Легковажна брехня як благородне спасіння

Темний вечір, до тями повертає телефонний дзвінок.
– Оля, ти вже дома?
Погляд переходить на годинник. Заплющую очі, короткий видих і тоді:
– Так, бабцю.
– Добре… а поїла вже?
Ще один видих.
– Так…
Як зрозуміло із заголовку статті, мої репліки – брехня.
В той час я ще виконую роботу і знаходжусь в протилежній частині міста. Мені ще йти на темну, майже неосвітлену зупинку однієї вулиці, де чекати єдину маршрутку в моєму напрямку. А тоді ще трястись годину в їзді по місту доки не доберусь додому.
Так, я брешу. Легковажно і усвідомлено. Але я знаю з якою метою я це роблю. Якщо скажу правду – 83-х річна людина по ту сторону телефону позбавиться сну і занепокоїться. Моя брехня має благородні наміри спростити життя і позбавити від зайвих клопотів – думок про мене.
Це не виправдання. Не бачу потреби виправдовуватись.
Розповіла з простої причини – всі брешуть. Питання лишень чому. Байки «гірких правд солодких брехень» тримати варто при собі. Бо невірні вони. Не така вже й правда буває корисна, а інколи й навпаки. І якщо ви ще не бували в ситуації коли вам доводиться її оминати – не беріться «брехунів» судити. Бо в свій час самі збрешете. Головне, щоб це було задля «благородного спасіння».
Публікація на цьому завершується. Багато хто зараз буде суперечити, що з такими намірами можна кожну брехню виправдовувати. Ні, не кожну. Але я сподіваюсь, що є і ті, кому стаття була зрозумілою.

14.01.2014

Зі щирою брехнею,
Ольга Врублевська