150 таких гостей, з яких він мабуть не знає більшої половини. Який толк з усього цього збіговиська? Мені ще далі хтось буде пробувати нав’язати думку, що весілля – це найкращий день життя, який хочеш розділити з близькими? Та що близького у мене і цього хлопця за сусіднім столом? Те, що його бабця є сестрою мого діда має робити нас ближніми і «рідними» людьми? Я маю бажати йому усіляких гараздів у сімейному житті з фіктивною посмішкою на лиці, хоч мені насправді байдуже як там складеться його життя і що в нього відбувається? Та мені є набагато ближчим наш постійний читач Alex_V, якого я ні разу в житті не бачила, та з яким я спілкуюсь регулярно обмінюючись думками про ті чи інші особливості буття. Просто нема сенсу, от і все, нема сенсу!
Далі. Я дивилась на всі ті наїдки на столі і в якусь мить мені стало огидно. Той салат, який зі салатниці черпав кожен своєю вилкою і якого ще залишилась більша половина ніхто вже їсти не зможе – його завтра просто викинуть. Та ж доля чекає м’ясну нарізку, курячі стегна, фаршировану рибу і всі інші страви, що непотребом стоять на столі, бо неможливо вночі стільки жерти! Висновок один – гроші на вітер. Потім будуть бідкання про те, як дорого коштує зробити весілля і в які борги через це доводиться влазити.
Тут я пригадала собі італійські весілля, на яких мені теж доводилось бувати. Приходиш і для початку є шведський стіл – береш собі напої і холодні закуски, а якщо вони завершуються, офіціанти доробляють. Далі запрошують до столу. На столі стоять напої – хочеш наливай собі, і пуста тарілка, ВСЕ – ніякої їжі. Поруч є папірець в якому написано, що сьогодні будуть подавати. Підходить офіціант і ставить перед тобою порцію гарячої страви. Не хочеш – не їси, через деякий час заберуть. Якщо сподобалось – через деякий час будуть носити добавку. Потім буде друга страва. Зазвичай меню і завершується двома-трьома, максимум чотирма гарячими стравами. Далі буде святковий торт. І то й усе. Ніяких тобі викидань їжі, зайвих витрачань грошей і безглуздих наїдків. Ідеально, як на мене. Але ж звісно наші люди на таке б сказали: «Як мало жрачки! Шо за неподобство! Про людей не думають! Скупі! Зажали!» і т.д. і т.п.
Продовження свята. П’яні мужики (та і жіночки) горланять, перекрикуючи одне-одного пісень. Допоки вони співають стандартні весільні – півбіди. Далі пішло діло на патріотичні «Під Львівським замком»; «Йшли селом партизани» та ін. від цього видовища стає так прикро і болісно. Україно! Ненько, чи є в тебе майбутнє, якщо сміють тебе “славити” п’яним криком, видаючи це за гордий патріотизм? Твої традиції, які мали б нести у собі духовну колиску для народу, пояснювати розвиток нації і пояснювати ті чи інші явища, адже кожен весільний обряд – це тлумачення дій наших предків і є безперечно цікавим, зараз переведений на гроші і на горілку, все звелось до банального бажання напитись і наїстись, нічого більше…
Кожен перший далекий вуйко-цьоця, казав мені «Ти така вже доросла, красива дівчина! Коли заміж? Вже і на твоєму весіллі погуляти отак охота! Ох, буде забава!» – досвід каже мені не сперечатись з п’яними людьми, собі лише гірше буде, тому я просто підтакувала і кивала головою, а всередині мене в цю мить все кричало: «НІКОЛИ! НІЗАЩО!»
О пів на 4-ту ранку терпець обірвався і було прийняте рішення їхати на Львів. Кінця-краю забави і далі не було видно, все ще проводились якісь безглузді конкурси, а самі витривалі й надалі горланили пісень. Навіщо ці гульбани робити такими довгими? – ще одне питання на яке у мене нема відповіді.
Я хочу звернутись до тих, кого це може стосуватись. Така вже я затята і вперта людина, що роблю як заманеться мені і часто не прислуховуюсь до інших. Якщо колись таке станеться, що я одружусь, майте на увазі – я організую маленьке свято, де я продемонструю абсолютність моїх переконань і де все буде згідно мого бачення. Змиріться з такою думкою заздалегідь, бо в разі спроби нав’язування усіх вище розписаних процесів я назавжди відмовлюсь від сімейного життя зі всіма послідовними з цього наслідками. Щоб потім ніхто не казав, що я не попереджала.

12.05.2014

Спротивлена,
Ольга Врублевська