Всі ми з екстремістського тіста ліплені…

Вірш цієї людини «зачепив за живе». Тому захотілось розповсюдити його аудиторію та донести його до відома моїх іноземних друзів. З дозволу авторки – Ольги Перехрест, я виконала переклад вірша «Здраствуй, мамо, я – екстреміст». Вийшло так:

Зберігайте холоднокровність та припиніть паніку!

Шановні людиська! В зв’язку з подіями в країні багато хто почав страждати маразмом. Так от – заспокойтесь!
Я живу на маленькій вуличці всіяній багатоповерхівками. По всій вулиці лише на моєму балконі майорить синьо-жовтий стяг. В результаті, мені вже неодноразово дзвонили в домофон представлялись «ми зі ЖЕКу» і казали, щоб я зняла прапор з балкону. Моя відповідь банальна: «на моєму балконі що хочу – те й роблю!»
Далі було щось на кшталт «погроз»: «У вас через це можуть бути проблеми коли “вони“ прийдуть, дивіться, бо потім всьому під’їзду перепаде, ми вас попередили!» Я поставила трубку. Дістали, чесно, бо краще би вони прогортали тротуари від снігу, аніж вираховувати по балконах з чиєї квартири прапор. На замітку собі додам, що по завершенні революції неодмінно навідаюсь у ЖЕК і напишу там скаргу на них.

Я волію змовчати

Люди є!… добрі.

Вчора сталась одна прикра річ. Не хочу вдаватись в деталі мого здоров’я, але у мене був такий-собі приступ (спокійно, родичі, зараз все в нормі!) Що зі мною я знала і що ніщо мені не допоможе я теж знала. Попленталась на зупинку. Стало так погано, що приземлилась на лавочку і просиділа там не знаю скільки. Потім розгледіла мою маршрутку і зайшла в неї. З мого відображення в маршрутці я злякалась, бліда була страшенно, руки дуже тряслись. Люди, які бачили мій поганий стан, відвернулись і дивились собі у шибку, хоча може вони просто думали, що я п’яна, хоч думаю з мого обличчя було помітно, що я твереза. Я оперлась на якесь крісло і молилась, щоб маршрутка пошвидше їхала. Біля мене звільнилось місце і я опустилась на нього. Далі пам’ятаю мало що, було дуже погано. Потім я побачила, що ми вже майже біля моєї вулиці. Підійшла до водія і попросила зупинитись там, де колись була зупинка (трішки раніше), бо відчувала що не витримаю. Він сказав: «а більше тобі нічо не хочеться?» і поїхав далі. Вже на «офіційній» зупинці я з маршрутки майже випала. І коли я відчула, що зараз впаду з ніг мене хтось підхопив.

Прошу допомоги у читачів!…

Любі читачі! Сьогодні я проситиму «допомоги» у кожного з вас.
Як часто трапляється, говорю з кимось зі знайомих про те, се і в розмові випливає, що я веду блог. І далі неодмінно звучить питання: «Ти ведеш блог? А про що він?» І саме це питання мене дещо ставить у ступор. Починаю якось розповідати «називається Опосередкована щирість, самовиражаюсь на різні теми…» але однозначної відповіді не назвати.
Тому мені потрібна ваша думка, як читачів. Питаю кожного з вас. Ви, що щодня сюди заходите прочитати – що ви тут знаходите? Як би ви могли охарактеризувати цей блог? Як би ви відповіли на питання про що цей блог?
Будь ласка, висловіть свою думку або в коментарях, або приватно. Мені це направду важливо. Наперед дякую.

17.01.2014

Щира і ваша,
Ольга Врублевська

Відкритий лист-подяка або те, що торкнулось душі…

братова Оля, Сашко Лисий і я. – 09.01.2014

Зі сьогоднішньою публікацією я трохи забарилась, оскільки чекала «дозволу». Річ в тім, що цими днями мене вельми зворушив лист однієї людини, перечитувала кілька раз… Настільки пройняв, що я попросила дозволу передрукувати на блозі. А писав приятель Сашко Лисий. І писав він про те, що я чи не найбільше люблю – Львів.
Отож, до вашої уваги: Відкритий лист-подяка. Гадаю кожному львів’янину, людині, що колись була у Львові, чи планує сюди приїхати варто прочитати.

Відчуття ейфорії – «підсівши на колеса»

Тепер букви О.В. слід розуміти не як «Ольга Врублевська», а як «Ольга Водій». Вчора це сталось – я вже нарешті отримала мої водійські права.
Коли в останні місяці хтось довідувався, що я навчаюсь водінню, то дивувався, мов з чого так раптом. Насправді ж люди не знали, що то зовсім не «раптом» здається я завжди знала, що водієм мені бути, ще от з того віку, що на фото. Тоді у спадщину від старшого брата мені дісталась машинка, на які я обожнювала їздити.
Хоча здається чітке усвідомлення, що водієм точно буду я дала собі у віці 8-ми років, саме тоді я поставила перед собою таку ціль. Пригадую тоді ще подруга казала: «я перед сном люблю мріяти про день мого весілля, а ти?». А я задумавшись відповіла: «а я про те, що їжджу на машині». «Як на машині? З ким?»; – «Сама, просто уявляю, що я їду».

Легковажна брехня як благородне спасіння

Темний вечір, до тями повертає телефонний дзвінок.
– Оля, ти вже дома?
Погляд переходить на годинник. Заплющую очі, короткий видих і тоді:
– Так, бабцю.
– Добре… а поїла вже?
Ще один видих.
– Так…
Як зрозуміло із заголовку статті, мої репліки – брехня.

Істина у свята: «Ми те, що ми їмо»

Як відомо з вислову: ми те, що ми їмо. Оскільки вже так заведено в ці дні звертати увагу на наїдки я теж зверну увагу, тільки з іншого боку.
У мене досить дивна алергія – я не можу вживати молочного, нічого. Причому це в мене відколи я себе пам’ятаю. Зараз багато хто собі подумає, що алергія – це банально, багато людей алергічних є. Але на молочне – це дуже прикро, зважаючи на те, що трапляється у їжі щодня. Алергія доволі дивна – мене тягне на блювоту, приступ кашлю чи навіть задуху. Навіть часто не від смаку, а від одного лише запаху. Мене часто пробували обманути намащуючи на хліб не маргарин, а масло, але я здалеку чую різницю. Запах пареного молока – зовсім не переношу, рівнозначно “смерті”.

Нічний вир думок щодо перших подій року.

Нового місяця, нового року і ще чогось нового не минуло ще й двох тижнів, а життя вже сповна вирує придаючи щодень нових висновків (принципові виділені курсивом)
По-перше: чудовий салоган «забий на алкогольний Новий рік – дістань із погребу ти сік». Коли комусь кажу, що так і зробила всі дивляться як на дивачку (звичне явище). А я дивлюсь як на диваків на них, бо досі не можу второпати з якої радості всі напиваються до посиніння.
По-друге: їжа надоїла. Точніше набридло ставлення людей до їжі. Досі не можу второпати нащо витрачати всі свої заощадження на святкування і придбання наїдків, які потім псуються і викидаються. Гроші на вітер. Далі всі за звичною схемою скиглять, що важко їм жити, грошей нема. Святкувати менше ніхто не пробував? Даруйте, знову дивацькі принципи. На противагу усім на новорічні свята не готувала НІЧОГО, і чхала я на вмовляння на кшталт «а якщо гості до хати прийдуть», тому любі друзі – приходячи до мене будете хлебтати чай з печеням. Мені марнотратство противне. Щоправда, гостей таки разок приймала. Приготувала рівно стільки скільки можна було б з’їсти. І все.

Про НАЙКРАЩЕ і чого не варто робити.

Найкращі спогади мого Різдва сягають дитинства. Тоді щороку ми їздили у маленьке невідоме село на Франківщині – Григорів, звідки мама.
Святвечір направду був одним з найчарівніших вечорів в році. Збиралась уся родина.

Криза сучасності, режим безпосередності та до наступних зустрічей

Лишень я написала публікацію, що моєму блогу виповнився рік, як з блогу Воробуса надійшла пропозиція відповісти на кілька питань, таке собі «інтерв’ю», якщо комусь цікаво – можете переглянути «Ольга Vrubli: рік в блогосфері»
А ще я в ці дні активно зустрічаюсь з близькими, родичами, знайомими. Користаю з вільного часу, так би мовити.
Якщо хтось прочитає вищезгадане інтерв’ю, помітите, що я там згадувала про особисті зустрічі. Гадаю це серйозна проблема нашого часу – в людей нестача ОСОБИСТОГО спілкування.
Ми звикли сидіти в теплій домівці перед моніторами, де в переписці міміку співбесідника ловимо з примітивних смайлів, а інтонацію голосу взагалі не уявляємо. У нас брак спілкування віч-на-віч, поглядів у вічі. У нас дедалі менше гучного сміху, бо він висловлюється дужечками «))))». Ми різдвяні свята проводимо не з родиною за столом, а пересилаємо одне-одному якісь картинки у соц.мережах.

Риска для блогу: підсумки, статистика і подяки.

Мої шановні читачі!
2-го грудня блогу «Опосередкована щирість» виповнився 1 рік. В той час було недоречно писати цю публікацію, тому я трішки її відтермінувала, тож оскільки сьогодні рівно 13 місяців (а тринадцять моє улюблене число) від заснування блогу я хочу провести певні підсумки: що трапилось за ці 13 місяців написання.
Отож:

• Включно із цією написано 294 публікації. Публікація, що набрала найбільше переглядів: «Хочете поїхати жити закордон? Розповісти вам правду?»
• Всього 78 тегів. Найзмістовнішими є: «Люди» (103 теми), «Свідомість» (75 тем), «Цінності» (52 теми).
• На фото зверху ви мали змогу побачити відмічені країни світу, звідки були перегляди. Найбільше переглядів з України, Італії та США. Усього 47 країн. От їхній список (за частотою переглядів) :

Найкраще новорічне привітання

Є привітання, які сприймаються більше, ніж просто слова. Які в буквальному сенсі перехоплюють дух і зворушують. Які хочеться перечитувати аби ці слова вкотре надихали. Одне з таких привітань отримала вчора. Без сумніву вношу у список одного з найкращих привітань.
Каліщук Тарас – постійний читач блогу, який постійно в приват мені пише свої думки щодо моїх публікацій, з яким ми часто спілкуємось, вчора написав мені це чудове привітання, яке хочеться виставити на загальний огляд.
За згоди автора передруковую: